Утворення Української Центральної Ради: її структура та компетенція

Утворення Української Центральної Ради: її структура та компетенція

Українська Центральна Рада (УЦР), також Центральна Рада —
спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних
та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного
Конгресу — революційний парламент України, який керував українським
національним рухом.

Період дії: 4 (17) березня 1917 р. — 28 квітня
1918 р.

Російська революція, що почалася в лютому 1917 р., була
поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В
Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р.
За ініціативою Товариства українських поступовців (ТУП) і Української
соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) в Києві 3 (16) березня 1917 р.
було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних
організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення
громадського комітету.

В новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо
майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за
негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і
їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному
союзі з Росією.

Таким чином, сформувалися два центри національних сил з
різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу
в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення
об’єднаної організації, яка дістала назву Української Центральної Ради.
Самостійники пішли на об’єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток
революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але
ці сповідання збулися не скоро.

4 (17) березня 1917 р. у Києві на Володимирській 42, в
приміщенні українського клубу «Родина» з ініціативи Товариства українських
поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків,
робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних
організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство,
Товариство українських техніків і аґрономів тощо) було оголошено про утворення
Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко,
а товаришами голови: Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.

Цього ж дня, 4 березня, УЦР телеграмою повідомила
керівників Тимчасового Уряду Г.Львова і О.Керенського про своє утворення.
Офіційне діловодство УЦР розпочалося 9 березня, коли обговорювалось питання про
виготовлення печатки УЦР, передачу УЦР будинку Педагогічного музею, утворення агітаційної
школи та ін. З часом Рада мала скликати український парламент і сформувати
звітний перед ним уряд.

22 березня 1917 р. УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27
березня 1917 р. керування перебрав М. Грушевський, стала дійсним дійовим
центром українського національного руху. Але щойно після скликання
Всеукраїнського Національного Конгресу УЦР перетворилася на своєрідний
парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних
партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. На
конгресі обрано нову президію УЦР: голова — М. Грушевський,
заступники голови — С. Єфремов і В. Винниченко.

Наприкінці липня 1917 р. УЦР нараховувала формально 822
депутатів (за інформацією П.Христюка; за даними мандатної комісії VI
Загальних зборів УЦР — 798, І.Нагаєвський називає цифру 848).

Члени УЦР належали до таких груп: Всеукраїнська Рада
сільських депутатів — 212, Всеукраїнська Рада військових депутатів — 158
(лист), Всеукраїнська Рада робітничих депутатів — 100, представники
неукраїнських рад робітничих і солдатських депутатів — 50, Української
соціалістичної партії — 20, Російської соціалістичної партії — 40, Єврейської
соціалістичної партії — 35, Польської соціалістичної партії — 15, представники
від міст і губерній — 84, представники професійних, просвітніх, економічних і
громадських організацій та інших меншостей (молдаван, німців, татар, білорусів)
— 108. З цих 822 чоловік обрано Малу Раду в числі 58 чоловік, в якій
національні меншості здобули 18 місць.

З ініціативи УЦР у Києві відбувся з 21 вересня по 28
вересня 1917 р. З’їзд народів Росії.

29 квітня 1918 р. за підтримкою німецьких військ відбувся
переворот, який проголосив генерала П. Скоропадського гетьманом Української Держави. Своєю грамотою гетьман Скоропадський розпустив
УЦР і Малу Раду, а видані ними закони скасував.

За весь час існування УЦР її головою був М. Грушевський,
а у 1918 р. його заступниками були С. Веселовський, М. Шраг, А. Ніковський, Ф.
Крижанівський, секретарями М. Єреміїв, М. Чечель, А. Постоловський, Я.
Левченко, Є. Онацький, Л. Чикаленко. За час УЦР діяли кількакратно змінені
уряди під проводом В. Винниченка (28 червня 1917 р. — 30 січня 1918 р.) і В.
Голубовича (30 січня 1918 р. — 29 квітня 1918 р.).

Засідання УЦР (Малої Ради) відбувалися у будинку
Педагогічного музею на Велико-Володимирській вулиці, а пленарні сесії УЦР у
Троїцькому Народному Домі (театрі М. Садовського). Органом УЦР були «Вісті з
Української Центральної Ради»; а уряду УНР «Вісник Генерального Секретаріату
УНР» (виходив з листопада 1917 р.).