Ситуативний аналіз. Визначення
Ситуативний аналіз. Визначення
Ситуативний аналіз (або кейс-метод)
як метод дослідження (case study) вперше було
використано у 20-ті роки ХХ ст. В
його основі лежить неструктуроване інтерв’ю, яке здійснювалося для вивчення мотивів,
установок, споживчої поведінки та масової комунікації.
Ситуативний аналіз розглядається
вченими як детальне вивчення події (Дж.Мітчелл), як глибоке всебічне вивчення поодинокого
соціального феномена (Дж.Фіджин, А.Орум, Г.Сюберг), як метод вияву реальності, прихованої
від сторонніх очей (Л.Ф.Бейлі). Ситуативний
аналіз як метод дослідження орієнтований на отримання не єдиної, “точної” істини,
а багатьох відповідей про якусь проблему. Тому при використанні цього метода увага
акцентується не на оволодінні готовими знаннями, а на їх творчому опрацюванні та
оцінці. Тобто, ситуативний аналіз сприяє розвитку дослідницьких, комунікативних
і творчих навичок прийняття рішень. Разом з тим, найважчим у побудові теорії на
основі ситуативного аналізу є аналіз отриманих даних.
Ситуативний
аналіз використовується, коли:
- необхідно отримати відповідь на питання
“як” і “чому”; - дослідник не має можливостей контролювати
поведінку людей або певні події; - необхідно вивчити сучасне явище у
реальному життєвому контексті
У
загальному розумінні ситуативний аналіз —
це процес спостереження та розділення складних збігів обставин на менші керовані
системи. Цей процес веде до більш деталізованого спостереження, вимірювання, розуміння,
пояснення та судження про менші системи, зв’язки цих систем та середовища, в якому
ця ситуація виникла. Цей аналіз та інтерпретації проводяться відносно бажаних цілей
і критеріїв та направлені на підвищення розуміння розробників програм щодо потреб,
цілей, ресурсів, перешкод та методів
Модель ситуативного аналізу можна
уявити як такі послідовні етапи: формування
задуму дослідження, проведення ситуативного аналізу, збір даних, аналіз отриманої
інформації, підведення підсумків.
Формування задуму дослідження полягає у розробці запитань, формулюванні гіпотези
дослідження, виборі одиниць аналізу, критеріїв інтерпретації отриманих даних, вибору
типу ситуативного аналізу (пояснювального, дослідницького чи описового), вибору
кейсу.
Проведення ситуативного аналізу як наступний етап застосування
методу залежить від професіоналізму та вміння дослідника, а саме: знання явища,
що вивчається; здатності задавати питання; вміння бути “гарним слухачем”; гнучкості
та адаптивності. На цьому етапі ведеться протокол ситуативного аналізу, що містить
опис інструментів дослідження та загальні правила, яких необхідно дотримуватися
при використанні дослідницьких інструментів.
Збір даних передбачає використання таких джерел інформації: документів
(листів, звітів, програм, статутів), архівних матеріалів (списків, бюджетів, описових
документів тощо), інтерв’ю (у
вільній формі, структурованих і навіть опитувань), прямого та включеного спостереження,
речових артефактів.
Аналіз отриманої інформації вважається найскладнішим аспектом
дослідження. Дослідники дотримуються теоретичної або описової стратегії обробки
даних. У будь- якому випадку аналіз даних повинен бути релевантним, враховувати
усі існуючі інтерпретації проблеми чи явища, що вивчається.
Підведення підсумків. На даному етапі проведення ситуативного
аналізу роблятьсявисновки та аналіз даних,
результатів та спостережень, а також необхідно написати їх на папері з тим, щоб можна було їх показати
іншим членам команди. При цьому зауваження і пропозиції інших членів команди зважуються,
обмірковуються і призводять до зміни попередньо зроблених висновків. Слід відмітити,
що висновки повинні бути добре продумані і зважені, а не швидкі і поверхневі