Зарубіжна соціологія в ХІХ і в першій пол. ХХ ст.

Зарубіжна соціологія в ХІХ і в першій пол.
ХХ ст.

Із середини ХІХ починається
другий історичний етап становлення соціології – академічний, який завершився в другій пол. ХІХст. Він представлений
плеядою відомих учених, таких, як: О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Е. Дюркгейм та
ін. У цей період нова наука набуває своєї назви – соціологія. Зусиллями цих мислителів у загальних рисах був окреслений
предмет соціології, сформульовано її закони, пояснено фундаментальні категорії соціології.

Нову сторінку в становленні
соціологічної думки відкрив Огюст Конт. Його
часто називають батьком соціології, оскільки саме він вперше замислився над застосуванням
наукового підходу до вивчення суспільства, заснованого на спостереженні і експерименті.
Він вважав, що за допомогою науки можливо знайти ті приховані закони, що управляють
суспільством.

Соціологія
— це загальна наука про структуру суспільства і закони його розвитку.

Після смерті Конта соціологія
все більше і більше завойовує статус самостійної науки. Велика заслуга в цьому належить Емілю Дюркгейму, який був творцем
концепції “загальної” свідомості, згідно з якою суспільство — це єдиний
організм, де діяльність окремих осіб, груп, верств і т. д. настільки тісно пов’язана,
що ми можемо лише умовно розглядати структурні елементи цього організму. Він вважав,
що основним “цементуючим” чинником суспільства повинно стати право.

Герберта
Спенсера вважають засновником органічної школи в соціології. Спенсер проводив аналогії
між живим організмом і суспільством, наприклад:

• суспільство як біологічний
  організм протягом тривалого періоду свого існування росте, збільшується в об’ємі;
• у процесі зростання
  суспільства його структура ускладнюється так само як ускладнюється структура організму
  в процесі біологічної еволюції.

Принципову відмінність
суспільства від біологічного організму Спенсер вбачав у тому, що в живому організмі
елементи існують заради цілого, а в суспільстві — навпаки.

Згідно теорії Карла Маркса, кожне суспільство поділяється
на два головних класи: експлуататорів (власників засобів виробництва) й експлуатованих (тих, хто не мав такої власності).

Він виділяв п’ять основних
суспільно-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну
і комуністичну. Перехід від однієї до іншої відбувався завдяки наростанню економічних
суперечностей у межах кожної з цих формацій, а вирішувалися ці суперечності внаслідок
класової боротьби пригнобленого класу проти експлуататорів: рабів проти рабовласників,
кріпаків і залежних селян проти феодалів, пролетарів проти капіталістів.

Кожна наступна суспільно-економічна
формація є досконалішою за попередню. Тому Карл Маркс не вбачав у конфліктах зла,
а тільки “мотор” поступу: “Революції — локомотиви історії”.

Вплив Маркса на соціологію
є відчутним і сьогодні. Хоча його погляд про визначальний вплив на суспільство економічних
чинників не завжди схвалювався, але більшість соціологів визнає їх дуже важливими
у суспільному житті.