Характеристика суспільного ладу Речі Посполитої

У суспільстві Речі Посполитої тих часів людей визначали за багатьма факторами. Серед інших це походження і належність до певної суспільної верстви, достаток, віра, народ і мова та інші.

За походженням людей ділили на благородних (шляхту, нобілітованих, визначних, заслужених) і неблагородних. Цей поділ в ті часи був поширений в тому чи іншому вигляді по цілому світу. До шляхти відносили представників князівських і боярських родів Польського королівства, Великого князівства литовського, та різних руських Великих князівств, які утворилися на уламках Великого Князівства Київського (Київської Русі). Представники інших земель, царств і государств тогочасного світу теж могли бути прирівняні до благородних за схожими критеріями – приналежність до правителів (царів, королів, князів, султанів, падишахів, ханів) або їх найближчих прибічників.

Серед віровчень виділяли – християн, іудеїв, магометан (мусульман) і язичників. Серед християн виділяли католиків – латинян, представників латинської, римської віри; схизматиків (некатоликів) – представників грецької або руської віри (православних), протестантів-лютеран, аріан та інших. Магометан (мусульман) – прибічників ісламу – віровчення пророка Магомета (Мухаммеда) називали також агарянами або ізмаїлтянами (згідно зі Св.Письмом – нащадками Ізмаїла, сина праотця Авраама від Агарі). Усіх інших відносили до язичників, зокрема жителів степів і країн Сходу, населення колишньої Монгольської Імперії, які хоч і не визнавали над собою жодної церковної влади, але насправді дотримувалися різних віровчень – були християнами (як козаки), буддистами, індуїстами, вірили в Небо (як китайці – даоси і конфуціанці) і так далі.

Також важливе значення у суспільстві Речі Посполитої мав поділ на “язики” (тобто народи і племена, за термінологією тих часів). Серед інших відомі – поляки, німці, руські (русини), жмудь, євреї (жиди), греки, вірмени, татари, волохи та ін. Цікаво, що в ті часи польська шляхта розглядала себе як нащадка стародавнього племені сарматів.

Іноземців – людей з інших (чужих) земель і країн визначали за тим, з якої землі він походить і підданим якого правителя він є. Наприклад людина з Бургундської землі, підданий французького короля, або людина з Руської (Московської) землі, підданий московського царя.

У ранній співдружності Речі Посполитої не було домінування поляків або католицької релігії. Увібравши в себе Україну і уклавши конфедерацію з Литвою етнічні поляки перестали бути більшістю. Співдружність складалася з переважно чотирьох націй: литовців, поляків, білорусів та українців. Мешканців Великого Князівства Литовського часом називали “литвинами”, а білорусів одночасно з тим “русинами”, як і українців.

На час укладання Люблінської Унії у 1569 р. загальна кількість населення складала 7 млн. чоловік з яких близько 4,5 млн. були етнічними поляками, 2 млн. русинів (українців і білорусів), 0,75 млн. литовців і 0,7 млн. євреїв. Втрачаючи території і населення під час кризи співдружності в 1717 році населення складало вже 9 млн. (4,5 млн. поляків, 1,5 млн. українців, 1,2 млн. білорусів, 0,8 млн. литовців, 0,5 млн. євреїв, 0,5 млн. інших національностей.

До Реформації до шляхти належали як католики так і православні. Однак після завершення Реформації у 1540-х роках і проголошення унії – всі люди грецької віри вважалися уніатами і мусили коритись Римській курії. Таким чином православні і їхні громади, які відмовилися визнати унію і передати релігійні споруди у власність Риму виявилися поза законом. Це, з одного боку, спричинило масовий перехід руської шляхти в католицьку віру, а з другого боку, викликало массовий протест людей, переважно неблагородних верств населення, які фактично відмовилися визнати унію.