Функціонування інституційної системи ЄС

Загальні
засади і принципи побудови і функціонування інституційної системи ЄС

Стаття 13 ДЄС

Союз має інституційну структуру, спрямовану на те, щоб поширювати цінності
Союзу, реалізовувати цілі Союзу, служити інтересам Союзу, його громадян та
держав-членів та гарантувати узгодженість, ефективність та послідовність
політик та дій Союзу.

Установами Союзу є:

– Європейський Парламент;

– Європейська Рада;

– Рада;

– Європейська Комісія;

– Суд Європейського Союзу;

– Європейський центральний банк;

– Рахункова палата.

Кожна установа діє в межах повноважень, покладених на неї Договорами, та
згідно зі встановленими в них процедурами, умовами та цілями. Установи
взаємодіють на засадах відкритої співпраці.

Положення щодо Європейського центрального банку та Рахункової палати, а
також детальні положення щодо інших установ визначені в Договорі про
функціонування Європейського Союзу.

Європейському Парламенту, Раді та Комісії допомагає Економічно-соціальний
комітет і Комітет регіонів, що діють як дорадчі органи.

Принцип
лояльного співробітництва – Стаття 295

Європейський парламент, Рада та Комісія проводять взаємні консультації та
організовують за спільною згодою порядок своєї співпраці. З цією метою при
дотриманні Договорів вони можуть укладати міжінституційні угоди, здатні носити
обов’язковий характер.

Статус
Європейської ради. Голова Європейської ради. Компетенція Європейської ради.
Порядок роботи Європейської ради. Процедура прийняття рішень

За Лісабонським договором 2007 р. Європейська
рада стала інститутом ЄС, що представляє інтереси держав-членів цієї
організації.

Європейська рада виникла у
середині 1970-х років як регулярна зустріч у верхах керівників всіх
держав-членів (глав держав або урядів)
за участю Голови Комісії.

Стаття 15 ДЄС

Європейська Рада надає
Союзові необхідні для його розвитку імпульси і визначає його загальні політичні
орієнтири та пріоритети. Вона не виконує законодавчих функцій.

До складу Європейської Ради входять голови держав або урядів держав-членів,
Голова Європейської Ради та Голова Комісії. Верховний представник Союзу з
питань закордонних справ і політики безпеки бере участь в її роботі.

Європейська Рада збирається двічі кожні шість місяців; її скликає Голова.
Якщо того вимагає порядок денний, члени Європейської Ради можуть вирішити, що
кожному з них мають допомагати в роботі міністри, а Голові Європейської Комісії
– член Комісії. У разі потреби Голова скликає спеціальне засідання Європейської
Ради.

Якщо в Договорах не обумовлено інакше, Європейська Рада ухвалює рішення
консенсусом.

Європейська Рада обирає свого Голову кваліфікованою більшістю строком на
два з половиною роки з правом переобрання на один строк. У разі виникнення
перешкод або вчинення серйозного проступку Європейська Рада може припинити
повноваження Голови згідно з тією самою процедурою.

Голова Європейської Ради:

– очолює Раду та керує її роботою;

– забезпечує підготовку й послідовність роботи Європейської Ради у
співпраці з

Головою Комісії та на основі роботи Ради з загальних питань;

– докладає зусиль, що сприяють єднанню та консенсусу в Європейській Раді;

– звітує Європейському Парламентові після кожного засідання Європейської
Ради.

Голова Європейської Ради як такий забезпечує на своєму рівні зовнішнє
представництво

Союзу в питаннях спільної зовнішньої та безпекової політики без шкоди
повноваженням

Верховного представника Союзу з питань закордонних справ і політики
безпеки.

Голова Європейської Ради не може обіймати національну посаду

За своєю природою рішення
Європейської Ради є по суті політичними і мають загальний характер. Вони не
мають сили закону і можуть бути реалізовані тільки шляхом їх належного
впровадження в правове поле ЄС. За своїм характером рішення Європейської Ради –
це імперативні вказівки, яких повинні дотримуватися і якими повинні керуватися
в своїй діяльності держави-учасниці.

За підсумками кожного
засідання Європейської Ради публікується комюніке, яке містить інформацію про
обговорювані на засіданні питання і прийняті по ним рішення. Крім того,
Європейська Рада надає Європейському Парламенту звіт про результати своїх
засідань та щорічний письмовий звіт про досягнутий ЄС прогрес.

Таким чином, Європейську Раду
можна визначити, як верховний політичний інститут Європейського Союзу на який
покладено вирішення найважливіших питань життєдіяльності ЄС. Європейська Рада
покликана вирішувати найбільш складні питання, які неможливо вирішити на інших
рівнях інституційної структури ЄС.

Статус Ради
Європейського Союзу. Повноваження Ради Європейського Союзу. Порядок роботи та
прийняття рішень Ради Європейського Союзу

Стаття 16 ДЄС

Рада спільно з Європейським Парламентом виконує законодавчу та бюджетну
функції. Вона здійснює функцію з розробки політики та координаційну функцію.

До складу Ради входить один представник від кожної держави-члена на рівні
міністра, що може брати зобов’язання та голосувати від імені уряду
держави-члена, яку представляє.

Рада засідає в різних конфігураціях:

– Рада з загальних питань забезпечує послідовність роботи різних конфігурацій
Ради. Вона готує та забезпечує виконання рішень засідань Європейської Ради,
підтримуючи зв’язок з Головою Європейської Ради та Комісією.

– Рада з закордонних справ на підставі стратегічних напрямків, визначених
Європейською Радою, розробляє зовнішню політику Союзу й забезпечує
послідовність його дій.

Комітет постійних представників урядів держав-членів відповідає за
підготовку роботи Ради.

У разі, коли Рада розглядає та проводить голосування щодо законодавчих
актів, її засідання проводяться відкрито. З цією метою кожне засідання Ради
ділиться на дві частини, що присвячені, відповідно, розгляду законодавчих актів
Союзу та діяльності, що не пов’язана із законодавчою.

Головування в усіх конфігураціях Ради, крім Ради з закордонних справ, здійснюють
представники держав-членів на засадах рівномірної ротації.

Посада Голови Ради ЄС по
черзі займається кожною державою-членом на шестимісячний термін у порядку,
визначеному Радою. Слід зазначити, що Голова Ради ЄС не має яких-небудь
привілеїв у повноваженнях порівняно з іншими представниками Ради ЄС.

Голова ради ЄС представляє її
у відносинах з іншими інституціями ЄС.

Раду скликає її Голова за
власною ініціативою або на вимо­гу одного з її членів чи Комісії.

З метою забезпечення
досягнення завдань, передбачених Договором про заснування ЄС, Рада ЄС:

– забезпечує
координацію загальної економічної політики держав-членів;

– приймає рішення;

– надає
Європейській Комісії право на імпле­ментацію правил, встановлених Радою.

Рада ЄС наділена повноваженням
ухвалювати рішення, тобто наділена правом приймати нормативні акти похідного
права ЄС, які мають загальнообов’язкову силу для держав-учасниць.

У той же час Рада зберігає за
собою ряд урядових функцій. У галузі зовнішніх відносин Рада ЄС дає дозвіл на
відкриття переговорів та укладає відповідні договори. У бюджетній сфері Рада ЄС
разом із Парламентом затверджує щорічний бюджет ЄС.

Крім того, Рада ЄС забезпечує
загальну координацію в діяльності держав-учасниць та Європейського Союзу в
цілому. З огляду на це Рада ЄС забезпечує координацію загальної економічної
політики держав-членів у рамках Європейського Союзу.

Згідно з установчими
договорами, голосування в Раді ЄС може відбу­ватися простою
більшістю, кваліфікованою більшістю чиза правилом одностайності. Голосування простою більшістю голосів
застосовують дуже рідко, при вирішенні деяких процедурних та технічних питань
другорядного характеру.

Слід зазначити, що на
противагу класичному в міжнародних відносинах принципу «одна держава – один
голос», кожна держава-учасниця ЄС володіє певною кількістю голосів у залежності від її демографічної
та економічної значимості.

Рішення вважається прийнятим,
якщо за нього було подано відповідну
кількість голосів «за» та його підтримала більшість держав-членів ЄС. Крім того, на прохан­ня
будь-якого члена Ради ЄС голосування кваліфікованою
більшістю може переві­рятися на відповідність до демографічного критерію, а
саме: країни-учасниці, що проголосували «за», повинні представляти щонайменше
65% всього населення Європейського
Союзу.

Одностайне прийняття рішень передбачає, що кожна держава-учасниця наділяється лише одним
голосом. При цьому, якщо в процесі голосування хоча б одна держава висловилася
проти прийняття того чи іншого рішення, то дане рішення вважається неприйнятим.