Причини і характер урізання політичної автономії України
Причини і характер урізання політичної автономії України
У XVIII ст. Україна ще певний час існувала як відокремлена частина Російської імперії. Водночас у процесі зміцнення абсолютної влади монархії, продовження попередньої політики “збирання руських земель”, активізації експансії в Балтію, Центральну Європу, Чорноморський басейн українська територія розглядалася як економічна стратегічна база для реалізації цієї мети.
Взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників у період руїни спричинила процес ліквідації української державності. Російський царизм намагався перетворити Україну на звичайну провінцію єдиної Російської держави. За часів правління І. Скоропадського посилюється контроль Москви над Україною. До гетьмана був приставлений резидент — стольник А. Ізмайлов. У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р. Росія проголошена імперією. Після закінчення Північної війни Петро І вживає заходи з ліквідації автономії України (після «зради Мазепи» вирішив прибрати Україну до рук, щоб назавжди уникнути небезпеки її сепаратизму). Людей знесилює відрядженням тисяч козаків на будівництво каналів,військових укріплень,до місць військових кампаній Росії. В 1722 р. створюється Малоросійська колегія (1722-1727 рр.) на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. По смерті І. Скоропадського вводиться заборона на вибори гетьмана. Українські питання з Колегії іноземних справ переходять до російського Сенату. Наказний гетьман П. Полуботок очолив боротьбу за залишки автономії Гетьманщини і домігся від Сенату певного обмеження функцій Малоросійської колегії. Але в середині 1723 р. він був заарештований і ув’язнений в Петропавлівській фортеці, де й скінчив своє життя.Значного утиску й розорення за часів Петра І зазнала українська торгівля — з одного боку, через занепад господарств, на яких не було кому працювати, з другого, — через усілякі обмеження торговельних шляхів і митних правил. Практично припинився вивіз товарів у Західну Європу, обмежувався Імпорт товарів в Україну. Царизм прагнув зруйнувати український економічний організм і перетворити його на колоніальний придаток імперії.Відчутним ударом для українства були утиски в галузі культурного життя.
Політику Петра І щодо України продовжували наступні самодержавні імператори Росії з більшою чи меншою жорстокістю і фанатичною впертістю
За рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і на гетьмана обрано К. Розумовського — молодшого брата фаворита імператорки. Розумовському вдалося розширити автономію України, повернувши її справи з Сенату до іноземної колегії. Київ і Запоріжжя знову підпорядковувалися гетьманові. Відновив Розумовський і склад генеральної старшини і суду. Але у 1754 р. була ліквідована державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією. А в 1761 р. Київ переходить під пряме імперське правління.
За Катерини II уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії генерал-губернатора П. Румянцева. На початку 80-х років був скасований полковий устрій на колишній Гетьманщині. У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво — більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину — в селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові. 1775 р. після укладання Кючук-Кайнарджийського миру було ліквідовано Січ.
У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Усі органи Української держави були остаточно знищені.