«Березневі» статті 1654 р. та їх історичне значення

Березневі статті 1654 р. (статті Богдана Хмельницького) – комплекс документів, які регламентували політичне і правове становище Гетьманщини після Переяславської ради і включення України до складу Московського царства. 

В ході переговорів між гетьманським урядом та Москвою українська сторона постійно добивалася від царя підтвердження прав та привілеїв Запорізького Війська, української шляхти, православного духовенства та міст. У відповідь царські посли запевняли гетьмана Б. Хмельницького та старшину, що всі права та порядки, які існували в Україні, будуть збережені. 

Однак вже в процесі безпосередньої підготовки та в ході Переяславської ради виникли непорозуміння між обома сторонами. Так, зокрема, московський посол, боярин В. Бутурлін, відмовився від будь-яких зобов’язань на користь України, у тому числі і від складення присяги від імені царя, про гарантування прав і привілеїв козацтва, шляхти, духовенства та міщан України. Такий хід подій стурбував Б. Хмельницького та старшину, які вирішили добитися письмового підтвердження своїх прав. З цією метою було розроблено вимоги до царя, що складалися з 23 пунктів, або статей. Ці так званні “Просительні статті” гетьман доручив відвезти до Москви посольству, яке очолювали генеральний суддя Війська Запорізького С. Богданович-Зарудний та переяславський полковник П. Тетеря.

У даному документі мова йшла про підтвердження прав, привілеїв та вольностей Війська Запорізького та української шляхти (ст.1, З, 7. 13), укладення 60-тисячного козацького люстру (ст.2), платню старшині про кошти на утримання козацького війська (ст.8-12, 21), збереження місцевої адміністрації та збір нею податків (ст.4, 15), право Війська Запорізького обирати гетьмана (ст.6), право зносин гетьмана з іноземними державами (ст.14), невтручання московських чиновників у справи України (ст.16) та ін.

Посольство вирушило до Москви наприкінці лютого 1654 р.  і відразу ж після приїзду розпочалися інтенсивні переговори, які тривали шість днів. В результаті проект був значною мірою змінений і скорочений до 11 пунктів. 21 березня 1654 р. вони були представлені на розгляд царя та Боярської думи і схвалені ними. Згідно з цим документом, який був головним у всьому комплексі документів і увійшов до історії під назвою “Березневі статті“, передбачалось: 

• збір податків на користь царської скарбниці доручалось вести українським урядникам; 
• встановлювалась платня військовому писарю та підпискам (1000 польських злотих), військовим суддям (300 польських злотих), судовим писарям (100 польських злотих), полковим писарям і хорунжим (50 польських злотих), сотенним хорунжим (ЗО польських злотих) та гетьманському бунчужному (50 злотих);
• козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, всім полковникам, і військовим та полковим осавулам надавались у володіння млини;
• встановлювалась платня генеральному обозному (400 злотих) та генеральному хорунжому (50 злотих);
• заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;
• підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на маєтності, якими вони володіли;
• московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею весною 1654 р.;
• передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;
• гетьманський уряд просив встановити платню полковникам (100 єфімків-талерів), полковим осавулам (200 польських злотих), військовим осавулам (300 польських злотих), сотникам (100 польських злотих) і кожному козакові (30 польських злотих), однак дане прохання було відкладено до перепису всіх прибутків, що мали поступати до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків;
• у випадку татарських нападів на Україну передбачалось організувати проти них спільні походи з боку як України, так і Московії;
• гетьманський уряд просив встановити утримання для козацької залоги у фортеці Кодак (400 чол.) та для запорожців, виконання даного прохання також було викладене до окремого рішення. Тут же містилась вимога до гетьмана: негайно приступити до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків і після завершення роботи надіслати його до Москви.

Частина вимог гетьмана Б.Хмельницького і українського уряду була розглянута царським урядом окремо, і деякі з них були підтверджені царськими указами 27.3.1654 р.

Згідно з “Березневими статтями” Україна зберігала значні права – мала власний адміністративно-територіальний устрій та управління, користувалася власним правом тощо. Однак відчутним було обмеження її політичного та економічного суверенітету: гетьманське управління було підпорядковане московському уряду, заборонялось підтримувати дипломатичні зносини з сусідніми державами – Річчю Посполитою та Туреччиною, всі витрати на утримання козацького війська лягали на гетьманську скарбницю, яка повністю контролювалася царськими чиновниками.

“Березневі статті” були чинними лише протягом 5 років. У 1659 р. між українським урядом і Москвою були укладені нові, т. зв. Переяславські статті, які ще більш обмежували суверенітет України.

Оригінали “Березневих статей” до наших днів не збереглися (до речі, їх не було вже у 1659 р.). Відомими є тільки копії та чорновики, що зберігаються у фондах Посольського приказу Центрального державного архіву давніх актів у Москві.

Значення московсько-українського договору 1654 р.

Оскільки у
правовому відношенні українсько-московський договір був не зовсім ясно
сформульований, історики по-різному оцінюють його:

1. як персональну унію, завдяки якій дві країни, маючи одного монарха зберігають самоврядування;
2. як протекторат Москви над Україною; Україна – васальна, залежна територія;
3. як входження українських земель до складу Московської держави;
4. як військово-політичний союз Москви та України;
5. як конфедерацію Московського царства та Гетьманщини.