Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Адмін. процесуальне право України - Демський Е.Ф.

Глава 14 Перегляд судових рішень

 

 

14.1 Способи забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень

Конституційне закріплення судового захисту прав і свобод людини і громадянина (ст. 55) отримало ґрунтовне забезпечен­ня в законодавстві адміністративного судочинства у вигляді встановлення низки юридичних режимів та правових способів, до яких належать:

здійснення судового захисту прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом на умовах (у режимі) та принципах адміністративного судочинства (статті 2, 6, 7-16 КАС України), за якими пріоритетом у діяльності адміністра­тивних судів є (має бути) «особа проти влади» та підтримання високого ступеня довіри громадян до адміністративних судів;

встановлення організації адміністративного судочинства та порядку провадження в суді першої інстанції як основних засад здійснення правосуддя в Україні у формі адміністратив­ного судочинства (розділи II, III КАСУ);

участь у випадках, встановлених законом, у справі ор­ганів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Наприклад, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної вла­ди, органи місцевого самоврядування за власною ініціативою можуть звертатися до адміністративного суду з адміністратив­ним позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах (статті 60, 61 КАСУ);

визначення адміністративним процесуальним законо­давством умов, підстав та порядку оскарження і перегляду ухвал і постанов адміністративних судів (розділ IV КАСУ) з метою усунення помилок у прийнятих рішеннях судами нижчестоящої інстанції, виявлення порушення ними норм матеріального чи процесуального права та узагальнення судової практики.

Таким чином, забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень ґрунтується на встановлених законодавством певних умовах, принципах, організаційних заходах та порядку відправлення правосуддя. При цьому у разі помилок при роз­гляді й вирішенні конкретної адміністративної справи об’єктивного чи суб’єктивного характеру, законодавець вста­новлює можливість оскарження рішення і постановлення за­конного і обґрунтованого рішення шляхом перегляду ад­міністративної справи:

— в апеляційному порядку;

— в касаційному порядку;

— за винятковими обставинами;

— у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Оскарження судових рішень дає можливість для сторін об­стоювати свою позицію і намагатися законними засобами до­сягти законного рішення. Перегляд судових рішень забезпечує неупереджене, об’єктивне та всебічне вирішення справ, а та­кож виконання головного завдання — реалізації права на судо­вий захист.

 


14.2 Перегляд судових рішень в апеляційному порядку. Апеляційне провадження

Апеляція (звернення) — одна із форм оскарження судових рішень до суду вищої (апеляційної) інстанції, що має право переглядати справу. Як гарантія законності та обґрунтованості судових рішень закріплена у законодавстві переважної біль­шості країн.

Інститут апеляційного провадження здавна відомий і в Ук­раїні. Зокрема він докладно врегульований у «Правах, за якими судиться малоросійський народ» (1743), де апеляція визначала­ся як «правильне відкликання і перенесення з нижчого суду до вищого справи сторін, що судяться, коли одна якась із них вважала себе скривдженою вироком, винесеним у її справі в цьому нижчому суді».

За радянських часів апеляційної інстанції не існувало. Лише в ході судової реформи апеляційне провадження Законом Ук­раїни «Про внесення змін до Цивільного процесуального ко­дексу України» від 21 червня 2001 р. було включено до цивіль­ного судочинства, згодом Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. було визначено (закріплено) види і склад апеляційних судів і, нарешті, в Кодексі адміністратив­ного судочинства України закріплено умови і порядок апеля­ційного провадження.

Апеляція (звернення) — це оскарження рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, до суду вищої судової інстанції та перегляд ним оскаржуваного рішення і адміністра­тивної справи в межах апеляційної скарги і позовних вимог, що були заявлені в суді першої інстанції.

Строк набрання рішенням законної сили дорівнює строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

Апеляційне оскарження, перевірка та перегляд рішень суду першої інстанції, що не набрали законної сили, як процесуаль­на гарантія захисту прав та інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, але, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інте­реси чи обов’язки, мають забезпечити шляхом повторного роз­гляду адміністративної справи:

а) встановлення під час апеляційного провадження пору­шень, допущених судом першої інстанції, які призвели до не­правильного вирішення справи;

б) встановлення нових фактів та їх дослідження;

в) дослідження нових доказів, які не досліджувалися у суді першої інстанції, а також доказів, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог КАС України;

г) виправлення помилок суду першої інстанції;

ґ) забезпечення правильного та однакового застосування норм матеріального та процесуального права;

д) формування судової статистики.

Отже, зміст перегляду судових рішень в апеляційному по­рядку полягає в новому (повторному) розгляді й перевирішенні справи судом апеляційної інстанції.

Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд, що ухвалив рішення. Наприклад, Київський апеляційний ад­міністративний суд розглядає апеляційні скарги на рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів чи окружних адміністративних судів) Вінницької, Житомирської, Київської, Черкаської, Чернігівсь­кої областей та м. Києва. Судом апеляційної інстанції у спра­вах, розглянутих окружним адміністративним судом, тери­торіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ щодо «виборчих справ» (ч. 3 ст. 172 КАСУ), є Вищий адміністратив­ний суд України (ч. 6 ст. 177 КАСУ).

Право на апеляційне оскарження повністю або частково постанови суду першої інстанції, як правило, мають особи, які беруть участь у справі, якщо результат розгляду їх не влашто­вує. Однак не виключені випадки, коли постанова суду про вирішення адміністративної справи може стосуватися інтересів іншої особи, яка не брала участі у справі та яка дізналася про справу уже після ухвалення постанови. Для захисту своїх прав така особа також має право на апеляційне оскарження. Отже, право на оскарження постанови в адміністративній справі суду першої інстанції повністю або частково мають:

а) сторони (позивач, відповідач);

б) особи, які беруть участь у справі (треті особи, представ­ники сторін та третіх осіб) або особи, які є іншими учасниками адміністративного процесу (свідок, експерт, спеціаліст, пере­кладач), якщо це стосується їхніх інтересів (наприклад ч. 2 ст. 98 КАС України);

в) особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив пи­тання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки (напри­клад, визнання в судовому порядку законності виділення зе­мельної ділянки під забудову, що потягнуло за собою порушен­ня прав осіб, які проживають та території виділеної земельної ділянки чи поруч з нею).

Зазначені вище особи у будь-який час до закінчення апеляцій­ного розгляду мають право приєднатися шляхом подання заяви до апеляційної скарги, підтримавши її вимоги (ст. 192 КАСУ).

Законодавець не встановлює кола осіб, які мають право ос­каржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Проте, за змістом ст. 185 КАС України вбачається, що такими особами можуть бути лише учасники процесу.

Водночас слід звернути увагу, що з метою унеможливлення (запобігання) заявлень необґрунтованих клопотань та затягу­вання процесу розгляду адміністративної справи законодавець обмежив коло ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційно­му порядку окремо від постанови повністю або частково. На відміну від цивільного процесуального закону, де законодавець дає вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду (ст. 293 ЦПК), в адміністративному судочинстві такого переліку законодавцем не наводиться. Од­нак аналіз норм адміністративного судочинства дає підстави вважати, що орієнтовний перелік ухвал, які можуть бути оскар­жені окремо від постанови суду, наводиться у ст. 160 КАСУ, крім ухвал з питань призначення судової експертизи (ст. 81 КАСУ), об’єднання і роз’єднання справ (ст. 116 КАСУ) та деяких інших ухвал. Проте ще раз підкреслюємо, що в адміністра­тивному судочинстві, на відміну від цивільного судочинства (ст. 293 ЦПК), законодавець не виділяє чи не встановлює пе­реліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рі­шення суду, а в кожному конкретному випадку закріплює, що дана постанова може бути оскаржена. Наприклад, ухвала суду про залишення позовної заяви без розгляду може бути оскар­жена (ч. 2 ст. 155 КАС України).

Обмеження кола ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду, ґрунтується на необхідності:

а) забезпечення розгляду адміністративних справ протягом розумного строку (але не більше двох місяців);

б) запобігання зловживанню правом оскарження ухвал з метою затягування процесу розгляду справи;

в) усунення можливості заявлень необґрунтованих клопо­тань і оскаржувань ухвал про відмову в задоволенні цих клопо­тань;

г) надання судовим рішенням імперативності та забезпе­чення керованості адміністративним процесом.

Отже, не всі ухвали суду першої інстанції можуть бути ос­каржені в апеляційному порядку окремо від постанови, а лише у випадках, коли це прямо встановлено КАС України. На інші ухвали, можливість оскарження яких КАС України не передба­чається, можуть бути викладені заперечення в апеляційній скарзі на постанову суду. Наприклад, оскарження ухвали про призначення судової експертизи (ст. 81 КАСУ) або об’єднання і роз’єднання справ (ст. 116 КАСУ) законом не передбачається. Немає підстав для оскарження ухвали про поновлення чи про­довження процесуальних строків (ст. 102 КАСУ), про відкриття провадження у справі (ст. 107 КАСУ) тощо. Постановлення су­дом таких ухвал не перешкоджає правам інших осіб на судовий захист. Тому для з’ясування окремих питань, пов’язаних із ви­несенням такої ухвали, достатньо викладення заперечення в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

Інша справа, коли йдеться про відмову у поновленні чи продовженні процесуальних строків або про відмову відкриття провадження у справі тощо, законодавець з метою захисту прав та інтересів учасників процесу, закріплює можливість оскар­ження в апеляційному порядку окремо від постанови суду.

В адміністративному судочинстві, враховуючи те, що від­повідачем в абсолютній більшості є суб’єкт владних повнова­жень, у якого сконцентрована певна влада, можливість впливу на правоохоронні й державні органи, законодавець намагається якомога повніше врегулювати питання перегляду судових рі­шень. Не менш ретельно до цього питання законодавець підхо­дить і в цивільному судочинстві.

Проте в юридичній літературі є протилежні закону погляди на рівень правового урегулювання юридичних явищ. Так, автор­ка стверджує, що ст. 293 ЦПК чітко визначає перелік ухвал, які не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, тоді як ця стаття чітко і вичерпно наводить перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Тлумачення нор­ми з точністю до навпаки привело авторку до невірного вис­новку: «... головним об’єктом апеляційного оскарження є рі­шення суду першої інстанції, а оскарження ухвали має виключ­ний характер». Більше того, вбачається, що авторка не усвідомлює різниці між об’єктом і предметом, вказуючи, що «головним об’єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, а оскарження ухвал має виключний характер. В цьому реченні щонайменше дві найгрубіші помилки. По-перше, рішення суду першої інстанції є предметом апеля­ційного оскарження, а не об’єктом. Об’єкт — це суспільні від­носини, що врегульовані нормами права, а не конкретні судові рішення. По-друге, з позицій вимог понятійної культури логіч­на системність викладеного не може бути визнана досконалою. Як, наприклад, співвідносяться в одному реченні вислови «го­ловним об’єктом апеляційного оскарження є рішення суду» та «оскарження ухвал має виключний характер» або «особа може постраждати внаслідок несвоєчасного оскарження ухвали (на­приклад ухвала про забезпечення позову)» та інші новели ав­торки. Порушені елементарні правила, класифікації і викла­дення юридичних явищ, їх логічний зміст та обсяг.

Не підлягають оскарженню в апеляційному порядку судові рішення щодо «виборчих спорів», які були прийняті у період від двадцять четвертої години дня, що передує дню голосуван­ня, до шостої години дня голосування. Такі рішення набира­ють законної сили з моменту проголошення (ч. 4 ст. 177 КАСУ). Це положення пояснюється тим, що до голосування зали­шається обмаль часу для оскарження, і відтягування строку на­брання рішенням суду законної сили шляхом подання апеляції може позбавити сенсу і мети судового захисту. Це стосується рішень, які ухвалені за наслідками розгляду судами першої ін­станції справ щодо: оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій (ст. 172 КАСУ); оскарження рішень, дій або бездіяльності ор­ганів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, за­собів масової інформації... (ст. 174 КАСУ); оскарження рішень, дій або бездіяльності кандидатів, їх довірених осіб, партії (бло­ку), їх посадових осіб ... (ст. 175 КАСУ).

Законодавець встановлює деякі особливості перегляду су­дових рішень у справах щодо оскарження нормативних актів. По-перше, із загального правила, що будь-яка особа може звернутися до апеляційного суду, якщо рішенням суду першої інстанції порушені її права, свободи чи інтереси, є виключен­ня. Зміст цього виключення зводиться до наступного: щоб уникнути масових звернень з апеляційними скаргами про ос­карження одного і того самого рішення суду першої інстанції, законодавець встановлює правило, за яким оскаржити судове рішення першої інстанції з питань чинності чи нечинності нормативних актів надано право лише особам, які брали участь у справі. По-друге, з метою поширення інформації про оскар­ження того чи іншого нормативно-правового акта у суді пер­шої інстанції і щоб кожна заінтересована особа могла взяти участь у розгляді справи запроваджено обов’язкове повідом­лення в офіційному виданні про відкриття провадження не піз­ніш як за сім днів до судового розгляду (частини 3—5 ст. 171 КАСУ). По-третє, якщо оголошення опубліковане своєчасно, встановлюється, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Однак, якщо особа не брала участі у цій справі, вона втрачає право на апеляційне оскарження, незважаючи на те, що судове рішення може сто­суватися її прав, свобод та інтересів. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду (ч. 6 ст. 171 КАСУ).

Цей механізм перегляду судових рішень щодо оскарження нормативно-правових актів, з одного боку, ніби надає мож­ливість особі захищати свої права за умови її участі у справі й це позитивно для діяльності судів, а з іншого боку, зводить до міні­муму можливість апеляційного перегляду судових рішень. Адже не кожна особа, права якої порушені нормативно-правовим ак­том, має можливість знайомитися з офіційними виданнями. На підтвердження цієї точки зору є наочні приклади щодо правил паркування транспортних засобів у м. Києві, підвищення та­рифів на комунальні послуги, які засобами масової інформації надшироко коментуються, але ніхто їх не бачив оприлюднени­ми в офіційних виданнях, і, до речі, спроба вирішення цих про­блем у судовому порядку, скажемо відверто, проводилася, в ре­зультаті чого питання вирішення їх перейшло в політичну пло­щину, побудовану не на нормах права, а на емоціях, суперництві лідерів політичних партій, блоків, коаліцій. Добре, що хоча б таким шляхом вирішуються наболілі суспільні питання.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду пер­шої інстанції, їх відповідність фактичній та юридичній стороні адміністративної справи. При цьому об’єктом перегляду є пра­вильність встановлення фактів і оцінки доказів, а також тлума­чення і застосування норм матеріального і процесуального пра­ва у тому самому обсязі, що й суд першої інстанції (див. зміст ст. 196 КАСУ).

Реалізація права на апеляційне оскарження з додержанням зазначених у законі умов призводить до відкриття апеляційного провадження. Апеляційне провадження має неабияке зна­чення для реалізації та захисту прав, свобод, інтересів, а також уточнення обов’язків фізичних та юридичних осіб. По-перше, перегляд рішення суду першої інстанції в касаційному порядку може відбуватися лише після того, як справа переглядалася в апеляційному порядку (ст. 211 КАСУ), і, по-друге, апеляційне провадження є останньою інстанцією, яка може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні першої інстанції, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскільки ці питання не входять у межі перегляду судом каса­ційної інстанції (ст. 220 КАСУ), а отже, апеляційна інстанція є останньою інстанцією, яка розглядає ці питання.

В юридичній літературі апеляційне провадження визна­чається як нормативно врегульований комплекс взаємопов’я­заних і взаємообумовлених процесуальних дій з перегляду адмі­ністративної справи та судових рішень судів першої інстанції за апеляційними скаргами правомочних осіб щодо оцінки доказів і встановлених фактів у справі чи застосування матеріального та процесуального права.

Апеляційне провадження складається з кількох стадій (еле­ментів, операцій, частин):

1) апеляційне оскарження та відкриття апеляційного про­вадження;

2) підготовка справи до апеляційного розгляду;

3) апеляційний розгляд справи у судовому засіданні;

4) судові рішення та їх ухвалення (постановлення).

Апеляційне оскарження та відкриття апеляційного прова­дження здійснюється шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення (ч. 2 ст. 186 КАСУ).

Копія апеляційної скарги одночасно з поданням скарги надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстан­ції, що, на нашу думку, створює певну систему контролю за проходженням оскаржуваного судового рішення зокрема та ад­міністративної справи у цілому.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява, у якій зазначаються:

найменування адміністративного суду апеляційної інс­танції, до якої подається заява;

ім’я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, а також засоби зв’язку, їх номер, адреса електронної пошти, якщо такі є;

— постанова або ухвала, що оскаржується.

Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеля­ційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої ін­станції є новелою у національному процесуальному праві. Цьо­го інституту до прийняття Цивільного процесуального кодексу України 18 березня 2004 р. та Кодексу адміністративного судо­чинства України 6 липня 2005 р. не було в судочинстві.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої ін­станції характеризується самостійністю, є важливим, хоча і не основним, не єдиним елементом апеляційного провадження, за призначенням виконує кілька функцій:

1) попереджає суд першої інстанції про намір реалізувати суб’єктивне право на оскарження, інформує його про те, що судове рішення буде оскаржене, а отже, не можна робити звер­нення щодо його виконання;

2) забезпечує прискорення набрання судовим рішенням за­конної сили, якщо ніхто не має наміру оскаржувати його;

3) прискорює виконання судових рішень. Адже неподання заяви про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції або апеляційної скарги у строки, встановлені законом, свідчить про те, що сторони погоджуються з рішенням суду і не збира­ються його оскаржувати і рішення набирає законної сили.

Подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги через суд першої інстанції, а не безпосередньо до суду апеляційної інстанції зумовлене тим, що матеріали справи знаходяться у суді першої інстанції, до них приєднуються всі апеляційні скарги або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилаються разом зі спра­вою до адміністративного суду апеляційної інстанції (ст. 188 КАСУ), тим самим скорочується час на витребування ма­теріалів справи.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої ін­станції є важливим, але не єдиним засобом відкриття апеляцій­ного провадження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, але скарга повинна бути подана у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (ч. 5 ст. 186 КАСУ).

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої ін­станції подається протягом десяти днів із дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до

ч. 3 ст. 160 КАС України — з дня складення постанови в пов­ному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції по­дається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеля­ційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інс­танції подається протягом п’яти днів із дня проголошення ух­вали, а якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскаржен­ня обчислюється з дня отримання нею копії ухвали.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне ос­карження.

Таким чином, законодавець чітко встановлює строки апе­ляційного оскарження і порядок їх обчислення. Проте питання про обчислення строків із дня проголошення рішення чи про те, щоб запропонувати законодавцю ввести обчислення строків із дня отримання копії рішення залишається дискусійним. З одного боку, отримання копії сприятиме виваженому складан­ню апеляційної скарги, а з іншого боку, створюватиме переду­мови для затягування в набранні чинності та виконанні судо­вого рішення.

Пропуск зазначених строків практично припиняє право за­інтересованих осіб на апеляційне оскарження рішень суду пер­шої інстанції, а подані заяви чи апеляційні скарги залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку. У разі наведення заінтересованою особою поважних причин пропус­ку строку суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про по­новлення строку за правилами ст. 102 КАС України.

Отже, виходячи із наведеного, суд першої інстанції зобов’язаний приймати заявки про апеляційне оскарження, а також апеляційні скарги незалежно від наявності порушених строків звернення з апеляційним оскарженням, оскільки про­довження чи поновлення процесуальних строків — це компе­тенція суду апеляційної інстанції (ч. 6 ст. 186 КАСУ).

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга по­даються у письмовій формі, зміст яких визначається ст. 187 КАСУ.

Адміністративна справа разом з апеляційною скаргою реєструється в день її надходження до адміністративного суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається в порядку черговості судді-доповідачу.

Якщо після направлення справи до адміністративного суду апеляційної інстанції надійшли ще апеляційні скарги, то такі скарги не пізніше наступного дня після їх надходження на­правляються до адміністративного суду апеляційної інстанції, де приєднуються до адміністративної справи.

Суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє відповід­ність апеляційної скарги вимогам ст. 187 КАС України. У разі виявлення недоліків у оформленні апеляційної скарги, неспла­ти судового збору чи відсутності копій заяви про оскарження та апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач постановляє ухвалу про зали­шення скарги без руху. В ухвалі зазначаються усі недоліки, спосіб їх усунення та встановлюється строк, достатній для усу­нення недоліків за правилами частин 1-2 ст. 108 КАС України. Апеляційна скарга може бути повернена скаржнику, якщо вона не відповідає вимогам ч. 3 ст. 108 КАС України, або скаржнику буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження у разі наявності перешкод, передбачених ст. 109 КАС України.

Ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, повер­нення апеляційної скарги або відмову у відкритті апеляційного провадження можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

Суддя-доповідач, ретельно перевіривши заяву про апеля­ційне оскарження, апеляційну скаргу та наявні матеріали ад­міністративної справи і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Підготовка справи до апеляційного розглядуполягає в тому, що суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апе­ляційного провадження зобов’язаний вчинити процесуальні дії, перелік яких передбачений ч. 1 ст. 190 КАС України.

Всі ці дії спрямовані на всебічну підготовку справи для її розгляду в апеляційному порядку. Для цього суддя-доповідач повинен:

1) з’ясувати питання про склад осіб, які беруть участь у справі, а також питання щодо предмета доказування, обстави­ни, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень, а також з’ясувати, які обста­вини визнаються, які заперечуються особами, що беруть участь у справі;

2) вирішити питання про повідомлення осіб, які беруть участь у справі, щодо відкриття апеляційного провадження, встановити строк, протягом якого можуть бути подані запере­чення на апеляційну скаргу за змістом і формою, передбачени­ми ст. 191 КАС України;

3) з’ясувати питання щодо наявності доказів, запропонува­ти особам, що беруть участь у справі, подати нові докази, на які вони посилаються, або витребувати їх із власної ініціативи;

4) вирішити питання щодо можливості письмового прова­дження у суді апеляційної інстанції.

Перелік підготовчих дій, закріплений у ст. 190 КАС Украї­ни, не є вичерпним — суддя може вирішувати інші питання, необхідні для апеляційного розгляду.

Усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвали надсилаються особам, які беруть участь у справі. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач інформує колегію суддів, яка постановляє ухвалу, про закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду. Відповідно до закону перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів (ст. 24 КАСУ).

Заперечення на апеляційну скаргу мають право подати до суду апеляційної інстанції особи, які беруть участь у справі, в письмовій формі протягом встановленого судом строку. Зміст заперечення та його форма встановлені ст. 191 КАС України.

Особа, що подала апеляційну скаргу, може відмовитися від апеляційної скарги або змінити її до закінчення апеляційного розгляду (ст. 193 КАСУ). Зі змісту зазначеної норми відмовити­ся від апеляційної скарги можливо в будь-якій стадії апеляцій­ного процесу до закінчення апеляційного розгляду. Тому викликає деякий сумнів позиція авторів науково-практичного коментаря Кодексу адміністративного судочинства України стосовно того, що відмова від апеляційної скарги можлива в будь-якій стадії апеляційного процесу, але не пізніше закінчен­ня судових дебатів ст. 152 КАС України.

Відмова від апеляційної скарги тягне за собою закриття апеляційного провадження. Однак це можливо за умови:

1) якщо постанова або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами, крім особи, яка відмовилася від апеляційної скарги;

2) у разі коли відсутні заперечення інших осіб, які подали апеляційну скаргу чи приєдналися до неї, про­ти закриття провадження у зв’язку з відмовою від апеляційної скарги.

У разі зміни апеляційної скарги суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, надає їм час, до­статній для вивчення змінених апеляційних вимог і подання заперечення на апеляційну скаргу. При цьому, як вірно зазна­чається в юридичній літературі, зміна апеляційної скарги по­винна бути оформлена у вигляді процесуального документа, який має відповідати вимогам ст. 187 КАС України.

У будь-який час до закінчення апеляційного розгляду пози­вач може відмовитися від позову, а сторони можуть примири­тися.

Відмова позивача від позову — це одностороннє волевияв­лення позиції позивача щодо врегулювання спору та закінчен­ня справи провадженням. Відмова повинна бути викладена у письмовій заяві, яка приєднується до справи. Про прийняття відмови від адміністративного позову суд постановляє ухвалу за правилами ст. 112 КАС України, якою закриває провадження у справі. Однак, якщо дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь прав, свободи або інтереси, апеляційний суд може не прийняти відмови від адміністратив­ного позову (ст. 51 КАС України). Проте це лише теоретично. Практика знає безліч фактів, коли незаконні рішення органу владних повноважень через механізм відмови від адміністра­тивного позову на будь-якій стадії отримують легітимність сво­го існування і практичного застосування. Це особливо вияв­ляється при розгляді справ щодо оскарження нормативно-пра­вових актів. Уявляється доцільним при розгляді справи щодо оскарження нормативно-правових актів заборонити органу владних повноважень (прокуратурі, контрольно-наглядовим органам, правоохоронним органам) відмову від адміністратив­ного позову на будь-якій стадії. У цих випадках суд має право остаточно поставити крапку — задовольнити позов чи відмови­ти в позові.

У разі примирення сторін, тобто двостороннього волевияв­лення на врегулювання спору шляхом взаємних поступок, суд зупиняє провадження у справі й дає час, необхідний сторонам для примирення. Якщо сторони дійшли згоди, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі відповідно до вимог ст. 113 КАС України.

Апеляційний розгляд справи у судовому засіданніздійснюється колегіально у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встанов­лених для апеляційної інстанції. Отже, головуючий у судовому засіданні, суддя-доповідач, судді, секретар суду здійснюють всі необхідні процесуальні дії та забезпечують контроль за послі­довністю їх вчинення з метою забезпечення повного, всебічно­го та об’єктивного з’ясування обставин у справі, як й в суді першої інстанції.

Однак у суді апеляційної інстанції суддя-доповідач, крім змісту адміністративного позову, доповідає зміст судового рішен­ня, що оскаржується, апеляційної скарги та заперечень на неї.

В апеляційному провадженні дещо змінено порядок висту­пу осіб, які беруть участь у справі або у судових дебатах, — пер­шій надається слово особі, яка подала апеляційну скаргу і лише у разі, якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає прояснення позивач.

Неприбуття у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розглядові справи, але якщо суд визнав обов’язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не з’явилися, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах апеля­ційної скарги та позовних вимог, що були заявлені в суді пер­шої інстанції. Однак у разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, суд може вийти за межі доводів апеляційної скарги (ст. 195 КАСУ).

Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, але лише у випадку, якщо буде визнано апеляційним судом:

а) обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції;

б) або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстан­ції (ч. 2 ст. 195 КАСУ).

Отже, зазначені відмінності апеляційного провадження й складають ті особливості, які встановлені для апеляційної інс­танції.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу в поряд­ку письмового провадження, тобто без проведення судового засідання й виклику осіб, які будуть брати участь у справі. Воно передбачає вивчення колегією суддів апеляційної скарги, заперечень на неї, а також вивчення інших матеріалів ад­міністративної справи й прийняття рішення за результатами цього вивчення. Однак розгляд справи в порядку письмового провадження можливий лише за умови, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання (маються на увазі письмові) про вирішення справи за їх відсутності (ст. 197 КАСУ).

Законодавець закріплює повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на поста­нову суду першої інстанції (статті 198-199 КАСУ), відповідно до яких суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постано­ву чи ухвалу — без змін;

2) змінити постанову чи ухвалу суду;

3) скасувати постанову чи ухвалу суду. У разі постановлення нової ухвали справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду справи;

4) скасувати постанову чи ухвалу суду і залишити позовну заяву без розгляду або закриття провадження у справі;

5) визнати постанову чи ухвалу суду нечинною і закрити провадження у справі;

6) скасувати постанову чи ухвалу суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення та їх ухвалення (постановлення).Судові рі­шення апеляційної інстанції ухвалюються і оприлюднюються за правилами, встановленими для суду першої інстанції. Пов­новаження суду апеляційної інстанції достатні, щоб вирішу­вати адміністративну справу по суті вимог адміністративного позову. Тому суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеля­ційну скаргу, має всі повноваження ухвалити нове рішення по суті справи або змінити судове рішення, ухвалене судом пер­шої інстанції і лише в окремих випадках, передбачених ст. 204 КАС України апеляційний суд може скасувати судове рішен­ня і направити справу на новий розгляд до суду першої інс­танції.

Судові рішення, якими апеляційний суд вирішує апеляцій­ну скаргу, викладаються у формі постанови або у формі ухвали, зміст яких наведено відповідно у статтях 207 і 206 КАС України і набирають законної сили з моменту їх проголошення (ч. 5 ст. 252 КАСУ) та є обов’язковими для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, органі­зацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і під­лягають виконанню на всій території України (ч. 1 ст. 255 КАСУ).

У формі постанови відповідно до ч. 2 ст. 205 КАС України суд апеляційної інстанції приймає рішення в двох випадках:

1)при зміні постанови суду першої інстанції;

2) при прийнятті нової постанови по суті позовних вимог, які суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє.

У формі ухвали суду апеляційної інстанції (ст. 205 КАСУ) приймає рішення у випадках:

1) з усіх процесуальних питань суд апеляційної інстанції постановляє ухвали, що встановлює загальне правило і цілком співпадає з положеннями ч. 2 ст. 158 КАС України;

2) за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеля­ційної інстанції постановляє ухвалу в разі:

залишення апеляційної скарги без задоволення, а судо­вого рішення — без змін (ст. 200 КАСУ), якщо суд визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права;

зміни ухвали суду першої інстанції (ст. 202 КАСУ), під­ставами чого є: а) правильне по суті вирішення справи чи пи­тання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; б) вирішення не всіх позовних вимог або питань;

скасування судового рішення і постановлення нової ух­вали (ст. 202 КАСУ), підставами чого є: а) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; б) недове­деність обставин, що мають значення для справи, які суд пер­шої інстанції вважає встановленими; в) невідповідність вис­новків суду обставинам справи; г) порушення норм матеріаль­ного або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. При цьому слід вернути увагу, що йдеться про скасування рішення суду першої інстанції як у формі ухвали, так і у формі постанови;

скасування судового рішення і залишення позовної за­яви без розгляду або закриття провадження у справі (ч. 1 ст. 203 КАС України), підставами чого є правила, встановлені стаття­ми 155 і 157 КАС України. На цих підставах апеляційний суд може скасувати як ухвалу, так і постанову суду першої інстанції і залишити позовну заяву без розгляду.

визнання судового рішення нечинним і закриття прова­дження у справі (ч. 2 ст. 203 КАСУ), підставами чого є: а) су­дом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішен­ня, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення;

скасування ухвали суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції (ст. 204 КАСУ), підставами чого є: а) справу розглянуто і вирішено неповноважним судом;

б) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід; в) судове рішення ухвалене чи підписане не тим суддею, який розглянув справу.

Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які бе­руть участь у справі, в порядку, встановленому статтями 160, 167 КАС України.

У випадках, встановлених ст. 166 КАС України, суд апеля­ційної інстанції може постановити окрему ухвалу. Окрема ухва­ла апеляційного суду — це своєрідна реакція суду на виявлені порушення закону суб’єктами владних повноважень, їх посадо­вими особами. Суд направляє її відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що спричинили порушення закону, для виховання осіб у дусі поваги до закону. Суб’єкти владних повноважень, їх поса­дові особи повинні певним чином реагувати на окрему хвалу й вжити заходів щодо усунення порушень закону. У разі невжит­тя заходів щодо окремих ухвал суд може ставити питання про притягнення відповідно до ст. 185 КУпАП до адміністративної відповідальності.

Після закінчення апеляційного провадження справа не піз­ніш як у семиденний строк направляється до адміністративно­го суду першої інстанції, який її розглянув.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Адмін. процесуальне право України - Демський Е.Ф.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter