Становлення Османського емірату
Становлення Османського емірату
У другій половині XV ст. Туреччина займала велику територію, включно із Малою Азією і майже весь Балканський півострів. У Малій Азії до кінця XV ст. турки становили переважну частину населення. Окремі розрізнені племена злилися вже в основному в єдину тюркську народність. У 1475 р. Туреччина завоювала Кримське ханство. Султан перетворив кримського хана в свого васала і став повним господарем Чорного моря. Турецьке панування на Чорному морі завдало деякий шкоду торгівлі європейських держав, зокрема торгівлі зі Сходом.
У Османській державі склалися військово-феодальні порядки, в основі яких лежала система умовного землеволодіння. Султан був верховним власником всієї завойованій землі. Військова знати і кінні воїни отримували в умовне володіння лени – зеаметов і тімару, які давали право на присвоєння ренти-податку з населення. Дохід з зеаметов становив від 20 до 100 тис. акче, дохід з тімару дорівнював 3-20 тис. акче. Родичі султана, а також візира і бейлер-беї володіли великими ленами – Хассі, надходження з яких перевищували 100 тис. акче. Значна частина землі належала феодалам по праву мюльк і мусульманського духовенства.
Панівний клас існував переважно за рахунок експлуатації селянства. Селяни отримували від земельних власників наділи в розмірі від 6 до 16 га і повинні були вносити ренту-податок в натуральній і грошовій формі. У Туреччині не було приватної кріпосної залежності, так як феодальні землевласники не заводили панських господарств і не потребували панщинних повинності селян. Панщина практикувалася тільки на Балканах, де вона існувала до завоювання.
Деякі трудові повинності населення виконувало на користь султана. Турецьке населення займалося здебільшого напівкочовим скотарством. За часів турецького завоювання прийшли в занепад міста в Малій Азії, і особливо на Балканах. Багато з них були зруйновані, інші запустіли. У другій половині XV ст. спостерігалося деяке пожвавлення міського життя, ремесла й торгівлі. Султани, потребуючи виробах ремесла, переселяли в Істанбул ремісників з провінційних міст.
У столиці та окремих великих містах розвивалося виробництво тканин, килимів, керамічних виробів як для внутрішніх потреб, так і на експорт. Торгівлею і в значній частині ремеслом займалося не турецьке, а підкорене населення. Багато товарів для потреб двору і знаті ввозилися з-за кордону. Турецьке завоювання негативно позначилося на розвитку економіки і культури підкорених народів, викликавши застій і занепад.
За політичного устрою Османська імперія являла феодальну деспотію. Султан мав необмежену державної та духовною владою над підданими. Другою особою в державі був великий візир, що виконував функції глави уряду. Окремими галузями управління відали візира, що складали під верховенством великого візира Найвищий рада. Главою мусульманського духовенства був головний муфтій, який користувався великим політичним впливом. Без його санкції видані султаном закони вважалися недійсними.
У системі політичного устрою важливе місце займали релігійні громади мусульман та інших віросповідань. Вони не тільки відали справами культу, а й організували юрисдикцію над одновірцями, а також збирали побори з населення, в тому числі і рідельние державні надходження. Система немусульманських общин зіграла позитивну роль: вона сприяла збереженню поневоленими народностями своїх національних, релігійних і культурних традицій.