Технології формування державної політики

Технології формування державної політики

Політичне прогнозування. Мета і характер державної політики визначають масштаби прогнозів. За цією ознакою розрізняють: макро (економічний), регіональний, прогноз, здійснюваний на рівні окремої організації (установи), з виробництва окремого виду послуг і т.д. Крім того, прогнози диференціюються на довго-, середньо-, короткострокові й оперативні, кожен з яких сприяє формуванню відповідної державної політики.

Планування та програмування. На відміну від прогнозування, планування являє собою різновид гіпотетичного передбачення, що відображає конкретні параметри активності та зобов’язання суб’єктів, що діють в певних умовах і часових рамках Для досягнення формалізованих цілей. Це як би проектно-конструкторська діяльність, мета якої – окреслити цільову перспективу врахування впливу прийнятих сьогодні рішень на ситуацію в майбутньому.

Ще одним типом технологічних прийомів формування державної політики є програмування. Воно являє собою сукупність заходів, спрямованих на вирішення конкретної проблеми і жорстко зв’язують цільові завдання і параметри діяльності з їх досягнення. Це значно менше комплексна процедура, ніж планування. Вона пов’язує процес досягнення конкретної мети з процедурами організації та бюджетного фінансування, координує дії різних партнерів, процес інформаційного забезпечення і т.д. У кінцевому рахунку програмування орієнтовано на виявлення і вимірювання фактично досягнутих результатів.

Технології управління ризиками. Зміст провідних технологій формування державної політики нерозривно пов’язане із запобіганням ризику, що представляє собою універсальну властивість будь-якої діяльності з управління та керівництву соціальними процесами. За своєю суттю ризик – це або відхилення дій суб’єктів (або розвиток ситуації) від поставлених цілей, або збільшення можливості несприятливих наслідків для керуючої системи.

Кризові технології

В умовах кризи основні завдання державного управління грунтовно звужуються, оскільки тут нереально і неможливо забезпечити всі параметри діяльності керуючої системи.

Конструювання кризових технологій більшою мірою пов’язане з управлінням, пристосовується до динаміки зовнішніх викликів. Антикризова діяльність держави, як правило, нерозривно пов’язана з коригуванням його відносин з контрагентами – партіями, опозицією, зарубіжними партнерами і т.д., чиї дії можуть суттєво обмежити засоби і методи державного регулювання криз.

Логіка формування кризових технологій оперативного характеру передбачає:. Визначення типу кризи – військового, фінансового, соціально-економічного та ін, а також ступеня його інтенсивності, безпосередньо стимулюючої діяльність керуючої системи (УС).

{lang_content_nav} кризових технологій ув’язується з визначенням факторів, що роблять несприятливий, конфліктогенний і екстремальний вплив на ситуацію.