Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України (Лекції)


ТЕМА № 3. Суб’єкти аграрного права


План

1. Поняття та класифікація суб’єктів аграрного права

2. Правосуб’єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів

3. Правове становище державного та комунального с/г підприємства

4. Правосуб’єктність аграрних об’єднань

5. Порядок реорганізації та ліквідації суб’єктів аграрного підприємництва

 

1. Поняття та класифікація суб’єктів аграрного права


Основними виробниками продуктів харчування, сировини та продовольства рослинного та тваринного походження є аграрні підприємці всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання. Відповідно до чинного законодавства ознаками таких підприємців є, по-перше – легалізація шляхом державної реєстрації, а по-друге – предмет діяльності – виробництво с/г продукції. Тому суб’єкт аграрного підприємництва включає в себе поняття всіх аграрних товаровиробників зі статусом юридичної особи та громадянин, які зареєструвалися як підприємці.

Визначення аграрних товаровиробників наведено у ЗУ "Про с/г кооперацію” та "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр.”. Відповідно до них сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які мають ОСГ.

Отже, суб'єктів аграрного права можна визначити як легалізованих юридичних та фізичних осіб, що проводять діяльність у сфері виробництва с/г продукції.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про стимулювання розвитку с\г-ва на період 2001-2004 р.р.» сільськогосподарська продукція – це продукція,  що виробляється в сільському господарстві та  відповідає  кодам  01.11-01.42  та 05.00.1-05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97.

Суб’єктів аграрного права можна класифікувати за різними підставами (як й інших суб’єктів господарювання):

1. за формами власності – державні (у т.ч. казені), приватні, комунальні, колективні (ст. 63 ГК України), засновані на змішаній формі власності.

2. залежно від предмету та цілей діяльності – аграрні підприємці, головною метою яких і предметом діяльності є виробництво с/г продукції; підприємства, статутні діяльність яких спрямована на агротехнічне, гідромеліоративне, технічне та інше забезпечення виробничої діяльності с/г товаровиробників; корпоративні установи, діяльність яких спрямована на надання фінансово-кредитних, страхових, посередницьких послуг для забезпечення виробничо-господарської діяльності аграрних виробників.

3. за походженням капіталу – "національні” підприємства, підприємства з іноземними інвестиціями (не менше 10% статутного фонду), іноземні підприємства (100%).

4. залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду – унітарні (один засновник) та корпоративні.

5. залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік – малі (не більше 50 осіб та 500 тис. євро), великі (більше 1000 осіб та більше 5 млн. євро) та середні (інші).

6. за організаційно-правовими формами – господарські товариства, кооперативи, підприємства, ФГ.

 


2. Правосуб’єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів


Передумовою участі суб’єктів аграрного права у певних правовідносинах є існування в них правосуб’єктності. Правосуб’єктність – це гарантована нормами АП можливість, а також здатність суб’єкта своїми діями здобувати для себе суб’єктивні права та нести юридичні обов’язки.

Серед суб’єктів АП провідне місце належить суб’єктам, заснованим на недержавній формі власності і утворених відповідно до положень ГК України явочно-нормативним способом, тобто за ініціативою громадян або недержавних юридичних осіб. Суб’єкти аграрного господарювання вважаються створеними та здобувають прав юридичної особи з моменту їх державної реєстрації, що відбувається в порядку, встановленому ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” від 15.05.2003 р.

Залежно від принципів утворення та діяльності аграрні підприємства можуть бути 2 типів: кооперативного та корпоративного.

Аграрні підприємства кооперативного типу – це юридичні особи, засновані на приватній формі власності, членстві, особистій трудовій участі членів, об’єднанні майна, що виступає основою для спільного ведення статутної діяльності з метою одержання прибутку. Правове становище цих підприємств визначено ЗУ "Про КСП”, "Про с/г кооперацію”, "Про ФГ”, а також статутом конкретного підприємства.

Підприємства кооперативного типу можуть утворюватися:

- внаслідок перетворення с/г підприємств в ході проведення аграрної реформи;

- шляхом добровільного об’єднання майна та землі юридичними та фізичними особами та створення с/г кооперативів, ФГ.

Рішення про створення підприємства приймається установчими зборами. Після державної реєстрації таке кооперативне підприємство здобуває прав юридичної особи. Якщо говорити про с/г кооперативи, то залежно від цілей діяльності вони підрозділяються на виробничі та обслуговуючі. Виробничі здійснюють свою підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку. Обслуговуючі мають за мету обслуговування с/г виробництва учасників кооперації і не мають на меті одержання прибутку. Економічну основу створення та діяльності кооперативних підприємств складає власність кооперативу як юридичної особи, а його члени мають певні зобов’язальні прав та обов’язки майнового характеру стосовно кооперативу. Нарахування на пайовий внесок проводяться залежно від трудової участі (в обслуговуючих кооперативах – участі у господарській діяльності) за результатами фінансового року з доходу підприємства, що залишається у його розпорядженні.

Особливістю правосуб’єктності підприємств кооперативного типу є те, що ці підприємства являють собою об’єднання передусім робочої сили, а не капіталу. Члени цих підприємств самі здійснюють управління та контроль за діяльністю свого підприємства. Так, вищим органом управління є загальні збори членів підприємства. Голосування на зборах відбувається за принципом: 1 член кооперативу – 1 голос. Тому навіть внесення додаткового майнового внеску у розвиток підприємства не розширює прав членів в управлінні підприємством. Органи державного управління застосовують до таких підприємств у межах своїх повноважень не імперативні методи, а метод рекомендацій. Обов’язкові принципи мають місце лише у сфері дотримання ТБ, виробничої санітарії, ветеринарії, якості продукції. Тобто держава застосовує імперативний метод тільки там, де необхідний захист працівників та споживачів.

Особливістю правосуб’єктності кооперативних підприємств є також чітке визначення меж впливу з боку органів самоврядування на окремого члена через застосування до нього заходів заохочення та стягнення, що передбачені статутом.

Правове становище підприємств корпоративного типу визначено нормами ГК України, ЗУ "Про господарські товариства” та статутом кожного підприємства. Це юридичні особи, засновані на приватній формі власності, особистій майновій участі (обов’язковому об’єднання майна) фізичних та юридичних осіб у статутному фонді для ведення статутної діяльності з виробництва, переробки та реалізації с/г продукції з метою отримання прибутку.

Більшість корпоративних с/г підприємств утворюється внаслідок:

1) реструктуризації КСП;

2) приватизації державного майна (ЗУ "Про особливості приватизації майна в АПК”);

3) на основі добровільного волевиявлення фізичних та юридичних осіб.

Такі підприємства утворюються шляхом прийняття засновницького договору, статуту та проходять державну реєстрацію.

Особливість їх правосуб’єктності полягає в тому, що господарські товариства є об’єднання капіталу, а не трудової участі. Праця учасників та акціонерів в них не є обов’язковою, а може мати місце на добровільних засадах. Участь у статутному фонді товариства є підставою для здійснення управління його діяльністю. Управління та контроль здійснюється учасниками залежно від розміру їх частки у статутному фонді товариства.

Особливістю правосуб’єктності є також наявність права на дивіденди залежно від участі у статутному фонді з чистого прибутку товариства.

Якщо провести порівняльний аналіз с/г підприємств кооперативного та корпоративного типів, то можна встановити наступне:


Підприємства кооперативного типу

Підприємства корпоративного типу

мета діяльності (крім основної статутної)

підвищення доходів членів, задоволення їх потреб

підвищення доходів інвесторів, підвищення курсу акцій

визначальний правовий інституту

право членства

право участі

основні обов’язки

обов’язкова особиста праця

обов’язкова участь у статутному капіталі

принципи управління

1 член – 1 голос, тільки особисто

1 акція – 1 голос, 1 частка – 1 голос, можна особисто або представник

розподіл прибутку

не існує інституту дивідендів. Згідно трудової участі (участі у господарських операція) отримують кооперативні виплати та частку доходу на пай

дивіденди залежно від участі у статутному капіталі

 

Говорячи про суб’єктів корпоративного типу необхідно окремо звернути увагу на суб’єктів, які здійснюють фінансово-кредитні, посередницькі послуги для забезпечення с/г виробництва. До них, зокрема, належать банківські установи та аграрні біржі.

Банки діють на підставі ЗУ "Про банки та банківську діяльність”, "Про господарські товариства” та Статуту. Створюється банк у вигляді АТ, ТОВ або кооперативного формування. Управління банком здійснюють загальні збори, спостережна рада банку, правління. Контрольні функції – РК. Банки здійснюють такі основі операції: приймають вклади від фізичних та юридичних собі, відкривають та ведуть поточні рахунки клієнтів, в т.ч. перекази грошових коштів з цих рахунків, операції з валютними цінностями, організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів, випуск, купівлі, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних документів, кредитування фізичних та юридичних осіб, надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Щодо агробіржи, то її діяльність регулюється ЗУ "Про товарну біржу”, "Про господарські товариства” та Типовими правилами біржової торгівлі с/г продукцією (затверджені наказом Мін. с\г-ва і продовольства, Мін. економіки, Мін. фінансів України від 03.04.1996 р.).

Біржа є юридичною особою, діє на умовах самоврядування та господарської самостійності. Майно формується за рахунок пайових, вступних або періодичних внесків членів біржі, надходжень від операцій, що здійснюються біржею, від штрафів, які стягуються за порушення правил торгівлі. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті отримання прибутку. Створюється у форму АТ або ТОВ. Біржові операції оформлюються шляхом укладення договорів купівлі-продажу, постачання або міни. Біржа сприяє укладенню цих договорів, здійснює їх оформлення. Вона не несе відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання. Учасниками торгів можуть бути лише члени біржі – брокери та біржові маклери. До біржових торгів допускається с/г продукція визначеного переліку стандартної якості, що є реальним товаром, а також стандартні контракти на цю продукцію. За рішенням біржового комітету до торгів може бути також допущена продукція, що забезпечує виробництво с/г продукції, кількість якої не повинна перевищувати 40% від загального обсягу товару. Ціни на продукцію формуються вільно в залежності від попиту та пропозиції у національній валюті. Під час біржових торгів можуть бути укладені спотові угоди, пов’язані з негайною (1-30 днів) передачею прав та обов’язків щодо реальної с/г продукції. Форвардні – відстрочена (30-360 днів) взаємна передача щодо реальної с/г продукції. Ф’ючерсні угоди укладаються на постачання продукції в майбутньому і оплата її здійснюється під час постачання за цінами, які складатимуться на той час. Опціонні угоди – поступка прав на майбутню передачу чи набуття прав і обов’язків щодо реального товару або стандартного контракту.

Заявки на купівлю чи продаж реальної с/г продукції подаються брокерами на біржу до початку торгів. Одночасно із заявкою брокер повинен надати такі документи:

на продаж: довідку про наявність заявленої кількості товару, сертифікат якості товару незалежної інстанції по контролю якості с/г продукції;

на купівлю: документ про оплату біржі гарантійного внеску, документи, що підтверджують наявність на рахунках покупця необхідних коштів, чи гарантію оплати від банку.

На основі заявок формується бюлетень продажу та купівлі на даний біржовий торг. Біржовий маклер послідовно називає номери позицій згідно з бюлетенем. Брокер-продавець піднімає реєстраційний номер у разі його присутності в залі. При його відсутності позиція знімається з торгів. Брокер-покупець підняттям свого реєстраційного номера сповіщає про готовність купити товар. Якщо покупців декілька, між ними проводиться конкурентний торг на збільшення. Брокер, що запропонував найбільшу ціну, вважається стороною угоди. Якщо покупців немає, продавець може запропонувати зниження ціни. При відсутності покупців товар знімається з торгів. Угода, укладена на біржових торгах, повинна бути зареєстрована та оформлена як біржовий контакт. Брокери зобов’язані підписати контакт, а біржа його зареєструвати не пізніше наступного робочого дня. Порушення цього терміну вважається відмовою від контакту. За реєстрацію угоди біржа може встановити реєстраційний збір, що не повинен перевищувати 0,5 % суми угоди. При оформленні контакту, стороною якого є нерезидент України, ціна біржової угоди зазначається в іноземній валюті. Для забезпечення надійності розрахунків продавець і покупець вносять гарантійний внесок не менше 0,5 % суми заявки.

 


3. Правове становище державного та комунального с/г підприємства


Незважаючи на приватизацію значної частки державного майна в АПК, на основі держаної та комунальної власності сьогодні функціонує значна кількість аграрних товаровиробників – переробні, сервісні підприємства, племінні господарства, кінні заводи, звірорадгоспи, шовкорадгоспи, сортовипробувальні станції, насіннєві дільниці, цукропереробні заводи, ефіроолійні підприємства тощо.

Особливість правосуб’єктності державних (комунальних) підприємств полягає у:

1) порядку та способах їх утворення. Утворюються вони за рішенням власника майна (держава, територіальна громада) в особі уповноважених органів. Такі підприємств відносяться до унітарних, оскільки мають одного засновника. Діють на підставі статуту, який затверджується власником.

2) у правовому режимі їх майна та землі. Майно, що перебуває на балансі таких підприємств, перебуває у державній або комунальній власності, а їм належить на підставі права господарського відання або оперативного управління. Тобто державні (комунальні) підприємства здійснюють правомочності володіння, користування та розпорядження майном, але з певними обмеженнями, встановленими законодавством та власником. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю, і закріплені за підприємством здійснюється на конкурсній основі (через біржі, аукціони) в порядку, визначеному ФДМ та за його згодою. Отримані кошти використовуються виключно на інвестиції. Обмеження щодо розпорядження майном комунального підприємства встановлюються відповідними органами місцевого самоврядування.

Оскільки діяльність державних (комунальних) підприємств пов’язана із безпосереднім використання земель с/г призначення, то такі з\д надаються їм відповідними державними адміністраціями або місцевими радами у постійне користування. Власником землі залишається або держава або територіальна громада.

3) у особливостях здійснення управління ними. Управління державними (комунальними) підприємствам здійснюється на основі поєднання правомочностей власника по господарському використанню свого майна та самоврядування трудового колективу. З метою здійснення безпосередніх управлінських функцій призначається керівник – директор підприємства на підставі укладеного із ним трудового контракту.

4) у відсутності інституту членства або участі. Трудові відносини у таких підприємствах регулюються законодавством про працю і засновані на трудовому договорі або контракті. Особи, що працюються у державних та комунальних с/г підприємствах за своїм правовим статусом є найманими працівниками. Вони не мають майнових прав на майно та з\д підприємства, оскільки останні є власністю держави (територіальної громади).

 


4. Правосуб’єктність аграрних об’єднань


Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об’єднання. Згідно із законодавством усі суб’єкти аграрного підприємництва мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, комерційну, наукову та іншу діяльність, незаборонену законодавством, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству.

Об’єднання можуть утворюватися за галузевою чи територіальною ознакою, створюватися на невизначений строк або тимчасово.

Відповідно до ст. 118 ГК України об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Як суб’єкт права, об’єднання підприємств має свої ознаки:

1) економічна ознака – основою об’єднання є єдність матеріальних інтересів засновників. Матеріальні інтереси визначаються в статуті чи установчому договорі про створення об’єднання.

2) економіко-юридична – об’єднання як суб’єкт правовідносин має майно, відокремлене від майна членів об’єднання (- майно, передане членами на підставі договору чи статуту; - майно, набуте внаслідок господарської діяльності; - майно створених об’єднанням підприємств). Майно передається у господарське відання чи оперативне управління (ст. 123 ГК України). Майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями свої членів, а члени не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного, якщо інше не встановлено у статутних документах. Порядок розподілу майна після припинення діяльності об’єднання встановлюється договором або статутом.

3) організаційно-правова – централізація в руках об’єднання функцій і повноважень його членів. Перелік цих функцій міститься у статуті чи договорі (виробничі, господарські, науково-технічні, комерційні функції)

4) юридична – особлива правосуб’єктність. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства, юридичні особи (цим об’єднання відрізняється від підприємства, яке не має у своєму складі інших юридичних осіб), які є самостійними господарюючими суб’єктами. Разом з тим об’єднання також є самостійним суб’єктом. Воно створюється і проходить державну реєстрацію, є суб’єктом права, діє на підставі статуту або установчого договору, володіє майном, має самостійний баланс, рахунки в установах банків. Об’єднання проходить державну реєстрацію в порядку, встановленому для інших суб’єктів господарювання.

Організаційно-правовими формами об’єднання підприємств виступають асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші. (ст. 120 ГК України).

Для с/г підприємств найбільш придатними виступають асоціації та корпорації.

Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Корпорація – договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.  

Згідно із ст. 26 ЗУ "Про с/г кооперацію” об’єднання с/г кооперативів створюються за рішенням установчих зборів уповноважених представників кооперативів. Об’єднання, що створюються обслуговуючими кооперативами, можуть мати асоційованих членів, на тих же умовах, що й обслуговуючі кооперативи. Такі об’єднання є неприбутковими. Вихід з об’єднання відбувається за рішенням загальних зборів членів кооперативу. Право на створення об’єднань ФГ передбачено ст. 26 ЗУ "Про ФГ”.

 


5. Порядок реорганізації та ліквідації суб’єктів аграрного підприємництва


Загальні підстави припинення діяльності суб’єктів господарювання визначені ГК України (ст. 59-61), а у разі банкрутства – ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Особливі підстави і форм припинення діяльності с/г підприємств встановлені ЗУ "Про с/г кооперацію”, "Про ФГ”, "Про господарські товариства”.

Законодавство передбачає дві форми припинення діяльності підприємств: реорганізацію та ліквідацію.

Реорганізація – це таке припинення діяльності підприємства, при якому його права, обов’язки і майно переходять до інших діючих чи знов створених підприємств, які приймають на себе виконання функцій і завдань підприємства, що припинило свою діяльність. Тобто у разі реорганізації завжди наявним є правонаступник.

Існує 4 правових способів реорганізації підприємств – злиття, приєднання, поділ, перетворення. Їх визначення наведено у ст. 59 ГК України. Також ще називають виділення.

Ліквідація – це припинення діяльності, передбаченої установчими документами, припинення прав та обов’язків без правонаступництва.

Суб’єкт господарювання ліквідується:

- за рішенням власника

- у зв’язку із закінченням строку, на який він створювався, або досягнення мети його створення

- у разі визнання його банкрутом

- у разі скасування його державної реєстрації.

Ліквідація підприємства відбувається ЛК, яка утворюється власником або іншим органом, що прийняв рішення про ліквідацію. ЛК вміщує в друкованих органах (додаток до газети "Урядовий кур’єр” та/або офіційне друковане видання органу державної влади або органу місцевого самоврядування зі місцезнаходженням суб’єкта) повідомлення про його ліквідацію, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі. Строк для заяви претензій кредиторів не може бути менший ніж 2 місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Також ЛК вживає заходи до стягнення дебіторської заборгованості, оцінює наявне майно підприємства та проводить розрахунки із кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику.

Претензії кредиторів задовольняються у порядку встановленому законом, зокрема, такий порядок встановлений ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (претензії, забезпечені заставою, зобов’язання перед працівниками, заборгованість по податках та зборах, претензіях комерційних кредиторів тощо).

Підприємство вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.


Категорія: Аграрне право України (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter