Законність: поняття, нормативно-правова основа, система гарантій

Тема 17. Державна дисципліна, законність та правопорядок

1. Законність: поняття, нормативно-правова основа, система гарантій

Законність – комплексне соціально-правове явище, що характеризує організацію та функціонування суспільства і держави на правових засадах. Як відзначає більшість сучасних учених, законність – явище багатоаспектне і може виступати як принцип, метод і режим.

Законність виступає принципом діяльності державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. При цьому принцип виступає, як ідеальна форма законності – додержуватися норми права повинні всі. Насправді ж не всі норми права і не всіма суб’єктами реалізуються, а реалії сьогодення, засвідчують, що має місце чимало порушень законності. Принцип законності властивий тільки демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі та беззаконня, означає пов’язаність усіх органів держави нормами права, діяльність у їх межах та в ім’я їх реалізації.

Законність виступає і як метод державного управління суспільством, тобто таке управління має здійснюватися виключно правовими засобами. Метод законності проявляється в повному здійсненні, реалізації (у різноманітних формах) норм права у діях посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, як тих, що створені для забезпечення користування громадянами й іншими особами наданих їм прав і свобод, так і тих, що створені для захисту зазначених прав і свобод у випадку їх порушення або при наявності конфліктів між громадянами і посадовими особами.

Законність (як метод державного управління суспільством) означає, що:

– органи держави та посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності;

– при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;

– при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони дотримуються правових процедур, використовують правові методи та способи.

У результаті дії законності як принципу та законності як методу виникає режим суспільного життя, який полягає в тому, що більшість учасників суспільних відносин дотримуються і виконують норми права. Реально існуюче право і стан суспільних відносин мають відповідати законам і підзаконним нормативно-правовим актам, що, в свою чергу, мають відображати принципи свободи і справедливості, закладені в праві. При режимі законності встановлюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму і відповідальності; особа захищена від сваволі, а суспільство – від анархії, хаосу, безладдя і насильства.

Принципи законності – це ті основні засади, керівні ідеї та основоположні вимоги, що розкривають її сутність, основу її змісту як обов`язкового режиму державного і суспільного життя.

Основними принципами законності є:

– верховенство закону по відношенню до всіх нормативно-правових актів. Цей принцип передбачає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів у відповідності з їх субординацією. Конституція країни має найвищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативно-правові акти – законам, причому підзаконні акти приймаються та діють тільки в тому випадку, коли які-небудь суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти повинні бути підзаконними, тобто відповідати законам і підзаконним нормативно-правовим актам;

– загальність законності означає, що в суспільстві діяльність всіх державних органів, громадських організацій, комерційних об`єднань, посадових осіб, громадян регламентована нормами права. Не може бути виключення ні для фізичних, ні для юридичних осіб, на яких би дія норм права не розповсюджувалася;

– неприпустимість протиставлення законності та доцільності. Неможливо заперечувати норми права, не виконувати їх, керуючись інтересами життєвої доцільності. останні враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність норми права означає необхідність вибору суворо в межах норми права найбільш оптимальних варіантів здійснення правотворчої та правореалізаційної діяльності. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись нормою права, призначає те покарання, яке найбільш доцільне в даному випадку, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця і т. і.;

– невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи повинні попереджати правопорушення та протидіяти їм. У цьому відбивається реальність законності – досягнення фактичного виконання норм права у всіх видах діяльності та невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення;

– обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе дотримання двох типів правового регулювання:

• загальна заборона – розповсюджується на владні державні органи та посадові особи (дозволено тільки те, що прямо передбачено законом);
• загальний дозвіл – розповсюджується на громадян та їх об`єднання (дозволено все, що не заборонено законом).

Гарантії законності – це сукупність умов і засобів, що дозволяють безперешкодно реалізувати норми права, користуватися суб’єктивними правами і виконувати юридичні обов’язки.

Більшість учених-юристів виділяють дві групи гарантій законності:

– загальносоціальні, які є реальною матеріальною основою для нормального функціонування громадянського суспільства:

• економічні – це, насамперед, матеріальні умови життя суспільства, серцевину яких складає соціально-економічний устрій суспільства. Сутність матеріальних (економічних) гарантій дотримання режиму законності полягає в різноманітності та рівності всіх форм власності та наявності відповідних їм способів виробництва (що знаходить своє відображення в Конституції України, Законі України «Про власність» та інших нормативно-правових актах), рівності економічних можливостей суб’єктів суспільних відносин, безкризовому розвитку господарського комплексу, високому рівні зайнятості населення в суспільно-корисній праці.

Так, у ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом;

• політичні – ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявність розвинутої системи народовладдя, демократичних форм й інститутів його здійснення, політичного плюралізму, що дозволяє особистості вільно самовизначатися, об’єднуватися в організації за різними інтересами; дотримання принципу поділу влади, наявність правової держави або хоча б тенденції до її побудови;
• ідеологічні – полягають у пануванні ідеології, на основі якої розвивається духовне життя суспільства, ідейне виховання громадян, включаючи всі форми суспільної свідомості, в першу чергу правову, глибока повага до права як до соціальної цінності.

Ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, неприпустимості здійснення аморальних вчинків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав’язування державою ідеології, а турбота про правове навчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка інформованість населення, свобода преси, думок, що дозволяє протидіяти правопорушенням в будь-якій сфері державного і громадського життя;

• морально-духовні – сприятлива морально-психологічна обстановка, в якій реалізуються юридичні права та обов’язки учасників правовідносин; рівень їх духовності та культури; чуйність і увага державних органів і посадових осіб до людини, до її інтересів і потреб.

– спеціально-юридичні – це передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних норм права, їх дотримання і виконання. Вони включають у себе правову регламентацію відповідних суспільних відносин, діяльність спеціальних державних органів: законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади, що контролюють забезпечення законності, запобігають та припиняють правопорушення. Основні напрями протидії правопорушенням формують законодавчі органи, видаючи відповідні нормативно-правові акти, що передбачають юридичну відповідальність за протиправні дії. При наявності достатньо міцних та усталених економічних і політичних гарантій правоохоронна діяльність держави ефективно забезпечує оптимальний режим законності й усталеності правопорядку.