Міжнародно-правові акти як джерела права соціального забезпечення

Міжнародно-правові акти як джерела права соціального забезпечення

Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні
договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є
частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором
України передбачені інші правила, ніж у законі, то застосовуються правила
міжнародного договору.

Серед міжнародних документів особливе місце посідає Загальна декларація прав людини, яка у ст.22 передбачила право людини на
соціальне забезпечення за допомогою національних зусиль та міжнародного
співробітництва й відповідно до структури і ресурсів кожної держави. У розвиток
норм Загальної декларації був прийнятий Міжнародний пакт про економічні,
соціальні та культурні права.

Держави-учасниці Пакту взяли на себе юридичні обов’язки
гарантувати кожному право на соціальне забезпечення, в тому числі право на
соціальне страхування, а також забезпечити право кожного на відповідний
життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, тобто достатнє харчування, одяг і житло.

До іншої групи джерел слід віднести, прийняту Радою Європи Європейську соціальну хартію, яка була переглянута у 1996 р. у Страсбурзі.

Відповідно до неї з метою забезпечення ефективного
здійснення права на соціальне забезпечення держави зобов’язуються підтримувати
систему соціального забезпечення на такому рівні, як це передбачено міжнародною
конвенцією Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального
забезпечення. Хартія також передбачає обов’язок держав створити систему надання
соціальних допомог у випадках, коли громадяни не мають достатніх засобів для
існування. Передбачено також право інвалідів на реабілітацію, а також на
працевлаштування, право сім’ї на отримання соціальних допомог.

Іншим за значенням джерелом права соціального
забезпечення є Конвенція про права дитини. Ця конвенція охоплює весь комплекс
прав дитини: цивільних і соціально-економічних. Нею передбачений також механізм
контролю над дотриманням взятих державами на себе зобов’язань. Держави-учасниці
цієї Конвенції визнають за кожною дитиною право користуватись соціальним
забезпеченням і право на рівень життя, який необхідний для фізичного,
розумового, духовного, морального і соціального розвитку. За неповноцінними
дітьми визнається право на особливе піклування з боку держави з метою
забезпечення їм ефективного доступу до послуг в галузі освіти, професійної
підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я і в результаті –
найповнішого включення такої дитини в соціальне життя.

Велику групу джерел права соціального забезпечення
становлять конвенції і рекомендації МОП. Серед них виділяється Конвенція №102
“Про мінімальні норми соціального забезпечення“, яка передбачає
виплату таких видів допомог:

• у разі хвороби;
• по безробіттю;
• для громадян пенсійного віку;
• у разі вагітності і пологів;
• по інвалідності;
• у разі втрати годувальника.

Серед Конвенцій необхідно також відзначити Конвенцію
“Про рівні можливості осіб, які обтяжені сімейними обов’язками”,
“Про професійну реабілітацію інвалідів” та ін.

Важливе місце серед джерел також займають міждержавні дво
– і багатосторонні договори, в яких бере участь Україна. Особливе значення
належить Угоді “Про гарантії прав громадян держав-членів СНД в галузі
пенсійного забезпечення”.