60. Виникнення та еволюція пан-ісламізму.

Виникнення та еволюція пан-ісламізму. Геополітичний простір «ісламу»

Панісламізм – релігійно-політичний рух, що виник в кінці XIX в. і закликає до об’єднання всіх мусульманських держав і народів. Початкова мета, яка ставилася перед панісламізмом полягала в обгрунтуванні антиімперіалістичної боротьби мусульманських народів за незалежність, за звільнення від британського колоніалізму.

Рух панісламізму має історичні корені в ранніх роках ісламу, коли пророк Мухаммед об’єднав в єдиній державі всі племена арабського півострова, а незабаром після цього, Умар об’єднав Північну Африку і більшу частину Близького Сходу.

Ідеологом новітнього панісламізму вважається аль-Афгані, який розгорнув свою діяльність наприкінці XIX в. Його соратником і послідовником в Єгипті був шейх Мухаммед Абдо. В інших мусульманських країнах панісламістська ідеологія також набула поширення. Особливо активно її підтримував турецький султан Абдул-Хамід II, який носив титул халіфа і розраховував на те, що саме йому доведеться стати на чолі майбутнього всесвітньої ісламської держави. Він поселив у себе аль-Афгані і надав у розпорядження панісламістів засоби для ведення їх пропаганди.

У тому варіанті, який влаштовував султана Абдул-Хаміда II, панісламізм збігався з пантюркізмом – він означав з’єднання всіх мусульман світу в рамках «Блискучої Порти», що означало б приєднання до неї Ірану, Афганістану, населених мусульманами областей Індії, всієї Середньої Азії, Індонезії , ряду країн Африки. Як не дивно, але цей варіант панісламізму користувався підтримкою британського уряду, так що навіть не без підстави іменувався його противниками «англійським панісламізмом». Справа в тому, що Туреччина в цей період була васалом Англії, тому звеличення Туреччини та підпорядкування їй великої кількості нових земель і країн фактично означало б посилення мощі Британської імперії та її міжнародної ваги.

Останнім часом панісламізм видозмінився. Як правило, він проводиться у вигляді заклику до ісламської солідарності, до створення міжнародних мусульманських організацій, здатних протистояти будь-якому впливу немусульманського світу. Однак і в таких організаціях окремі країни претендують на особливу роль під приводом, наприклад, збереження в даній країні особливої чистоти ісламу (Саудівська Аравія).

Структурною особливістю геополітики ісламу є специфічне співвідношення ендемічного та периферійного полів геополітичного простору. Ендемічне поле має яскраво виражене ядро – Саудівську Аравію.

Найактивнішою силою в просуванні ісламу в розширенні його геополітичного простору сьогодні виступають ісламські групи, не пов’язані з конкретною державою. Це утруднює виявлення ендемічного поля ісламу та змушує екстраполювати його на всі держави – покровителі ісламізму.

В геополітичному просторі ісламу наявне величезне периферійне поле – прикордонний простір, що знаходиться під контролем мусульманської етноконфесійної спільноти, однак недостатньо освоєне (демографічно, економічно, комунікаційно) для злиття з ендемічним полем. Існує також перехресне поле – область, на яку претендують інші геополітичні суб’єкти.

Особливістю ісламського простору є відсутність єдиного політико-адміністративного центру, як результату розрізненості мусульманського світу внаслідок його неоднорідності.