18. Теорія К. Шміта. Бегемот проти Левіафана

Теорія К. Шміта. Бегемот проти Левіафана та її інтерпретація
сучасними ісламськими фундаменталістами (панісламізм)

До німецьких класиків державознавства
і політології відноситься Карл Шміт. Йому належить концепція «номоса» Землі.

У роботі «Номос Землі» Шмітт описує
три основних етапи (порядку) геополітичного розвитку планети. Під «номосом» автор
розуміє закон взаємозв’язку між організацією народом земного простору і особливостями
держави, всього його соціального устрою і права. Автор вважає, що на Землі кожному
етапу відповідає свій «порядок» («номос»):

• Перший «порядок» існував у період
  до Великих географічних відкриттів. Тоді кожен численний народ вважав себе центром
  світу, і тому у людей не було глобального уявлення про планету.
• Після Великих географічних відкриттів
  європейські народи, які захопили колонії і розділили планету між собою, створили
  другий «порядок» і стали керувати ним.
• Третій «порядок» виник в результаті
  розпаду планети на так звані Захід і Схід після Першої Світової війни і соціалістичної
  революції в Росії.

Шмітт, конструюючи «номос» Землі, дійшов
висновку про сутнісну протилежність «номоса» Землі «номосу» Моря. Особливість зіставлення
суші і моря у Шмітта зводиться до існування різних і ворожих цивілізацій. При цьому
до сил таласократії він застосовує термін “левіафан”, тобто чудовисько, що
представляє символ морської, водяної стихії, і стосовно до сил телурократії – поняття
“бегемот”, тобто чудовисько, що уособлює сухопутних тварин.

На думку К. Шмітта, номос Землі існує протягом тривалого історичного періоду, має суворі та стійкі моральні й правові
форми, відображаючи в собі нерухомість суші. Простір Землі відрізняється сталістю
і структурованістю. Сукупність усіх різновидів номосів Землі є так званим традиційним
суспільством.

Море у такому разі є периферійним цивілізаційним
утворенням, що не вторгається до сфери етичного або вторгається епізодично. Відкриття
світового океану у 16-ому столітті спричинило радикальну зміну в житті людства,
що почало звикати до морського існування. Номос моря незмінно тягне за собою
глобальні зміни. Все це спричиняє виникнення нової цивілізації – виникнення номоса
Моря. З цих передумов К. Шмітт робить важливий висновок про те, що номос Моря
є ворожим по відношенню до традиційного товариства.