ІНСТИТУТ ОМБУДСМАНУ В УКРАЇНІ
Гогунська В.І.
студентка 2 курсу історичного факультету,
спеціальності політологія
Донецького національного університету
ІНСТИТУТ ОМБУДСМАНУ В УКРАЇНІ
Ще з найдавніших часів людство почало
замислюватися над своїми правами, обов’язками, прагнучи справедливості та
рівності. Згодом ці ідеї набули законодавчого закріплення майже в усіх державах
світу. Більш того був сформований інститут омбудсману, як захисника
суспільства, який здійснює контроль за дотриманням прав людини. Україна
здобувши незалежність, стала на шлях розбудови демократичного суспільства, тим
самим приєднавшись до країн розвиваючих цей інститут.
Інститут омбудсману та його розвиток вивчали Є.
Лентовськи, М.Лесаж, А. Зеленцов. Серед вітчизняних дослідників проблемами
функціонування цього інституту займались О. Марцеляк, К. Закоморна, Н.Карпачова
та інші. Однак, дослідники вивчаючи цей феномен акцентували увагу лише на
окремих аспектах його функціонування. Між тим інститут омбудсману ще
розвивається в Україні, тим самим спонукаючи до подальших розвідок. Відтак,
метою є з’ясування ефективності функціонування інституту омбудсману за сучасних
умов.
Термін «омбудсман» в перекладі з шведської
«представник» – посадова особа, на яку покладаються функції контролю за
дотриманням законних прав та інтересів громадян в діяльності органів виконавчої
влади і посадових осіб. Офіційні назви посади в різних країнах розрізняються
[Шемшученко Ю.С. Юридична енциклопедія [Електронний ресурс] /Ю. С. Шемшученко//
Режим доступу: http://leksika.com.ua/ 20011227/legal/ombudsmen. Назва з
екрана].
Вперше інститут омбудсману було запроваджено у 1809
році у Швеції, особливостями шведської моделі було те, що повноваження
омбудсману були досить широкими, він контролював не тільки державні органи
влади, а й суди та збройні сили, мав доступ до секретних матеріалів, мав право
законодавчої ініціативи, міг навіть накладати штрафи. Наступною країною, що
запровадила інститут омбудсману була Фінляндія у 1919 році, та функції, що
виконував омбудсман були такими ж як у Швеції. Незважаючи на те, що шведська
модель була запроваджена найпершою, багатьом країнам інститут омбудсману став
відомим завдяки впровадженню цього інституту в Данії у 1953 році, повноваження
датського омбудсману були більш обмеженими в порівнянні зі шведським. У 1967
році, закон про створення інституту омбудсману був прийнятий у Великобританії
[Государственная политика и управление: учебник: в 2 ч. /Л. В. Сморгунов, А. П.
Альгин, И. Н. Барыгин. – Ч.1: Концепции и проблемы государственной политики и
управления. – М.: РОССПЭН, 2006. – С. 180-185].
Однією з перших країн пострадянського простору, що
запровадила цей інститут стала Польща у 1988 році. А Україна почала його
формування у 1998 році коли набрав чинності Закон «Про Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини». Того ж року Верховна Рада України обрала і першого
в історії держави Уповноваженого з прав людини – Карпачову Н. І. Згідно з
законом до функцій омбудсману належить: захист прав і свобод людини і
громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та
міжнародними договорами України; запобігання порушенням прав і свобод людини і
громадянина або сприяння їх поновленню; запобігання будь-яким формам
дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій
інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
Омбудсман має право офіційно звертатися до
державних установ, громадських організацій, до службових осіб, незалежно від їх
статусу. Рішення омбудсманів в Україні, так само як і в інших державах мають
скоріше рекомендаційний характер, та все одно, вони не можуть залишитись без
уваги ЗМІ, громадських організацій, і тому вони є гарантією дотримання прав та
свобод людини [Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини
в Україні [Електронний ресурс] / Н. І. Карпачова. – Режим
доступу:http://www.ombudsman.gov.ua/ru/images/stories/ 07022011/DOPOVID1.pdf. –
Назва з екрана].
За 16 років існування, ситуація з правами людини в
нашій державі майже не змінилась. Впродовж усієї діяльності уповноваженого
найбільше скарг поступає стосовно порушень громадянських прав(порушення прав на
судовий захист, права осіб, позбавлених волі, порушення прав працівниками
правоохоронних органів). За період 1998–2012 до уповноваженого звернулись більш
ніж 1млн 500 тисяч громадян, тільки у 2012 році до омбудсману звернулися 92743
особи [Уповноважений Верховної Ради з прав людини [Електронний ресурс] / Режим
доступу: http://www.ombudsman.gov.ua/. – Назва з екрана].
Ефективність діяльності омбудсману залишається
дуже низькою, наприклад, у 2010 році за допомогою омбудсману було відновлено
права усього 0,8% заявників. Про дуже низький ступінь довіри до інституту
омбудсману свідчить, також той факт, що лише 2% з опитаних експертами інституту
соціології НАН України громадян, які знають про існування цього органу,
вважають, що він дійсно може захистити їхні права. А у 2011 році всесвітньо
відома організація «Freedom House» знизила рейтинг України з «вільної» до
«частково вільної» країни у своєму дослідженні «Свобода у світі». Та новий
уповноважений з прав людини В. Лутковська, яка вступила на посаду з 2012 року,
має змогу покращити роботу цього інституту, та сприяти розвитку в Україні
демократичного суспільства [100 днів нового українського Омбудсмана Права
людини, 2012. – 152 с. – [Електронний ресурс] http://library.khpg.org/files/
docs/134027978.pdf. Назва з екрана].
Отже, інститут уповноваженого з прав людини, є
необхідною умовою для розвитку демократичної, правової держави. Аби люди у
своїй країні могли почуватися захищеними, не боячись відстоювати свої права.
Потрібно й надалі розвивати цей інститут, переймаючи досвід європейських країн,
аби підвищувати ефективність його діяльності. Великою проблемою для України є
дуже низький рівень інформованості громадян, щодо діяльності уповноваженого. Це
можна виправити за допомогою телебачення, ЗМІ, більш близького спілкування із
суспільством. Лише таким чином ми зможемо домогтись вирішення проблем, які
виникають у нашому суспільстві, не забуваючи про те, що людина-це найвища
цінність.