Загальна теорія політичних рішень через призму теорії політичних систем

Загальна теорія політичних рішень через призму теорії політичних систем

Термін
політична система з’явився в політичному лексиконі в 50-60-х роках XX ст. Як науковий
термін, поняття „система” вводить в біологію Берталанфі в 20-х роках для позначення
процесу обміну клітини з зовнішнім середовищем. В його інтерпретації система представляє
собою сукупність взаємопов’язаних елементів, при цьому зміна навіть одного з них
призводить до зміни в цілій системі.

В
стосунку до суспільства поняття „система” став використовувати Патерсон, який розглядав
суспільство як взаємодію чотирьох підсистем: економічної, політичної, соціальної
і духовної. Кожна з них виконує певні функції, а разом, вони забезпечують життєдіяльність
всього суспільства в цілому.

Політична система – це цілісна
сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних
норм, взаємовідносин політичних суб’єктів, засобом яких здійснюється влада і управління
суспільством.

Системна модель вперше
була розроблена Д. Істоном. Сутність політичної системи, за тлумаченням вченого,
розкривається в її функціях – політична система має бути спроможною розподіляти
цінності в суспільстві; політична система має переконати членів суспільства прийняти
розподіл цінностей матеріальних і духовних як необхідний, обов’ язковий.

Процес функціонування системи описується
через відносини обміну з зовнішнім середовищем. Вона зберігає стійкість, якщо знайдений
певний баланс між імпульсами, що “входять”, проникаючими у середовища,
і імпульсами, що “виходять”, що є реакцією системи на отриману інформацію.

“Вхід” виражений двома видами імпульсів: вимога громадськості (підвищення заробітної плати, розширення
соціальних програм, права і свободи громадян) і підтримка. Підтримка може
проявлятися як у матеріальній формі (сплата податків, військова служба), так і у
вигляді дотримання законності, повага до органів влади, до державної символіки,
активної участі у політичному житті. Переробивши інформацію, політична система приймає
конкретні рішення (закони, накази) і здійснює все для їх реалізації (“вихід”).
“Вхід” і “вихід” складають безперервний цикл, який називається
“петлею зворотного зв’язку“.

Якщо імпульси, що “виходять“, відповідають очікуванням
населення, то суспільна підтримка політичної системи посилюється. Підтримка з боку
народу рішень і дій системи є умовою її легітимності.

І навпаки, відсутність підтримки
може призвести до кризи політичної системи. Дестабілізуючим фактором можуть стати
помилкові рішення влади, прийняті або в результаті досить слабких імпульсів (система
не має достатньої інформації для прийняття оптимальних рішень), або в результаті
досить високих вимог, що викликає перенасиченість системи інформацією.

Істон розглядав систему як якусь
«чорну скриньку», мало цікавлячись при цьому, що відбувається усередині неї.

Він аналізував головним чином відносини
системи зі своїм середовищем, яка в свою чергу складається з комплексу інших систем,
що входять в глобальну соціальну систему: економічної, культурної, релігійної, екологічної,
біологічної, психологічної, міжнародної та ін.

Американський
політолог Габріель Алмонд одним із перших застосував структурно-функціональний
метод для дослідження політичної системи. Він розглядав політику як цілісну систему
зі складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення і здійснює специфічні
функції, спрямовані на задоволення потреб системи. Системний і структурно-функціональний
методи не заперечують, а навпаки, взаємно доповнюють один одного. Основна відмінність
між ними полягає в тому, що перший метод акцентує увагу на цілісності і взаємозв’язках
елементів структури системи, а другий — на функціях цих елементів і системи в цілому.

Політичну
систему Г. Алмонд визначає як систему взаємодії, що виконує функції інтеграції і
пристосування за допомогою застосування або загрози застосування більш чи менш законного
фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного
суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична
система, за Г. Алмондом, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення
в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність.

Як
і будь-яка інша система, зазначає Г. Алмонд, політична система виконує два базових
набори функцій — входу і виходу. Є чотири функції входу і три — виходу.

Функції входу — це політична соціалізація
й залучення до участі в політичному житті; артикуляція інтересів, тобто формування
вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам; агрегування, тобто поєднання
інтересів; політична комунікація.

Функції
виходу — це розробка норм, застосування норм і контроль за дотриманням їх.

Функції
входу здійснюються недержавними формуваннями — політичними партіями, групами тиску,
засобами масової інформації тощо, а функції виходу — державними органами. Так, функцію
розробки норм виконують органи законодавчої влади, функцію застосування норм ~ органи
виконавчої влади, а функцію контролю за дотриманням норм — судові органи. Дві функції
входу — політична соціалізація і політична комунікація — передбачають наявність
сфери політичної діяльності. Так завдяки категорії «політична система суспільства»
було поєднано в єдину систему основні поняття науки про політику.