Сучасні політологічні теорії конфлікту

Сучасні політологічні теорії конфлікту

Політолог
Моріс Дюверже зробив висновок, що в будь-якому суспільстві існують
конфлікти та інтеграція і що на будь-якому витку еволюції суспільства
відтворюються політичні та соціальні конфлікти.

Дюверже
побудував свою теорію на поняттях конфлікту та інтеграції. Він послідовно
розглядає біологічні, психологічні, демографічні, географічні,
суспільно-економічні та культурні фактори при аналізі різних форм політичного
конфлікту. В результаті цього аналізу автор робить висновок: в будь-якому суспільстві співіснують
конфлікти, інтеграція та еволюція, причому еволюція ніколи не усуне всі
суспільні конфлікти. Саме з таких позицій Дюверже критикує марксизм, який
представляє комунізм як своєрідний «золотий вік». Французький дослідник прагне
до змістовного аналізу протиріч, навіть коли міркує про природу горизонтальних
і вертикальних політичних конфліктів, оскільки конфлікт між індивідуумами,
групами і класами одного рівня суттєво відрізняється від протиріч між
суб’єктами та об’єктами влади так само, як боротьба в рамках політичного режиму
– від боротьби за режим. Аналогічно відмінність між відкритими конфліктами
демократичних систем і прихованими конфліктами недемократичних систем.
Політичні конфлікти, вважає М. Дюверже, зосереджені навколо проблеми влади, яка
характеризується з різних сторін, проте визначальними в них є
суспільно-економічні фактори.

Боулдінг переконаний, що конфлікт є характерною рисою
будь-якого процесу та будь-якого середовища в суспільстві, в тому числі
хімічного, біологічного, фізичного. Незалежно від умов, в яких народився
конфлікт, його функції, етапи розвитку, способи вирішення будуть ідентичними.
Конфлікт – це загальна і універсальна категорія.

Боулдінг пояснював це особливою природою і формою
поведінки людини. Людині властиво використовувати насильницькі методи в
досягненні своїх цілей, боротися з оточуючими індивідами за необхідні ресурси.

Саме
тому всі соціальні взаємодії переважно конфліктні.

Протистояти
цьому можуть:

– людський розум;

– норми моралі і моральності.

Загальна
теорія конфлікту виділяє дві моделі конфлікту:

1)
статистичну;

2)
динамічну.

У
статистичній моделі конфлікт – це система з двох елементів:

– конфліктуючі сторони або об’єкти;

– відносини, що виникають між ними.

При
статистичному конфлікті сторони конкурують один з одним за ту чи іншу позицію
або ресурс. В основі динамічної моделі конфлікту лежить принцип біхевіоризму,
який стверджує, що поведінка людини або тварини заснована на стимулі, який
надходить із середовища «стимул – реакція». Діючи згідно зі своїми інтересами і
різноманітним мотивами і стикаючись з труднощами в задоволенні своїх соціальних
запитів, людина змушена будувати свою поведінку в рамках конфлікту. Мотиви
людей відрізняються більш складним характером в порівнянні з мотивами дії
тварин, деякі з них можуть бути латентними. Зіткнення в суспільстві можуть мати
назву «реактивні процеси» і вважатися конфліктами.

У
динамічній моделі конфлікт різноманітний і динамічний.

Боулдінг вважає, що можна визначити головну причину
конфлікту – несумісність потреб протиборчих сторін. Або дефіцит і обмеженість
ресурсів, до володіння якими прагнуть індивіди.

Дозволяти
або запобігати конфліктам можна, також використовуючи принципи біхевіоризму,
зокрема принцип навчання. Конфлікти в суспільстві можна моделювати і за
допомогою ігор опрацьовувати раціональні способи поведінки, створюючи план чи
стратегію поведінки в конфліктній ситуації. Останні в підсумку призводять до
гармонійного і ненасильницької взаємодії в суспільстві.

Дж. Бертон, Х. Ледер, Дж.
Девіс та інші висунули версію, що пояснює природу політичного конфлікту – так
звану теорію людських потреб. Ця концепція стверджує, що конфлікти виникають в результаті
ущемлення або неадекватного задоволення потреб, що складають основу людської особистості.

В основі політичного конфлікту (С. Ліпсет) лежить орієнтація на демократичні параметри життя суспільства
і, зокрема, партійний плюралізм. Її автори вважають, що групові конфлікти є основою
розвитку демократії. Прихильники цієї моделі усвідомлюють, що політичний конфлікт
за певних умов може стати явищем, дезінтегруються політичну стабільність суспільства
і несучим небезпека його демократичним засадам. До таких вони відносять конфлікти
на національного і релігійного екстремізму, ідеологічного фанатизму, крайнього прояву
класової ненависті і т. д.