Національно-культурний розвиток України на рубежі 18-19 ст.
Національно-культурний розвиток України на рубежі 18-19 ст.
Процес становлення і розвитку культурно-освітнього життя України протягом кінця 18 поч 20 називають «українським національно-культурним відродженням».
У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20 % площі) і Російською (80 %) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі. Тобто на рубежі XVIII-XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ’я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.
Українська культура періоду 18 – 19 століття розвивалась в суперечливих умовах. З одного боку можна відмітити меценатську діяльність багатьох гетьманів України цього періоду, зокрема І. Мазепи, Д. Апостола та інших. Їхня діяльність дала поштовх для розвитку багатьох галузей науки та культури. З іншого – руйнівним чинником для української культури була великодержавницька політика російського царизму – ліквідація посади гетьмана у 1764 р., зруйнування Січі Катериною ІІ у 1775 р., ліквідація територіально – адміністративного устрою Гетьманщини у 1783 році., впровадження кріпосного права на Лівобережжі тощо. Але не дивлячись на це, 18 століття позначилося діяльністю таких відомих осіб як Г.Сковорода, відомого філософа України, Шеделя, Ковніра – відомих архітекторів, які створили визначні шедеври української барочної архітектури, Д.Туптала, Л.Мацієвича – відомих літераторів. Культура 18 століття заклала початок для розвитку справжньо української національної культури.
Для культури 19 століття характерний подальший наступна українську культуру русифікації – вона посилилась після польського повстання 1830 року, полягала в забороні вживання української мови, в забороні друкування та розповсюдження книжок українською. Русифікація торкнулася всіх сфер культурного життя України – від літератури і театру (було заборонено вистави українською) до архітектури. Але, я вважаю, саме 19 століття було найголовнішим періодом у розвитку української культури: саме в цей час відбувається формування української літературної мови (цьому поклав початок І.Котляревський), під впливом ідей товариств декабристів на Україні та програм “Кирило – Мифодїївського братства” відбувається формування національної ідеї українського народу, національної свідомості. Цьому сприяла діяльність та творчість видатного українського письменника, громадського та політичного діяча – Т.Г.Шевченка. Завдяки діяльності багатьох науковців відбувається становлення української науки. Театр набуває рис національного театру дякуючи діяльності таких митців як І.Карпенко – Карий, С.С. Гулака – Артемовського, М.Кропивницького та інших. В цей період були написані твори, які стали класикою української літератури.
Тобто, можна з впевненістю сказати, що цей період був періодом формування української нації, створив підґрунтя для національно – культурного відродження на початку 20 століття.