Хартія Європейського Союзу про основні права 2000 р.

1. Хартія
Європейського Союзу про основні права 2000 р.: причини прийняття, порядок
розробки, подальші перспективи. Структура і зміст Хартії

Хартія була урочисто
проголошена на засіданні Європейської Ради в Ніцці 7 грудня 2000 p.

У Хартії основою класифікації
обрані не вид або сфера застосування права, а цінності, на яких вони базуються
та які вони захищають, – людська
гідність, свобода, рівність, солідарність.

Хартія основних прав ЄС
містить преамбулу, в якій не наведено юридичних норм (вказано на причини
та цілі прийняття Хартії, її джерела, основоположні цінності), та 54 статті,
згруповані у сім розділів.

Головною ідеєю Преамбули та
всієї Хартії є проголошення в абзаці 2 того, що ЄС “поміщає людську особистість у
центр своєї діяльності шляхом введення громадянства Союзу та створення простору
свободу, безпеки та правосуддя“.

Преамбула

Народы
Европы, образуя все более сплоченный и тесный союз, приняли решение строить
вместе мирное будущее на основе общих ценностей.

Сознавая свое духовное и моральное достояние,
Европейский Союз основывается на неделимых и всеобщих ценностях – достоинстве человека,
свободе, равенстве и солидарности; он опирается на принципы демократии и
правового государства. Он ставит человека во главу угла своей деятельности, учреждая
гражданство Европейского Союза и создавая пространство свободы, безопасности и
правосудия.

Европейский Союз способствует сохранению и развитию
этих общих ценностей при уважении разнообразия культур и традиций народов Европы,
а равно национальной самобытности государств-членов и организации их публичных властей
на национальном, региональном и местном уровнях; он стремится содействовать сбалансированному
и устойчивому развитию и обеспечивает свободное передвижение лиц, товаров, услуг
и капиталов, а также свободу учреждения субъектов предпринимательской
деятельности.

В этих целях необходимо, придав им в Хартии
большую четкость, упрочить защиту основных прав, учитывая эволюцию общества, социальный
прогресс, развитие науки и техники.

Розділи Хартії

Розділ І
“Гідність“ (стаття 1-5),
крім, власне, права на людську гідність, закріплює права та гарантії, які
забезпечують гідне існування людської особистості в суспільстві: право на
життя, заборона тортур, рабства тощо.

Стаття 3 “Право на
особисту недоторканність” передбачає право кожної людини на фізичну
недоторканність та недоторканність психіки. Зокрема, в галузі медицини та
біології забезпечується право на добровільну та вільну згоду зацікавленої особи
відповідно до встановленого законом порядку, заборона евгеністичної практики,
передусім тієї, яка спрямована на селекцію людини, заборона використання
людського тіла та його частин як таких як джерела прибутку, а також заборона
репродуктивного клонування людських істот.

У розділі II
“Свободи“ (статті 6-19)
зосереджено увагу на фундаментальних громадянських та політичних свободах,
закріплених в Європейській конвенції з прав людини: право на свободу та
особисту недоторканність, на повагу приватного та сімейного життя, на захист
інформації особистого характеру, на укладення шлюбу та створення сім’ї, свободу
думки, совісті та віросповідання, свободу мистецтва та науки тощо.

Розділ III
“Рівність“ (статті 20-26) – рівність перед законом, недискримінація, культурне,
релігійне та лінгвістичне різноманіття, рівність жінок та чоловіків, права
дітей та людей похилого віку, а також осіб із фізичними вадами. Метою Хартії,
таким чином, є досягнення не тільки формально-юридичного рівноправ’я, а й, в
разі можливості, фактичної рівності всіх членів суспільства.

Розділ IV
“Солідарність“ (статті
27-38) – право працівників підприємства на інформацію та
консультації, право на колективні переговори та колективні дії, у тому числі
право на страйк, право на безкоштовну допомогу у працевлаштуванні тощо. Тут
закріплюються права на соціальне забезпечення, охорону здоров’я та інші
соціальні права і гарантії. Крім того, передбачається заборона дитячої праці,
право на справедливі та рівні умови праці.

Розділ V “Права
громадян“ (статті 39-46) включає
права, користування якими, як правило, пов’язане із наявністю в особи
громадянства ЄС. До цього Розділу були включені деякі
права, про які йдеться в інших положеннях Договору про ЄС, зокрема, право на
доступ до документів (ст. 15 ДФЄС). Крім того, передбачається право подання
скарги на порушення прав людини до Омбудсмена ЄС, а також подання петиції до
Європарламенту.

Розділ VI
“Правосуддя” (статті 47-71)
закріплює не стільки права, скільки гарантії прав особистості, переважно в
рамках кримінального процесу: ефективний судовий захист порушених прав,
презумпція невинуватості, неприпустимість зворотної сили закону, який
передбачає або посилює відповідальність, покарання, співмірне тяжкості злочину,
тощо.

Розділ VII “Загальні
положення, що регулюють тлумачення та застосування Хартії“ (статті 50-54), є заключним. Його призначення:
визначити умови та порядок застосування Хартії органами ЄС та
державами-членами, а також урегулювати непросте питання про співвідношення ЇЇ
норм з нормами інших джерел основних прав, прийнятих на універсальному,
європейському та внутрішньодержавному рівнях.

2. Основні
засади правового положення громадянина ЄС

Маастрихтський договір 1992
р. запровадив унікальний для конституційного та міжнародного права інститут
громадян­ства Союзу. Як випливає із змісту ст. 2 Договору про Європейсь­кий
Союз, воно запроваджене як засіб захисту прав та інтересів громадян
держав-членів. Зміст цього інституту розкривається в іншому документі –
Договорі про Європейське співтовариство, його частині другій (статті 17–21).
Але в ній мова йде лише про політичні права, тоді як соціально-економічні права
розпорошені по всьому договору.

Громадянином Союзу є кожна
особа, що має громадянство будь-якої держави-члена ЄС. Питання про те, кого
вважати гро­мадянином держави-члена вирішується згідно із законодавством
відповідної держави. У ст. 17 Римського договору зазначається, що громадянство
Союзу доповнює, але не замінює національне громадянство.

Серед політичних прав
відзначимо, насамперед, електоральні права (ст. 19). Кожен громадянин Союзу, що
постійно проживає на території держави-члена ЄС, громадянином якої він не є,
має право на тих самих умовах, що й громадяни цієї держави, брати пасивну й
активну участь у муніципальних виборах такої держави-члена, а також у виборах
до Європейського Парламенту.

Громадяни ЄС мають комплекс
прав на звернення до органів Європейського співтовариства (ст. 20). По-перше,
кожен грома­дянин має право звертатися до Європейського Парламенту з пи­тань,
що його безпосередньо стосуються. По-друге, гарантується право подання скарги
до Омбудсмана на порушення в діяльності інститутів чи органів Європейського
співтовариства. По-третє, громадяни ЄС мають право звертатися до будь-якого
інституту Співтовариства будь-якою із 12 офіційних мов Союзу і отримати
відповідь такою ж мовою.

Нарешті, громадяни ЄС, що
потребують дипломатичного за­хисту на території третьої країни, у якій
держава-член, громадя­нином якої він є, не має свого представництва, мають
право вима­гати надання такого захисту від діючих у цій країні дипломатич­них або
консульських представництв будь-якої держави–члена ЄС на тих самих умовах, що й
громадяни такої держави (ст. 21).