24. Геополітичні теорії «американської політики стримувань СРСР»

Геополітичні теорії та витоки «американської політики
стримувань СРСР»

У 1947 р. в журналі «Foreign Afters»
під псевдонімом «Ікс» була опублікована стаття «Витоки радянської поведінки».
Її автором був американський дипломат Джордж
Кеннан, який сформулював теоретичні основи «політики стримування» СРСР. Стаття
Кеннана придбала концептуальний характер і стала «маніфестом» політики стримування,
зробивши істотний вплив на подальший розвиток геополітичної теорії в США.

Згідно з Кенаном, в основі «політики
стримування» повинен лежати ментальний фактор.
У сучасних геополітичних моделях він придбав вирішальну роль: протиборство перейшло
в область ідей і цінностей. Кеннан пояснював природу опозиційності зовнішньої політики
СРСР щодо західних держав властивістю комуністичного світогляду і радянської системи
– ворожістю до зовнішнього світу.

Несучою конструкцією радянської
системи влади, за Кеннаном, є політична та ідеологічна монополія КПРС, яка спирається
на підтримку мас. Відсутність легітимної процедури передачі влади (наприклад, через
вибори) ставить тоталітарну систему в залежність від наявності єдності всередині
партії, не допускаючи при цьому в ній найменших протиріч. Якщо в якийсь момент,
різні шукачі влади будуть апелювати до політично незрілих і недосвідчених мас, прагнучи
знайти у них підтримку своїм певним вимогам, то це може призвести до фундаментальної
трансформації СРСР. У цьому випадку неймовірні наслідки настануть для комуністичної
партії:

бо членство в ній в широкому плані
грунтується на залізній дисципліні і покорі, а не на мистецтві компромісу і взаємного
пристосування. Якщо внаслідок зазначеного станеться що-небудь, що зруйнує єдність
партії і ефективність її як політичного інструменту, Радянська Росія за одну ніч
з одного з найсильніших національних спільнот перетвориться на одне з найбільш слабких
і жалюгідних….

Концепція «динамічного стримування» Коліна Грея

Розвиток геополітичних поглядів
стосовно ядерної епохи ми зустрічаємо у іншого представника тієї ж американської
школи Коліна Грея, що присвятив цій проблемі
декілька робіт, витриманих в джерелі обґрунтовування гегемоністських домагань США
на світовій арені. В своїй книзі «Геополітика ядерної ери» він дає нарис військової
стратегії США і НАТО, в якому ставить планетарне місцерозташування ядерних об’єктів
в залежність від географічних і геополітичних особливостей регіонів.

В середині 70-х рр. Грей назвав
геополітику наукою про «взаємозв’язок між фізичним середовищем в тому вигляді, як
вона сприймається, змінюється і використовується людьми і світовою політикою».

Спікменівську лінію моделювання
продовжив президент Національного інституту суспільної політики (Вашингтон) Колін
Грей, який вніс в модель істотні поправки. На думку Грея, СРСР, здійснюючи світову
експансію, «перейшов» кордон стримування і утвердився по інший бік Рімленда. Це
трапилося після Карибської кризи 1962 р., викликаного розміщенням СРСР ракет середньої
дальності на Кубі. З цього моменту СРСР сконцентрував свої зусилля на проникненні
в країни.

Грей вважав, що США слід було переглянути
свою «політику стримування» в Рімленді і направити її на ті регіони, які знаходяться
і поза Рімлендом. Однак при цьому ключовим регіоном для США залишається все ж Євразія.
Таку геополітику Грей позначив терміном «динамічне стримування». По закінченні
холодної війни Грей застерігав від демонтажу американської інфраструктури внаслідок
можливої раптової зміни демократичної влади в Росії на тоталітарну.

Американський
геополітик Дональд Майнінг розвинув культурологічний
аспект геополітики США: «два блоки-дві культури».

У третьому світі США натрапили на
військовий опір національних держав та їх народів. Відбувалися активні процеси деколонізації.
Зростав ідеологічний вплив СРСР.

У зв’язку з цим Майнінг вважав,
що США повинні ввести в свою практичну геополітику більш привабливу культурну складову
… Геополітик підкреслював, що боротьба за уми і душі людей не менш, а, може бути,
навіть більш важлива складова геополітики, ніж військова сила.

У плані моделювання Майнінг волів
розрізняти два Рімленда: морський і континентальний. Останній не можна виділяти
по формальному критерію виходу держави до океану. Важливішою субстанцією є устрій
суспільства. Серед них він розрізняв країни
континентальної культури (Китай, Північний В’єтнам, Бангладеш, Прибалтику),геополітично нейтральні (Індія, Південна Корея, Бірма) і схильні до таласократичного
блоку (країни Західної Європи, Туреччина, Пакистан, Таїланд).

За Майнінгом, перший етап у становленні
культур був пов’язаний з континентальним розвитком, а морська орієнтація – пізніша
стадія розвитку.

Американський
політолог Тар Алперовіц став автором
теорії ядерного стримування, яка спиралася на облік нових реалій. Вже під час Другої
світової війни виник новий геополітичний чинник, що зробив величезний вплив на весь
подальший розвиток міжнародних відносин – ядерна зброя. Атомна бомба давала США
величезну геополітичну владу і означала світове панування і контроль.

Випробування першої атомної бомби
США сталось 16 липня 1945 р., тобто перед початком Потсдамської конференції (17
липня – 2 серпня 1945 р.), на якій глави урядів головних держав – переможниць у
Другій світовій війні приймали рішення про післявоєнний устрій світу. Пізніше 6
і 9 серпня 1945 р., за наказом Трумена, на японські міста Хіросіма і Нагасакі, були
скинуті дві атомної бомби, що забрали життя понад 200 тис. осіб.

У 1965 р. Гар Алперовіц ввів термін «атомна дипломатія». На його думку, з урахуванням
уроків «холодної війни» сучасна фаза геополітичного розвитку повинна враховувати
вплив ряду факторів. З одного боку, існування ядерних озброєнь у відомому сенсі
допомогло запобігти світову війну через небезпеку взаємного гарантованого знищення
противників. З іншого – малі військові інтервенції (В’єтнам, Афганістан, Перська
затока) продемонстрували обмежену корисність ядерної зброї, виходячи з фінансових,
моральних і політичних оцінок. У той же час реальною і безпосередньою загрозою національній
безпеці є, звичайно, ядерна зброя в руках безрозсудної держави.

Випробування атомної бомби в СРСР
в 1949 р. позбавило США глобальної переваги. Тепер будь-який конфлікт між двома
супердержавами буде ядерним з самого початку війни. Отже, головним є фактор раптовості.
Потім поступово сформувався «Атомний клуб», куди увійшли США (атомна бомба була підірвана в червні 1945 р., воднева – у листопаді
1952 р.); СРСР (серпень 1949 і серпень
1953 р.); Великобританія (жовтень 1952
і травень 1957 р.); Франція (лютий 1960
і серпень 1968 р.); Китай (жовтень 1964
і липень 1967 р.); Індія (травень 1974
р.). Після цього гонка озброєнь відбувалася по лінії військових технологій, пов’язаних
з підвищенням ефективності ядерної зброї.

Багато політиків і дослідники вважають,
що політика ядерного стримування виховала політичну психологію, що виключає досягнення
політичних цілей протиборчих ідеологій військовим шляхом.

Величезну загрозу світу представляє
так зване ядерне підпілля. За оцінками експертів, від 25 до 30 держав світу володіють
можливостями для створення ядерної зброї. Загроза ядерного шантажу сьогодні також
виходить від терористичних організацій.