Форми (джерела) права та їх особливостi
3. Форми (джерела) права та їх особливостi
Джерела права – це способи вираження і закріплення
правових норм, надання їм юридичного значення.
Прийнято виділяти:
1) джерело права в матеріальному змісті;
2) джерело права в ідеальному змісті;
3) джерело права в юридичному (формальному) змісті.
Джерелом права в матеріальному змісті є розвиток суспільних відносин. До них належать засоби виробництва матеріального життя, форми власності та інше.
Під джерелом
права в ідеальному змісті розуміють правову свідомість.
Коли ж кажуть про джерела у юридичному змісті, то мають на увазі різноманітні форми (засоби)
вираження правових норм.
Форма права – це форма саме права як окремого явища, і співвідноситься вона тільки зі змістом права. Її призначення – впорядкувати право, додати йому властивості державно-владного характеру. Виділяють зовнішню і внутрішню форми права.
Форми (джерела), звичайно, класифікуються на різні
види. Так, форми права поділяються на дві великі групи:
- внутрішня форма права;
- зовнішня форма права.
Під внутрішньою формою права розуміють систему права,
що має об’єктивний характер своєї побудови, який відображається в єдності і узгодженості
всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями,
інститутами і нормами права.
Зовнішня форма права – це спосіб об’єктивізації форми
права, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації.
Після розгляду термінологічного аспекту проблеми джерел
(форм) права варто звернути увагу на їхню класифікацію і видову характеристику.
Як уже зазначалось є внутрішні і зовнішні форми права.
До зовнішніх форм права належать:
- правовий звичай – санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру;
- правовий прецедент – виражене зовні рішення органу держави в конкретній справі, якому надається формальна обов’язковість при розв’язанні наступних аналогічних справ;
- нормативно-правовий договір – об’єктивоване формально обов’язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою;
- нормативно-правовий акт – письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов’язкове правило поведінки загального характеру.
Одним з основних джерел права, особливо в країнах романо-германської
правової сім`ї (до неї відноситься Україна), є нормативно-правовий акт.
Нормативно-правовий акт – одна з основних, найбільше
виражених зовнішніх форм права. Це державний акт нормативного характеру. Основним
джерелом права бiльшостi сучасних держав є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовим
актам властивий ряд особливостей.
По-перше, вони мають
державний характер. Держава наділяє органи, організації, посадових осіб правом приймати нормативно-правові акти, тобто правотворчою компетенцією. Вона ж забезпечує і реалізацію прийнятих нормативно-правових актів, включаючи і примусовий вплив на осіб, що ухиляються від їхнього виконання.
По-друге, нормативно-правові акти приймаються не всіма, а суворо визначеними суб’єктами,
спеціально уповноваженими на те державою. При цьому кожен суб’єкт правотворчої
діяльності має рамки своєї компетенції. Міністр, наприклад, може видати нормативний
наказ, але не уповноважений приймати укази або постанови.
По-третє, ці акти приймаються з дотриманням певної процедури.
По-четверте, вони мають тимчасові, просторові і суб’єктні межі дії.
По-п’яте, завжди містять юридичні норми. Наявність у цих актах юридичних норм і робить
їх нормативними, загальнообов’язковими.
За юридичною силою всі нормативні акти поділяються на законодавчі і підзаконні.
Законодавчі акти – це акти органа законодавчої влади – Верховної Ради України, які мають найвищу юридичну силу, приймаються в особливому порядку і спрямовані на регулювання найосновніших суспільних відносин. До законодавчих актів відносяться Конституція
України, регламент Верховної Ради України, закони України, кодекси, постанови.
За своїм значенням законодавчі акти поділяються на конституційні (основні) і звичайні (поточні).
Конституційні акти (закони) – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.
Кодекси України регулюють комплекс відношень і охоплюють
своєю дією певні галузі права України. Зміни і доповнення в Кодекс вносяться тільки
законодавчими актами.
Постанови – це також одна з різновидностей законодавчих
актів, але, на відміну від кодексів, регулюють певний вид відносин, який охоплюється
дією норм тих чи інших галузей права.
Особливе місце серед законодавчих нормативних актів
займає Регламент Верховної Ради України, який є по суті законом конституційного
характеру і детально визначає порядок діяльності органу законодавчої влади України.
Підзаконні нормативно-правові акти – це результат нормотворчої
діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те
державою громадських об’єднань по встановленню, впровадженню в дію, зміні чи відміні
нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення
законів.
За суб’єктами нормотворчості нормативні акти поділяються:
– Верховної Ради України – закони і постанови;
– Президента – укази і розпорядження;
– органів виконавчої влади:
– Кабінету міністрів – постанови і розпорядження;
– керівників міністерств і відомств – інструкції, вказівки, нормативні накази;
– місцевих рад народних депутатів – рішення і нормативні ухвали;
– виконавчих комітетів місцевих рад – рішення;
– керівників управлінь і відділів місцевих рад та керівників обласних і районних
державних адміністрацій;
– адміністрацій державних підприємств, установ, організацій – нормативні накази.
У деяких випадках нормативного характеру набувають
волевиявлення населення в результаті всеукраїнського чи регіонального референдумів,
певних громадських об’єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішення,
постанова і т. ін.).
Крім того нормативно-правові акти класифікуються за:
– суб’єктами ухвалення:
1) акти органів держави;
2) народу в процесі референдуму;
3) громадських об’єднань;
4) трудових колективів;
5) спільні акти органів держави і недержавних формувань;
– за галузями законодавства;
1) цивільні;
2) кримінальні;
3) кримінально-процесуальні та ін.