Держава і право у поглядах українських соціалістів та радикалів

Держава і право у поглядах українських соціалістів та
радикалів
(С. Подолинський, О. Терлецький, М. Павлик)

Значний внесок у розвиток політико-правової думки в Україні зробив Сергій
Подолинський (1850-1891). Він був одним із перших популяризаторів
економічного вчення Карла Маркса в Україні. Іде­ал С. Подолинського —
суспільство, в якому народ сам управлятиме всіма економічними та культурними
справами. Народ організує виборчу адміністрацію повітів, волостей, керівні
федеральні органи, створить народні суди, «громадське козацтво» (поліцію), до
якого буде причетний кожний громадянин, придатний до військової служби.

Народився Сергій 19 липня в селі Ярославці на Київщині. Нині Черкаська
область, Шполянський район, в родині багатого поміщика і поета Андрія
Подолинського. Гімназію закінчив екстерном у 1867 р., потім у 1871 р. отримує
диплом природничого факультету Київського університету ім. Св. Володимира. У
1871-1874 р. вивчає медицину в університеті Цюріху, згодом в університетах
Парижа та Бреслау (Вроцлава). У 1876 р. в університеті Бреслау захищає
дисертацію доктора медичних наук.

Ще у студентські роки С. Подолинський стає учасником гуртка самоосвіти
під керівництвом Миколи Зіберта – першого пропагандиста марксизму в Україні. У
1871 р. був делегатом з’їзду марксистів у Петер­бурзі. Під час навчання за
кордоном не полишає контактів з марксис­тами. У 1872 р. – делегат Гагського
конгресу, потім і інтернаціоналу, особисто знайомиться з К. Марксом та Ф.
Енгельсом.

Влітку 1874 р. повертається в Україну, приймає участь у народниць­кому
«ходінні в народ», навчає безкоштовно селянських дітей рідного села
письменності, згодом у 1876 р. засновує народну лікарню. Починає діяльність із
створення української соціал-демократичної партії. Зна­йомиться з М.
Драгомановим. Одночасно, в якості члена Південно-за­хідного відділу Російського
географічного товариства, багато подорожує по Галичині, Закарпаттю, Балканах.

У 1875 р. С. Подолинський разом із галицьким радикалом Остапом Терлецьким
із українського академічного товариства «Січ» засновують видавництво у Відні,
де до моменту закриття видавництва австрійським урядом видають соціалістичну
літературу українською мовою. Серед видань два належать особисто С.
Подолинському – «Парова Машина. Казка» (1875) та «Про багатство і бідність»
(1876). Саме із виходом цих брошур пов’язують виникнення української
соціалістичної ідеї. Через розповсюдження брошур цього видавництва в Галичині
австрійська влада у 1877-1878 р. починає судовий процес над І. Франком.

Перша наукова робота С. Подолинського на соціально-економічну тематику
«Парова машина» написана в стилі соціалістичної утопії. Описує сон молодого
селянина про народне повстання, яке закінчується поваленням панства та
встановленням народної справедливої влади. Другий твір – «Про багатство і
бідність» вже є глибоким осмисленням економічної теорії додаткової вартості і
механізму капіталістичної екс­плуатації на прикладі хліборобства та цукрової
промисловості України.

У 1877 р. С. Подолинський емігрує до Франції. Оселяється спо­чатку в
Парижі, потім в Монпельє. Там багато працює та видає свої найголовніші роботи.
Фактично стає основоположником цілого ряду наукових напрямів. Так, у книзі «Життя і здоров’я
людей на Україні» (1879), написаній на матеріалі, зібраному під час лікарської
практики, закладає основи української соціальної гігієни. Праця «Ремесла і фа­брики
на Україні» (1880) стає першою адаптацією економічного вчення К. Маркса до
конкретних умов, що існували тоді в Росії та Україні. Ця робота вважається
першим українським підручником з соціальної економії, в якому:

1) розглядається
історія розвитку промисловості в Україні;

2) визначається прогресивний характер
капіталізму, порівняно з феодалізмом;

3) аналізуються суперечності між працею і
капіталом, зростанням багатства буржуазії та зубожінням трудящих мас.

Ця робота
отримує схвальні відгуки Ф. Енгельса.

Нарешті, у 1880 р.
виходить в світ фундаментальний твір «Праця людини та її відношення до
розподілу енергії», в якій С. Подолинський вперше в історії намагається
обґрунтувати соціалістичну теорію засо­бами природничих наук. Розглядає
співвідношення між працею людини та розподілом енергії на землі. Ця праця
вважається основою майбутньої фізичної економії, а викладені в ній погляди
отримали згодом назву «за­кон Подолинського». Дану роботу Подолинського
згадував К. Маркс. Її використовував академік І. Вернадський, створюючи свою теорію
«ноос­фери». Він називає С. Подолинського вченим, який випередив свій час.

Разом з М.
Драгомановим видають у Женеві часопис «Громада», де у статті «Громадівство і
теорія Дарвіна» (1880) С. Подолинський викладає свої основні політико-правові
погляди.

1. Завжди існуватиме нерівність, обумовлена вродженим хистом людини.

2. Життя людей буде організовано в рамках громад та їх об’єднань.

3. Писаний
закон буде замінений звичаєвим правом, основаним на національних традиціях і
поглядах членів громад.

4. Спільними для всіх громад будуть лише технічні
норми, що регулюють обмін результатами праці.

5. Громади поєднають законодавчу,
виконавчу і судову владу.

6. Усі важливі питання повинні вирішуватися методом
прямої демократії.

7. Головний захист від узурпації влади – вільний і озброєний
громадянин.

Разом з тим С.
Подолинський зіштовхується з низкою особистих проблем. Його батько А.
Подолинський, побачивши революційні твори за підписом сина, припиняє
переказувати йому гроші. Скрутний матері­альний стан співпадає з негараздами у
сім’ї. Епідемія менінгіту забирає життя двох дітей Подолинського, від нього йде
дружина.

В кінці 1881 р. важка
праця та сімейні негаразди привели до того, що Сергій захворів на запалення
мозку і потрапляє в приватну клініку Монпельє. У 1884 р. мати Подолинського
добилася від царя дозво­лу привезти сина з Франції на батьківщину. Цар поставив
умову, що після одужання Сергія буде судити суд – як небезпечного державного
злочинця. До останніх днів короткого життя Подолинський перебував у будинку
матері під наглядом жандармів і помер 12 липня 1891 р., не доживши до 41 року.

Терлецький Остап
Степанович, український історик, економіст, філософ,
публіцист, правознавець та політичний діяч. Народився 5 лю­того 1850 р. в селі
Назірний біля Коломиї на Станіславщині, тепер Івано-Франківська область, у
родині священика. Закінчив гімназію у Станіславі (Івано-Франківську) (1868 р.)
та філософський факультет Львівського університету (1872 р.). З 1878 по 1884 р.
навчався на юри­дичному факультеті Віденського університету, отримав звання
доктора права. Потім здав адвокатський іспит і проводив практику у Львові та
інших містах Галичини.

В Остапа Терлецького
рано померли батьки, все своє життя проби­вався сам. Навчався, важко жив. У
1872 р. завдяки знанню багатьох мов (німецької, французької, польської,
англійської, української) отримує посаду урядника університетської бібліотеки
Віденського університету.

Тогочасний Відень як столиця Австро-Угорської імперії був
метро­полією української Галичини. Після
реформ 1848 р. здібна українська молодь отримує можливість навчання у
тамтешньому університеті. Важливе місце у житті української громади Відня
відіграють І. Франко та М. Драгоманов. По приїзді до Відня, О. Терлецький стає
членом українського академічного товариства «Січ», а з середини 1870-х рр. –
фактично його керівником. Разом з М Драгомановим приймає активну участь у
реорганізації товариства на національно-просвітню організацію. Завдяки О.
Терлецькому при товаристві «Січ» організована бібліотека, читаються лекції,
проводяться дискусії.

Разом із С.
Подолинським створюють у Відні «Друкарню Якова Кована», де у 1875-1876 рр.
видавали соціалістичну літературу україн­ською мовою. Видавництво було закрито
австрійською владою. В червні 1877 р. О. Терлецький був заарештований у зв’язку
з першим соціаліс­тичним процесом в Галичині проти І. Франка та М. Павлика.
Звільнений 21 січня 1878 р. після винесення вироку — один місяць, не рахуючи
попереднього арешту. Вісім місяців у тюрмі підірвали його здоров’я, тож йому
дозволено повернутися в родинне село на лікування, з відстрочкою відбування
покарання.

У тому ж 1878 р., не
дивлячись на матеріальні труднощі, О. Терлецькому вдається поступити на
юридичний факультет Віденського університету. На Віденський період О.
Терлецького припадають його найкращі творчі здобутки, в яких відображені
основні його погляди на державу, право і політику.

1. Критикує тодішніх
галицьких народо­вців та москвофілів, обстоює необхідність формування
української політичної партії в традиціях західноєвропейського соціалізму.

2.
Суспільний розвиток розглядає як просування вперед з великими пе­решкодами та
невдачами, але підкреслює його невпинність, оскільки історичний досвід
доводить, що поступ є сильнішим ніж реакція.

3. Державний устрій – федеративна,
демократична республіка, осно­вана на безпосередній демократії та верховенстві
волі народу.

4. Голо­вні принципи – рівність всіх перед законом та рівність з
точки зору соціальної справедливості.

О. Терлецький
вважається одним із засновників української ідеології національної радикальної
демократії. У 1886 р. у одному із своїх листів вказує, що дух історії
українського народу – це дух невпинної боротьби проти утиску та визиску, і саме
тому він переконаний, що доля України обов’язково вернеться. У 1890 р. разом з
І. Франком заснували «Україн­ську радикальну партію» з метою об’єднати
українських селян, реміс­ників для боротьби за свої права, за возз’єднання
українських земель.

В своїй творчості
розвиває напрям дослідження соціальної і по­літичної боротьби через літературні
джерела, на що спрямовані його роботи «Літературні устремління галицьких
русинів 1772-1872 років» (1891) та пізніша «Галицьке руське письменство
1845-1865 рр.».

Помер Остап
Терлецький 22 липня 1902 р. під час операції у Львові.

Михайло Іванович Павлик народився 17 вересня 1853 р. в селі Монастирському
поблизу Косова. Освіту здобув у Косові, Коломийській та Львівській академічних
гімназіях, з 1874 р. навчався на філософ­ському факультеті Львівського
університету на відділенні класичної філософії.

На формування поглядів
М. Павлика вирішальну роль справило знайомство у 1876 р. з М. Драгомановим,
якого він вважав своїм учи­телем. В студентські роки стає учасником
українського демократичного студентського руху. Співпрацює з І. Франком. У
1876-1878 рр. видає журнали «Друг», «Громадській друг», «Дзвін», «Молот», які
послі­довно закриваються австрійською владою. У 1878 р. засуджений разом з І.
Франком та О. Терлецьким.

У 1879-1882 рр.
перебуває у політичній еміграції у Швейцарії і Франції. Там тісно співпрацює та
приятелює з М. Драгомановим, С. Подолинським та іншими діячами демократичного
руху. Разом з ними видає у Женеві журнал «Громада». Входить в українську
організацію народолюбців «Стара громада».

Повернувшись на
батьківщину продовжує займатися публіцисти­кою, видавничою та громадською
діяльністю. М. Павлик вважається одним із засновників традиції вільної
української демократичної преси. Видає журнали та збірки «Батьківщина»,
«Хлібороб», «Громадській голос». Окремою його заслугою є видання у 1890-1895
рр. журналу «Народ», що був головною трибуною української демократичної ін­телігенції.
Публікує значну кількість власних творів та статей. Веде активне листування та
полеміку з М. Драгомановим, І. Франком, Лесею Українкою, П. Кулішем.

У 1897-1905 роках він
працював бібліотекарем Наукового товари­ства ім. Т. Г. Шевченка, був дійсним
членом цього Товариства, секретарем філологічної секції. Склав перші
бібліографії творів І. Франка та М. Драгоманова.

В якості громадського
діяча виступає, разом з І. Франком, у 1890 р. за­сновником Української
Радикальної партії, яка стала першою в історії Укра­їни легальною політичною
партією парламентського типу. З 1899 по 1914 р. М. Павлик був головою УРП та
редактором її періодичних видань.

Приймає активну
участь у діяльності заснованого у 1900 р. членом УРП К. Трильовським
спортивно-патріотичного товариства «Січ», певний час очолював Львівську
повітову організацію «Січ». У 1914 р., з по­чатком І світової війни, стає одним
із засновників та заступником голови Головної Української Ради (ГУР), що
об’єднала українські політичні партії. Саме з цих організацій згодом вийшли
бійці загонів Українських січових стрільців (УСС) та провідні діячі
Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Основні державницькі
погляди М. Павлика були викладені у по­літичних програмах УРП 1895 та 1905 рр.

1. Федералізація Австро-Угорщини і утворення національної автономії з
українських частин Галичини та Буковини.

2. Запровадження загального виборчого
права, свободи зборів, товариств, слова, науки і преси.

3. Скорочення робочого
дня для робітників, затвердження вихідних днів, заборона дитячої пращ.

Вирішення земельного
питання шляхом викупу земель у великих поміщиків за рахунок громадського фонду
і передачі її селянам.

Крім того, М. Павлик
обстоював надання жінкам рівних прав з чо­ловіками. Багато уваги приділяв
історичним та моральним аспектам української національної ідеї. Саме завдяки
йому до програми УРП ще у 1895 р. було внесено пункт про федералізацію
Австро-Угорщини, хоча сам М. Павлик вважав такс завдання лише першим етапом на
шляху до створення Української держави.

Важливим
передбаченням М. Павлика можна вважати його критику позиції російських
революціонерів щодо національного питання. Так, у листі до М. Драгоманова у
1886 р. він висловив впевненість, що ті стануть стовпами реакції вже на другий
день після революції. Неодноразово вказував на те, що соціалізм, організований
централістами-державниками, стане «могилою народів».

Обстоював ідеї
соборності України, об’єднання всіх українських земель. На посаді заступника
голови ГУР у 1914 р. прямо вказував, що вільна Україна повинна повстати на
руїнах Австрії та на руїнах деспо­тичної Росії.

Партійна праця,
журналістика та видавнича діяльність поглинали М. Павлика цілковито. Витрачаючи
всі свої сили і кошти, він не мав ні побутових умов, ні матеріального
забезпечення. Доки були живі М. Драгоманов та С. Подолинський вони час від часу
допомагали йому. Помер М. Пав­лик у злиднях 26 січня 1915 р. в окупованому на
той час російськими військами Львові. Окупаційна влада прийняла підвищені
заходи безпеки, щоб похорон М. Павлика не переріс в антиросійську демонстрацію.