”Русь” та ”Україна”

З процесом становлення державності у слов’ян середнього Подніпров’я
тісно пов’язаний термін «русь».
У давньоруських писемних пам’ятках він має чотири значення: етнічне – народ,
плем’я; соціально-суспільний прошарок або стан; географічне, як територія,
земля; політичне – держава. Існує багато концепцій походження слова «русь»:
скандинавська (від місцевості зі схожою назвою), наддніпрянська (від назв річок
із коренем «рос» у басейні Дніпра), фінська (від слова «ruotsi», яким фіни називали варягів) та ін. Достеменно
відомо, що «руссю» називали спочатку скандинавів, що складали дружини
новгородських і київських князів. Поступово дружини князів з роду Рюрика
розбавлялися слов’янами і
втратили своє скандинавське походження, а назва залишилася. Згодом назва «русь»
поширилася на слов’ян, далі
на народ, зокрема полян, а згодом – на державу, створену східними слов’янами, – Київську Русь. 

Про місцеве походження слова «Русь» свідчить така наука як – топономіка
України. Так, наприклад, притока Дніпра – Рось, притока Росі – Росива, існує
річка Роска на Волині і т. д. Цю проблему вивчав М. Грушевський, який
проаналізував практично всі відомі йому джерела і зробив висновок, що термін
«Русь» застосовувався тільки до держа­ви – Київська Русь.

Назва «Україна»
щодо українських земель вперше зустрічається в Київському літописі під 1187 р.
Того року в битві з половцями загинув переяславський князь Володимир Глібович («І
плакали на ньому всі переяславці. За ним же Україна багато тужила»). За тих
часів назва Україна поширювалася на Київщину, Переяславщину, Чернігівщину. Під
1189 р. у тому ж літописі вжито назву «Україна Галицька» стосовно Галицького
князівства.

Про походження
назви «Україна» існує кілька припущень.
Згідно з одним, її виводять від слова край («кінець») зі значенням «погранична
територія». Деякі дослідники пов’язують походження назви «Україна» зі словом край – країна у значенні «рідний
край, країна, земля». За іншою гіпотезою, вона походить від дієслова «украяти»
– «відрізати», а первісне її значення «шматок землі, відрізаний (украяний) від цілого».

Назву «Україна»
вперше вжито у Київському літописі в 1187 р. З кінця XVI ст. назва Україна стала
вживатися в офіційних документах інших країн. Так, наприклад, у постанові
польського сейму від 1580 р. з приводу антифеодальних виступів на Україні
говориться, що ці виступи охопили «Україну Руську» (тобто Галичину, Київську,
Во­линську, Подільську, Брацлавську і т.д.).