Різноманітність політичних технологій

Різноманітність політичних технологій

Політичні технології – сукупність прийомів, методів, способів, процедур, що використовуються політичними суб’єктами для досягнення певних політичних.

Головним об’єктом впливу в політичному технологічному процесі завжди є люди. Саме вони створюють партії, проводять мітинги і страйки, голосують за кандидатів, відтворюють або руйнують політичні та економічні системи. Саме від людей залежить досягнення політичних цілей. Відповідно, політичні технології – це способи, методи впливу на людей з метою зміни їх політичної поведінки.

Все різноманіття політичних технологічних прийомів можна звести до трьох видів:

1) прийоми, що забезпечують спрямовану зміну правил взаємодії між учасниками політичного процесу, в тому числі шляхом зміни нормативного, інституційного порядку. Приймаючи нові закони, змінюючи правила гри, можна домогтися зміни поведінки людей в суспільстві. Правда, крім держави інші суб’єкти політики не володіють правом нормотворчості, тому можна говорити, що цей активно застосовуваний прийом в системі державного управління має свої обмежувальні рамки в тих політичних процесах, де головними діючими силами є недержавні організації та групи (інститути та організації громадянського суспільства);

2) прийоми, що забезпечують внесення в масову свідомість нових уявлень, цінностей, формування нових установок, переконань.

3) прийоми, що дозволяють маніпулювати поведінкою людей.

Політичні технології можна класифікувати на:

1. аналітичні (технології збирання й аналізу політичної інформації);
2. директивні (технології прийняття політичного рішення);
3. мобілізуючі (технології форсування підтримки політичного рішення значними масами населення).

Можна говорити про такі види політичних технологій: технології створення політичного іміджу, політичний РR, електоральні технології, регулювання політичних конфліктів, технології лобіювання, проведення політичних переговорів та укладання угод.

Існують також інші класифікації політичних технологій. Виділяються, наприклад, функціональні технології, спрямовані на раціоналізацію рольових навантажень різних суб’єктів управління і влади (прийняття рішень, узгодження інтересів…) та інструментальні, що імітують застосування технік, а насправді мають зовсім інші цілі і прикривають їх.

Технології поділяються також на предметні (електоральні, техніки лобіювання, комп’ютерні й інформаційні технології, переговорні прийоми і процедури), рівневі технології – глобальні, континентальні, регіональні, національно-державні, локальні, міжособистісні.

З огляду на характер тривалості використання певних видів діяльності можна виділяти стратегічні, тактичні, одноразові, циклічні.