Етапи формування давньоукраїнської державності та її фіксація у письмових джерелах

Етапи формування давньоукраїнської державності та її фіксація у письмових
джерелах

Український народ – автохтон
своєї землі. Предками українців були племена, що проживали на території
сучасної України ще в добу Неоліту XII-IV тис. до н.е. В кінці XIX та на
початку XX століть археолог Хвойка відкрив Трипільську культуру. М. С.
Грушевський, М. Ю. Брайчевський вивчали Черняхівську, Зарубинецьку, Корчуватську
культури (в самому Києві).

Можна навести такуперіодизацію
історії суспільно-політичного ладу пращурів українців на перших етапах його
розвитку:

I
етап.
II ст. до н.е. – II ст. н.е. Пращури українців виступають в цей час під назвою венеди.
Це початок розпаду родового ладу та зародження «військової демократії».

II
етап.
II ст. н.е. – VII ст. н.е. розквіт «військової демократії», остан­ній етап
родового ладу і початок зародження «класового суспільства». Виникає український
етнос під назвою Анти. З’являться такі елементи державності як:

· Територія.

· Поділ населення за територіальною
ознакою.

· Публічна влада.

· Перші зародки апарату для стягнення
данини.

· Військові дружини (відчужені від народу).

· Позаплемінний суд.

· Спадкове право управління.

III
етап.
VІІ-ІХ ст. Племена південних слов’ян вступають в пе­ріод:

1. Багатоукладного класового
суспільства.

2. Створення союзів племен.

3. Виникнення надсоюзів племен.

4. Нарешті з’являються де­кілька
окремих протодержав – княжінь.

5. Епізодично княжі держави
об’єднуються у великі військово-адміністративні одиниці – перші еле­менти і
прообраз створеної на 882 р. однієї з найбільших країн Європи, української
держави з центром у Києві, яку історики того часу називали «Київська Русь». З
цієї доби і починається новий період дійсно україн­ської держави і права.

Отже, протягом І тисячоліття
н.е. південнослов’янські племена пережили такі важливі періоди розвитку своєї
суспільно-політичної іс­торії як:

1. «Військова демократія».

2. Перехід до класового
суспільства.

3. Появи перших протодержав –
княжінь.

4. Створення ранньофеодальної
держави та права.

Замінакожного
з цих періодів іншим означала:

1. Подальше по­глиблення
занепаду родоплемінних відносин.

2. Зародження і розвиток класового суспільства.

3. Перехід
від родової організації влади.

4. Пере­хід від первісних норм соціального
життя.

5. Становлення примітивних норм державності і права.

У
південнослов’янських племен у другій половині І тис. н.е., тобто за декілька
століть до появи на історичній арені так званих «варягів» і незалежно від них,
виникли перші держави, які багато в чому визначали самобутні риси першої
української держави – Ки­ївської Русі.

Письмові
джерела VII ст., а саме твір монаха Нестора-літописця «Повість
временних літ», подають список слов’янських племен, від яких походять
український народ.

Український
народ вийшов із племен південних слов’ян: поляни, сіверяни, древляни, дуліби
(волиняни), уличі, тиверці, хорвати.

На
території Київської Русі розвиток державності проходив досить інтенсивно, що
пояснюється:

1.
Басейном Чорного моря.

2.
Наявністю міжнародних комунікацій.

3.
Могутнього сусіда – Візантійської імперії.

Цю
теорію підтримують Н. Полонська – Василенко, М. Брайчевський, М. Грушевський та
інші. Літописець Прокопій Кесарійський писав, що у «українського етносу, а в
той час його називали Анти:

1. Не
править один муж.

2. Всі
справи, добрі чи лихі, вирішують тільки спільно.

3. По­всякденне
життя вирішували представники визначних родів – рада старійшин.

4. У
випадку війни обирався вождь – князь».

Нестор-літописець
у «Повісті временних літ» говорить про заснування Києва трьома братами: Києм,
Щеком, Хоривом та се­строю Либідь. Представники полян
побудували місто Київ. Три брати і сестра правили цим містом і землями, їх
називали династією – Києвичі. Це було правління слов’ян-русів в 60-70-ті
роки VII ст. В місті Києві під час археологічних досліджень на Старокиївській
горі та при побудові метро знайшли залишки трьох міст братів.

Про
місцеве походження слова «Русь» свідчить така наука як – топономіка України.
Так, наприклад, притока Дніпра – Рось, притока Росі – Росива, існує річка Роска
на Волині і т. д. Цю проблему вивчав М. Грушевський, який проаналізував
практично всі відомі йому джерела і зробив висновок, що термін «Русь»
застосовувався тільки до держа­ви – Київська Русь.

Назву нашої землі «Україна»
вперше вжито у Київському літописі в 1187 р. З кінця XVI ст. назва Україна
стала вживатися в офіційних до- кументах інших країн. Так, наприклад, у
постанові польського сейму від 1580 р. з приводу антифеодальних виступів на
Україні говориться, що ці виступи охопили «Україну Руську» (тобто Галичину,
Київську, Во­линську, Подільську, Брацлавську і т.д.).

Источник: http://uchitelya.com