Феномен політичного лідерства: напрямки досліджень

Кривенко А.В.

студент 2 курсу факультету правової політології та
соціології

Національного університету «Одеська юридична
академія»

ФЕНОМЕН ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА: НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Феномен лідерства характеризує суспільну
діяльність особистості та відносини між особистістю й спільнотою, групою. Він
існує абсолютно в усіх сферах життя людей.

Розглядаючи політичне лідерство, слід відзначити
його визначальний вплив на суспільство. Це пояснюється декількома факторами.
По-перше, масштабністю політичного впливу, який здатний формувати і
трансформувати суспільні відносини, стосунки між органами державної влади і
громадянським суспільством, міжнародну політику тощо. По-друге, функціональним
призначенням політичного лідерства, тому що політичний лідер управляє
політичними і державними інституціями, організаціями, рухами, здійснює
урядування. По-третє, роль лідерів зростає у перехідні періоди, а у точці
біфуркації саме особистісний вплив політичного лідера може запрограмувати
суспільний розвиток, визначити його напрямок.

Політичний лідер також виступає символом певної
ідеології, цінностей та норм громадської поведінки, формує громадську позицію,
яка стає «силовим полем», до якою притягуються інші.

У сучасних дослідженнях існує плюралізм підходів
до визначення сутності, функцій та місця лідерства у суспільно-політичних
відносинах. Але спільним виступає розуміння політичного лідерства як певного
тривалого процесу взаємного впливу лідера і групи, неможливість ототожнення
понять «політичне лідерство» і «політичний лідер» (які співвідносяться як
процес і суб’єкт).

Можна навести визначення феномену політичного
лідерства, які віддзеркалюють основні концептуальні напрямки досліджень:

– політичне лідерство – це процес взаємодії між
людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють
легітимний вплив на суспільство;

– політичне лідерство як статус, що надається
певною керівною посадою та уособлюється політичним лідером;

– політичне лідерство як особливий тип
підприємництва на специфічному ринку політичної боротьби;

– політичне лідерство як функція середовища, тобто
вибір, що робить електорат з приводу політичних акторів;

– політичне лідерство розуміється як процес, що
складається із таких етапів, як селекція, висунення, легітимація та діяльність
соціально-значимих особистостей за допомогою і посередництвом специфічних
політичних технологій;

– лідерство як прояв мистецтва політичної
діяльності.

На думку російської дослідниці О.
Гаман-Голутвіної, у сучасній науковій літературі можна виокремити такі основні
підходи до інтерпретації поняття «політичної еліти»: 1) позиційний. Він
встановлює ступінь політичного впливу тієї чи іншої особи, враховуючи її
позиції в системі влади. До еліти, згідно з цим підходом, відносять передусім
членів уряду, парламенту (особливо, у контексті нашого дослідження слід
відзначити «регіональну», або «місцеву» еліту, до якої входять члени
керівництва окремою областю чи містом, депутати обласних, міських рад, голова,
заступники та апарат обласної державної адміністрації тощо); 2) репутаційний.
Цей підхід базується на виявленні рейтингу політика за допомогою експертних
оцінок та громадської думки; 3) концептуальний [Гаман-Голутвина О. Определения основных понятий
элитологии / О. Гаман-Голутвина // Политические исследования. – 2000. – № 3. –
C. 98].

Окремо слід відзначити інтерпретацію політичного
лідерства як продовження функцій політичної еліти суспільства. Звичайно,
невід’ємною частиною політичного лідерства виступає достатньо тривалий,
легітимний вплив особистості на групу, спільноту, або суспільство в цілому. Але
безперечний евристичний потенціал мають і елітарні підходи до лідерства, згідно
яких лідер втілює усі, або більшість позитивних людських якостей, що дає йому
право на владу, у той час як громадянам відводиться пасивна роль глядачів,
виконавців наказів. Слід відзначити, що при цьому лідеру часто приписуються
надприродні якості (детальний аналіз саме такого сприйняття лідера з боку
послідовників можна знайти у роботах Дж. Кемпбела «Герой із тисячею облич» та
Е. Канетті «Маса і влада»).