Верховна Рада України як центр прийняття політичного рішення

Верховна Рада України як центр прийняття політичного рішення

Верхо вна Ра да Украї ни (ВРУ) — єдиний законодавчий орган державної влади України,
який має колегіальну будову і складається з чотирьохсот п’ятдесяти народних депутатів
України, обраних строком на п’ять років на основі загального, рівного і прямого
виборчого права шляхом таємного голосування.

Верховна
Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.

Повноваження Верховної Ради України
реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної
Ради України під час її сесій.

Повноваження
народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Народні
депутати України можуть добровільно об’єднуватися у фракції за умови, що до складу
кожної з них входить не менш як 15 депутатів.

Верховна
Рада України для реалізації наданої їй Конституцією та законами України компетенції
приймає правові акти. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу.

Закон – нормативно-правовий акт найвищої
юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави, який регулює найбільш
важливі суспільні відносини. У науці конституційного права за значенням та місцем
в ієрархічній системі нормативно-правових актів України розрізняють такі види законів:

* конституційні – Конституція України; закони,
які припиняють чинність певних конституційних положень або вносять зміни до тексту
Основного Закону України. Такі текстові доповнення, прийнятті з дотриманням законодавчо
визначеної процедури, є невід’ємною частиною Конституції України. Ці закони приймаються
конституційною більшістю голосів (щонайменше 300) народних депутатів України від
конституційного складу Верховної Ради України;

* органічні – закони, прийняття яких передбачено
конституційною нормою. Наприклад, у ч, 3 ст. 140 Конституції України зазначено,
що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому
законом.

* звичайні – закони, які прийняті парламентом
України у порядку загальної законодавчої процедури. Такі закони приймаються простою
більшістю голосів (226) народних депутатів України від конституційного складу Верховної
Ради України;

* забезпечуючі – закони, що приймаються
для введення в дію інших законів з метою ратифікації міжнародних договорів;

* загальні – закони, що приймаються для
регулювання певної сфери суспільних відносин.

Постанови – це нормативно-правові акти, які
приймаються на виконання та на підставі Конституції і законів України і можуть бути
як нормативними, так і індивідуально-владними. Постанови є підзаконними правовими
актами. За допомогою постанов Верховна Рада України вирішує низку важливих питань
внутрішньо-організаційного характеру. Так, постановою призначаються на посади Голова
Верховної Ради України і його заступники, затверджується персональний склад, перелік
комітетів і комісій парламенту тощо.

Декларація – це нормативно-правовий акт, що
регламентує урегулювання найбільш загальних суспільних відносин. Декларація – назва
окремих політико-правових актів, яким властива відповідна урочистість та особлива
значущість для розвитку суспільства і держави загалом. Декларації становлять переважно
принципи, а не конкретні норми права, тому їх положення потребують додаткового законодавчого
врегулювання. Наприклад, Декларація “Про державний суверенітет України”
від 16 липня 1990 року визначила основні напрями розвитку України.

Звернення – це завжди індивідуально-владні
акти, які адресуються конкретним суб’єктам з приводу особливих подій. Наприклад,
звернення до держав – членів НАТО з приводу бомбардування Косово. Звернення Верховної
Ради України можуть мати і внутрішній характер – Звернення до українського народу
щодо вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років учасників спеціального
засідання Верховної Ради України від 14 травня 2003 року.

Стадії законодавчого процесу.

1)
внесення (подання) законопроекту до парламенту;

2)
попередній розгляд і обговорення законопроекту у комітетах парламенту;

3)
обговорення, прийняття рішень щодо законопроекту на пленарних засіданнях Верховної
Ради України, тобто прийняття закону або відхилення законопроекту;

4)
підписання, офіційне оприлюднення закону та набрання ним чинності. Остання стадія
законодавчого процесу обов’язково включає процесуальні дії Президента України, оскільки
саме за його підписом закон оприлюднюється, за умови що цей закон не ветований ним.