58. Балканська криза: геополітичний вимір

Балканська криза: геополітичний вимір

Балканська криза – напружений період на Балканському півострові, пов’язаний з політичною нестабільністю і військової мобілізацією Чорногорії.

Криза почалася з несподіваних закупівель Чорногорією наступального озброєння у Великобританії, Росії і КНДР. Президент Філіп Вуянович охарактеризував свої дії, як приготування до оборони від можливої атаки Сербії, хоча Сербія не подавала ознак підготовки до війни.

Це викликало обурення світової спільноти, а також занепокоєння Сербії та Болгарії. За наказом Бориса Тадича сербські війська були направлені на кордон з Чорногорією. Контроль на кордоні був посилений. Також Тадич домовився з президентом Болгарії Симеоном Саксобургготтскім про розміщення на території Сербії болгарської військової бази, обладнаної пристроями ППО.

Побоюючись напруги на Балканах деякі країни, в тому числі США ввели ембарго на озброєння для Чорногорії. З метою запобігання війни, 24 травня був зібраний міжнародний саміт по Балканській кризі, в якому взяли участь Болгарія, Німеччина, Іспанія, Китай, Росія, Сербія, США і Чорногорія. За його підсумками було підписано “Балканський договір”:

1. Країни, які підписали даний договір поважають думку один одного.

2. У разі якщо одна зі сторін, яка підписала цей договір нападе на іншого учасника договору їй негайно оголосять війну всі інші члени а також США, КНР і Росія.

3. Купівля зброї за погодженням з Радою Безпеки ООН.

4. Даний договір поширюється на Балканський регіон і будь-яка країна даного регіону за умови дотримання його статей може приєднається до нього.

У разі порушення до порушника можливе застосування економічних санкцій.

3 червня ЄС, також побоюється дій Чорногорії і проводить нараду, за підсумками якої були введені економічні санкції до Чорногорії – підвищення на 3-10% закупівельних цін у країнах ЄС для цієї країни. Президент Вуянович вимагав скасування санкцій, але безуспішно.

Новий етап Балканської кризи ознаменувався вторгненням Чорногорії в Албанію. Звинувачуючи ЄС у підриві чорногорської економіки, Вуянович наказав почати атаку сусідньої Албанії. Це викликало протест з боку НАТО. Більшість країн НАТО знову ввели ембарго проти Чорногорії. Пізніше Вуянович був змушений вивести війська з території Албанії під тиском світової спільноти.

Однак напад на Албанію не минув для Чорногорії просто так. Найбільш затяті противники Вуяновича в Європі – ФРН, Чехія і Болгарія з дозволу військової ради НАТО розмістили на сербсько-чорногорських кордонах свої війська з дозволу Сербії. Увечері 16 червня війська цих країн вторглися до Чорногорії. Більшість чорногорських формувань було швидко розбито повітряними і ракетними ударами. Через кілька годин війська НАТО вже були в Подгориці.

Під час вторгнення був убитий президент Чорногорії Філіп Вуянович.

Доля Чорногорії зважилася на саміті з проблеми Чорногорії 21 червня. Главами Болгарії, Чехії, ФРН та Чорногорії був підписаний “Чорногорський договір”:

1. У Чорногорії залишаються війська НАТО доти, поки не будуть проведені демократичні вибори. Після проведення демократичних виборів солдати НАТО відступають, передчасно переконавшись у працездатності нового уряду.

2. ФРН, Чехія і Болгарія допомагають у відновленні Чорногорської економіки, а також надають гуманітарну допомогу постраждалим від вторгнення і дій Вуяновича.

3. ФРН бере на себе відповідальність за переозброєння армії Чорногорії своєю зброєю.

4. З Чорногорії знімаються всі санкції Європейського Союзу та економічні ембарго.