Дiя нормативних актiв у часi, у просторi та за колом осiб
4. Дiя нормативних актiв у часi, у просторi та за колом
осiб
Із теорії права відомо, що будь-який нормативно-правовий
акт (закон, указ, декрет, постанова, розпорядження, тощо) має межі своєї дії в трьох
основних, так би мовити, “іпостасях”: у часі, просторі та за колом осіб.
В першому випадку дія нормативно-правового акту обмежена моментом набрання ним юридичної
сили і моментом її втрати, в другому випадку – певною територією, на яку він розповсюджується,
в третьому випадку – колом осіб, якому він адресується. Безумовно, що всі названі
вище елементи тісно пов’язані один з одним і відсутність будь-якого з них унеможливило
би застосування нормативно-правового акту.
При характеристиці дії нормативно-правового акту в
часі, зокрема, закону слід розрізняти такі моменти:
а) набуття юридичної сили;
б)
введення в дію;
в) припинення дії;
г) зворотну силу дії.
Типовим, нормальним, загальновизнаним є правило, що
нормативно-право-вий акт не має зворотної сили, тобто він не поширюється на відносини,
що виникли до набуття ним чинності. Відступ від цього правило розглядається як виняток,
котрий повинен знаходити своє відбиття як в конституції, та і в конкретному нормативно-правовому
акті у вигляді спеціального застереження.
Зворотня дія – це така дія на правовідношення, де припускається
що новий нормативний акт існував у момент виникнення правовідношення. Загальне правило таке: “Норма права зворотної
сили не має”. Але винятки, наприклад у кримінальному, адміністративному законодавстві
мають місце. Так, якщо нормативний акт прийнятий після скоєння правопорушення, пом’якшує
чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо установлює
чи обтяжує – то така норма (чи акт) зворотної сили не має.
У теорії права розглядаються такі варіанти введення
нормативно-правового акту в дію:
а) після 10 днів з моменту його опублікування;
б) термін установлюється у самому нормативному акті
чи спеціально прийнятому акті;
в) якщо нормативний акт не публікується, то з моменту
його одержання виконавцем.
Припиняють свою дію нормативно-правові акти внаслідок:
а) закінчення терміну давності, на який видавався акт;
б) прямої відміни конкретного акта;
в) фактичної відміни акта іншим актом, прийнятим з
того самого питання;
г) із зміною обставин, для врегулювання яких було прийнято
НПА.
Дія нормативних актів у просторі характеризується певною
територією:
- держави в цілому;
- відповідного регіону;
- адміністративно-територіальної одиниці;
- відповідного підприємства, організації.
НПА України поширюються на територію всієї країни або
певної її частини.
Під територією держави розуміється її:
- суходільний простір – земна територія;
- водний простір – внутрішні води
всередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських миль; - повітряний простір над державними
межами – на висоті до 35 кілометрів; - надра;
- військові і торговельні судна
у відкритому морі; - космічні об’єкти під прапором
і гербом держави; - трубопроводи;
- підводні кабелі і нафтові морські
вишки; - території дипломатичних представництв
і консульств за кордоном.
Екстериторіальна дія НПА завжди регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення
законодавства даної держави за межами її території. Вона відома як право екстериторіальності
держав – порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані
або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані
або перебувають на власній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави.
На порядок дії НПА за колом осіб поширюється загальне
правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є
суб’єктами відносин, на які він розрахований.
Щодо кола осіб нормативно-правові акти діють на громадян України, осіб без громадянства, іноземних
громадян, особи з подвійним громадянством, піддані, усі внутрішньодержавні, спільні,
іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом ектериторілаьності.
Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції
держави перебування. Це окремі дипломатичні і консульські працівники, питання яких
про юридичну відповідальність вирішується на підставі юридичних угод.
Види законів за дією за колом осіб:
- Загальні – розраховані на все населення;
- Спеціальні – розраховані на певне коло осіб;
- Виняткові – роблять винятки з загальних і спеціальних.