Особливості держави як суб’єкта прийняття рішень

Особливості держави як суб’єкта прийняття рішень

Головною метою держави як політичного центру прийняття рішень є збереження влади правлячого режиму, незалежності та територіальної цілісності країни.

Політичний вигляд держави як суб’єкта прийняття рішень характеризує її як особливу підсистему, яка формує широкі, ідеологічні цілі суспільного розвитку і керує всією системою державного управління. Її управлінські можливості обмежуються впливом інших центрів політичного впливу, а також сформованими в суспільстві морально-етичними традиціями і звичаями, судовою владою, впливом структур громадської думки. При цьому політичний тиск пов’язаний, як правило, не з перспективним плануванням суспільного розвитку, а з реакцією керівництва на зміну ситуації постфактум. Це нерідко ставить державні органи в положення структур, позбавлених власної ініціативи і призначених лише виконувати рекомендації політичних лідерів країни.

Держава включається в процес прийняття рішень і в якості органу макроекономічного регулювання та управління. У цьому випадку головною метою для неї є вже не влада, а збереження соціально-економічної цілісності суспільства, його інтеграція як соціального цілого, а основною соціальною диспозицією у прийнятті рішень тут виступають відносини керуючих і керованих.

Специфічний внесок у процес прийняття рішень вноситься і на адміністративному рівні, на якому держава постає як сукупність певним чином ієрархізованих структур та організацій, що підпорядковують свою діяльність політичними та вищими економічними структурами цілям. Основні завдання, які вирішує держава на даному рівні, – це відтворення ситуації, ієрархічної системи лінійно-функціональних зв’язків, а також обслуговування населення, тобто надання громадянам спеціальних послуг в галузі охорони здоров’я, освіти і т.д.

З цією метою державні органи перетворять вищі для них економічні розпорядження уряду в апаратні інструкції, призводять організаційні структури у відповідність до вирішуваних завдань і формують кадрові команди, здатні на ділі здійснити намічене. При виконанні цих завдань державні структури керуються насамперед службовими інструкціями, діловими технологіями, системою професійних знань і внутрішніми кодексами. Тут вже держава ставиться до своїх громадян як до клієнтів, що споживають певні товари і послуги у конкретних державних організацій та установ.

Крім названих рівнів у діях держави існує також і логіка самоорганізації та самоврядування, що впливає на характер вироблення і реалізацію його рішень. Ця логіка дає державі можливість або обмежувати і навіть виключати своє втручання у вирішення відповідних проблем, або цілком і повністю перекладати вирішення певних завдань на плечі різних громадських організацій. Це може стосуватися окремих питань (наприклад, охорони природи у важкодоступних регіонах; патроніровансті певної категорії осіб з девіантною поведінкою і т.д.).