Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України (Лекції)


ТЕМА № 5. Правовий режим майна сільськогосподарських підприємств


План

1. Поняття власності підприємств кооперативного типу

2. Поняття власності аграрних підприємств корпоративного типу

3. Державні та комунальні аграрні підприємства як суб’єкти майнових прав

4. Правове регулювання приватизації державного майна в системі АПК

 

1. Поняття власності підприємств кооперативного типу


Кооператив виступає власником матеріально-фінансових ре­сурсів (засобів виробництва, обміну, предметів споживання). Вони становлять економічну основу його діяльності.

Майно, що придбане за рахунок внесків громадян, тобто за раху­нок їхньої приватної власності, належить на праві власності коопе­ративу як юридичній особі. Тому власність кооперативу (об'єднання) як юридичної особи слід розглядати як приватну власність. Отже, суб'єктом права власності в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна якого сформована власність кооперати­ву, а кооператив в цілому, який у товарно-грошових, майнових відно­синах виступає від свого імені як юридична особа.

Виступаючи єдиним власником належного кооперативу май­на, він самостійно відповідає за зобов'язаннями всім належним йому майном. Але він не несе відповідальності за зобов'язання своїх членів, а члени кооперативу не несуть відповідальності за його борги, якщо інше не передбачено законодавством або стату­том кооперативу. Отже, суб'єктами права власності в системі сільськогосподарської кооперації є сільськогосподарські коопера­тиви (виробничі, обслуговуючі) та кооперативні об'єднання. Це випливає із положень статей 20, 26 Закону України від 17 липня 1997 року «Про сільськогосподарську кооперацію».

Члени кооперативу, передаючи в його власність частку майна у вигляді паю, стають суб'єктами майнових прав. Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюються за правилами зобов'язального права, з якого випливає, що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з ньо­го, а кооператив зобов'язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж надати на розмір паю частину майна в натурі. Після того як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу, він стає її власником або власником конкретної суми грошей.

Об'єктами права власності кооперативу, відповідно до ст. 24 Закону України «Про власність» і ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», є будівлі, споруди, грошові та майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації й іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, та інше майно, придбане на підставах, не забороне­них законом.

Особливістю правового режиму майна кооперативів (об'єд­нань) є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формуєть­ся за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески — це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення, діяль­ності кооперативів (об'єднань). Розміри паю встановлюють за­гальні збори членів — засновників кооперативу. Характерною ри­сою правового режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів у роз­мірах, які визначаються загальними зборами в порядку, який за­кріплений статутом кооперативу.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди. До неподільного фонду зараховується у вартісному виразі частина майна, що не розподіляється між членами кооперативу і використовується на загальнокооперативні цілі. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних вне­сків та майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються.

Особливістю неподільного фонду кооперативу є те, що в разі ліквідації кооперативу майно цього фонду за рішенням загальних зборів членів кооперативу розподіляється між членами кооперати­ву. Порядок формування та розміри неподільного фонду встанов­люються статутом.

Резервні фонди створюються для забезпечення відновлення фізично зношених основних фондів, для поповнення обігових фондів, забезпечення коштів на розвиток виробництва.

Змістом права кооперативної власності є правомочність ко­оперативу по володінню, користуванню і розпорядженню майном у межах, встановлених законом.

Право володіння — це фактичне утримання майна у сфері гос­подарювання кооперативу. Право користування — можливість отримувати від майна його корисні споживчі якості. Право розпо­рядження — можливість визначати юридичну та фактичну долю майна (продати, передати в тимчасове користування та ін.).

 


2. Поняття власності аграрних підприємств корпоративного типу


Приватні аграрні підприємства зі статусом юридичної особи корпоративного типу — це засновані на підставі установчого дого­вору і на недержавній формі власності, особистій майновій участі (обов'язковому об'єднанні майна) селян, інших фізичних та юри­дичних (недержавних) осіб у статутному фонді акціонерного това­риства, товариства з обмеженою відповідальністю для ведення ста­тутної діяльності з виробництва, переробки, реалізації аграрної продукції і сировини з метою отримання прибутку.

  Товариства створюються і функціонують на основі Закону України «Про господарські товариства».

Згідно зі ст.1 цього закону всі вони є юридичними особами, одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших, передбачених законом підставах.

Тому суб'єктом права власності підприємств корпоративного типу виступають господарські товариства як юридичні особи (а не їх засновники чи учасники). Учасники набувають лише зобов'я­зального права вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частину майна, що залишилась після ліквідації товариства.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 26 Закону України «Про власність» об'єктом права власності підприємства корпоративного типу є: грошові та майнові внески його членів, що передані йому у власність; виготовлена продукція; дохо­ди, одержані від господарської діяльності; майно, що набуте на закон­них підставах. Вкладами учасників та засновників цього підприємства можуть бути будинки, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності (цінні папери, гроші, тощо). Вказані вище закони надають право учас­никам цих товариств вносити як вклад майнові права (право корис­тування землею, спорудами та ін.). У цьому разі право власності на майно товариству не передається, а виникає лише право користуван­ня чужою річчю. Вкладом також можуть бути об'єкти інтелектуаль­ної власності. Розмір вкладу учасника оцінюється виходячи із загаль­ноприйнятої плати за користування таким майном.

Законодавець, враховуючи певні особливості акціонерного товариства, окремо врегулював питання щодо об'єктів його права власності. Згідно зі ст. 25 Закону України «Про власність» об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також майно, набуте згідно із законодавством. Акці­онерним товариством відповідно до ст. 24 Закону України «Про господарські товариства» є товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, що їх випускає відкрите акціонерне товариство, розповсюд­жуються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, акції ж закритого акціонерного товариства розподіляються тільки між засновниками.

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, органі­зації, державні органи, працівники даного товариства, якщо інше не передбачено законодавством України або статутом товариства. Іно­земні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками і учасниками ак­ціонерного товариства нарівні з юридичними особами і громадяна­ми України, якщо це не буде суперечити законодавству України.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке заснов­ники та учасники згідно з установчим договором передають йому при заснуванні. Таке майно називається вкладами засновників і учасників. Вклади — це фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому вираженні визначаєть­ся вартістю акцій, на які поділений статутний фонд. Види вкладів, порядок їх оцінки визначається установчими документами товари­ства, якщо інше не передбачено законодавством.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна (сільськогосподарської продукції, доходів від продажу облігацій, інших цінних паперів, пожертвувань та ін.).

Правовими підставами виникнення права власності госпо­дарських товариств є установчі договори. Відповідно до них утво­рюється статутний фонд товариства. В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором, інші акціонери — на умовах договору купівлі-продажу акцій.

Майно товариства виникає не тільки внаслідок об'єднання майна засновників і учасників, а й у результаті господарської та іншої діяльності, яка не заборонена чинним законодавством.

Однією із підстав виникнення права власності, згідно зі ст. 25 За­кону України «Про власність», є перетворення державних сіль­ськогосподарських підприємств на акціонерні товариства за спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те держав­ного органу шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприєм­ства. Особливості перетворення державних сільськогосподарських підприємств на акціонерні товариства в процесі приватизації ви­значені Законом України від 10 липня 1996 року «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та від 19 лю­того 1997 року «Про приватизацію державного майна».

Майно, що перебуває у власності акціонерного товариства, поділяється на фонди: статутний, резервний (страховий), сплати дивідентів. Можуть бути інші фонди, якщо це передбачено уста­новчими документами товариства або законодавством.

Так, відповідно до статей 24,52 Закону України «Про господарські товариства» для акціонерних товариств та для товариств з обмеженою відповідальністю мінімальний розмір статутного фонду становить фіксовану суму. Розмір резервного фонду встановлюється установчи­ми документами, але згідно зі ст. 14 Закону України «Про господарські товариства» він не може бути меншим 25 відсотків статутного фонду. Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5 відсотків суми чистого прибутку і використовується тільки для покриття непередбачених витрат і збитків.

Статутний фонд формується при створенні товариства. Його учасники зобов'язані вносити вклади в порядку і розмірах, спосо­бами і в терміни, які передбачені установчими документами. Ста­тутний капітал акціонерного товариства на етапі передоплати має бути оплачений на певну суму, що визначається загальними збо­рами. Статутний фонд складається з часток учасників товариства, і відповідно до того, який відсоток цього фонду вони становлять, розподіляються прибутки і збитки між ними.

Право на отримання частки прибутку (дивідентів), що пропор­ційна частці кожного із учасників, мають особи, які є учасниками то­вариства на початок терміну виплати дивідентів (ст. 10 Закону Украї­ни «Про господарські товариства»). Такі частки можуть у встановле­ному законом і установчими документами порядку передаватися іншим учасникам товариства, третім особам, самому товариству.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (або її частину) одному, кільком учасникам товариства або третім особам, якщо інше не передбачено установчими документами. Учасники товари­ства мають переважне право придбання частки учасника, який її відступив, що пропорційна їхнім часткам у статутному фонді то­вариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Передача частки (або її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає.

Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкла­ду) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зо­бов'язане передати її іншим учасникам або третім особам.

При виході з товариства учаснику виплачується вартість части­ни майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у

поточному році до моменту виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю права та обов'язки щодо цієї частки учасників переходять до спад­коємців у зв'язку зі смертю, а також до правонаступників юридичних осіб у разі реорганізації. При відмові спадкоємця або правонаступни­ка вступити до товариства або відмови товариства прийняти до ньо­го спадкоємця або правонаступника йому видається у грошовій або натуральній формі частка в майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визна­чається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника, відпо­відно до ст. 55 Закону України «Про господарські товариства». В цьому разі розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

На період функціонування товариства залежно від результатів його діяльності може бути збільшений або зменшений його статутний фонд. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесен­ня повністю всіма учасниками своїх вкладів. Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою за мінімальну. Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для по­криття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Як суб'єкт права власності сільськогосподарські підприємства корпоративного типу здійснюють свої правомочності по володін­ню, користуванню, розпорядженню належним їм майном, виходя­чи з рішення органів управління в порядку, передбаченому зако­ном і установчими документами.

 


3. Державні та комунальні аграрні підприємства як суб’єкти майнових прав


Необхідною умовою здійснення господарської діяльності є володіння суб’єктами господарювання засобами виробництва, майном, яке використовується в процесі цієї діяльності.

Найширші можливості суб’єктам господарювання надає право власності, а більш вузькі – право господарського відання, право оперативного управління та право оперативного використання майна.

Оскільки державні та комунальні підприємства не є суб’єктами права власності, то щодо них діє спеціальна категорія – правовий режим майна державного (комунального) підприємства. Вона означає, що щодо ДП встановлені спеціальні правила заснування, утворення його майна при заснуванні, визначені цілей і предмета діяльності, управління майном, розподілу прибутків.

Взагалі під правовим режимом майна розуміють встановлені правовими нормами порядок його придбання, його структуру, порядок володіння, користування, розпорядження, управління ним, звернення на нього стягнень кредиторів, а також його правовий захист.

Правовий режим майна залежить від цільового призначення майна (виробничого чи невиробничого) та речового права, на підставі якого воно належить суб’єктові.

Майно ДП відноситься до різних фондів. Відповідно до ст. 139 ГК України залежно від економічної форми, яку набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Склад майна підприємства відображається на його балансі. Але слід мати на увазі, що перебування майна на балансі підприємства ще не є безспірною ознакою наявності речових прав у вигляді права господарського відання чи оперативного управління. Баланс є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не відображає підстав перебування майна у даного суб’єкта. Основним критерієм визначення законності володіння майном є встановлення джерел фінансування і передача майна підприємства безпосередньо власником. Так, наприклад, перебування об’єкту (наприклад, споруди), створеного за державні кошти на балансі одного підприємства ще не є підставою для визнання його виключних прав на цей об’єкт. Якщо власник визначив його належність декільком підприємствам, то факт перебування об’єкту на балансі одного підприємства не є підставою для визнання його єдиним володільцем всього об’єкта.

До об’єктів речових прав ДП належить майно, що необхідне йому для здійснення його статутних завдань. Законодавство не містить переліку майна, яке належить виключно до об’єктів майна с/г підприємств. Виходячи із статутних завдань таких підприємств можна говорити про такі об’єкти як: споруди, будівлі, с/г приміщення (комори, майстерні, ферми, гаражі), соціально-побутові об’єкти, с/г техніка, с/г інвентар, обладнання, транспортні засоби, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, меліоративні споруди, вироблена продукція, гроші, цінні папери тощо.

Джерелами формування майна підприємств виступають:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

- доходи від цінних паперів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

- інші джерела, не заборонені законом.

Управління державним майном здійснюють органи державної влади, а комунальним – місцевого самоврядування. Вони вирішують питання утворення підприємств, визначення цілей їх діяльності, реорганізації та ліквідації, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням належного підприємствам майном.

При ГВ та ОУ право власності реалізується одразу двома суб’єктами. Одночасно держава (територіальна громада) зберігає за собою деякі елементи розпорядження майном, а державні с/г підприємства, яким майно належить на підставі права господарського відання, володіють, користуються та розпоряджаються майном в межах, встановлених статутом та законодавством. До захисту права ГВ застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. 

Початкова ціна визначається на підставі експертної оцінки.

Одержані внаслідок відчуження державного майна кошти зараховуються до позабюджетного Державного фонду приватизації.

Підприємства, засновані на державній власності, позбавлені права передавати безоплатно громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності – Декрет КМУ "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” від 15.12.1992 р.

Обмеження щодо відчуження майна комунальними підприємствами встановлюються відповідними органами місцевого самоврядування.

Відрізняє право ГВ від права власності також і те, що ДП може бути реорганізоване або ліквідоване за рішенням власника майна (уповноваженого ним органу). Підприємство прийняти такого рішення не може.

Орендодавцями нерухомого майна, структурних підрозділів, цілісних майнових комплексів ДП можуть виступати тільки у випадку дозволу на це державних органів.

Особливістю правового режиму майна ДП є також і те, що у випадку прийняття державним органом рішення про приватизацію або ліквідацію ДП, трудовий колектив може вимагати передачі майна підприємство в оренду заснованому ним господарському товариству.  

Майнова самостійність ДП знаходить свій прояв у тому, що воно реалізує свою продукцію за цінами, встановленими ним самостійно або за згодою сторін; підприємство самостійно встановлює розмір фонду оплату праці, несе самостійну майнову відповідальність за зобов’язаннями.

Відповідно до ст. 137 ГК України право оперативного управління визначається як речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених законом, а також власником майна. Суб’єктами права ОУ виступають казені підприємства та комунальні некомерційні підприємства (установи). Право ОУ передбачає більш обмежені правомочності суб’єкта розпоряджатися закріпленим майном – у нього відсутнє право продати, обміняти та здійснити інші дії щодо розпорядження ним всупереч порядку, встановленому власником.

Такі установи як правило не займаються виробничою діяльністю. Це науково-дослідні установи, навчальні заклади. Правовий режим майна таких організацій визначається Інструкцією з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України від 17.07.2000 р., Типовою інструкцією про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ, затв. наказом Державного казначейства України та Мінекономіки від 10.08.2001 р.

Бюджетні установи витрачають виділені їм кошти за бюджетним кошторисом відповідно до призначення конкретних цільових коштів. Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується вищестоящою організацією. Керівники установ мають право перерозподіляти виділені кошти між фондом основної зарплати та фондом зарплати з доплат і надбавок та фондом преміювання. Ці зміни обґрунтовуються пояснювальною запискою, яка додається до звіту.

Якщо ж бюджетній установі дозволено проведення певної господарської діяльності, то доходами, отриманими від такої діяльності вони розпоряджаються самостійно, тобто на них розповсюджується правовий режим права ГВ.

Право оперативного використання характеризує майнові правомочності відокремлених підрозділів (структурних одиниць) підприємств і його обсяг повністю визначається підприємством.

Велику частину майна ДП становлять спеціальні фонди. Це грошові кошти, що безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим статутом. Використання коштів одного фонду для цілей іншого як правило не допускається. Серед таких фондів можна назвати:

статутний фонд (формується за рахунок вкладу засновника підприємства для забезпечення діяльності підприємства). Для ДП законодавством не визначений мінімальний розмір статутного фонду;

- резервний фонд (створюється з прибутку для покриття непередбачуваних збитків та витрат – неврожай, стихійне лихо);

- фонд охорони праці (згідно ЗУ "Про охорону праці”. кошти використовуються на виконання засобів по створенню безпечних умов праці);

- фонд оплати праці, фонд соціального розвитку.

Особливістю с/г підприємств є створення натуральних фондів: насіннєвого (для забезпечення виробництва насіння, високоврожайних районованих с/г культур), фуражного (для забезпечення кормами тварин), продовольчого (фонд зерна та іншої продукції для видачі працівникам в рахунок оплати праці).

 


4. Правове регулювання приватизації державного майна в системі АПК


Реформа аграрного сектору неможлива без реформування відносин власності. Зміна форм власності в АПК здійснюється шляхом приватизації.

Приватизація державного майна в АПК – це відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до закону. Мета приватизації полягає у тому, щоб забезпечити підвищення ефективності с/г виробництва.

Правову основу приватизації майна складають: ЗУ "Про приватизацію майна державних підприємств” від 04.03.1992 р. (в редакції від 19.02.1997 р.), "Про особливості приватизації майна в АПК” від 10.07.1996 р. Державна програма приватизації, що розробляється ФДМ і затверджується ВРУ один раз на три роки (зараз діє програма 2000-2002, затверджена ЗУ від 18.05.2000 р.). 

Головна особливість приватизації в АПК полягає у тому, що внаслідок приватизації підприємств переробної промисловості їх власниками стали виробники с/г продукції. Майно державних підприємств було приватизовано переважно членами їх трудових колективів.

Законом встановлено, що приватизація підприємств в АПК – переробних, харчових, сервісних, торгівельних, будівельних, які виконують роботи та надають послуги с/г товаровиробникам, незалежно від вартості об’єктів приватизації (але не менше необхідної для створення статутного фонду АТ) відбувається шляхом перетворення їх в ВАТ. При цьому зберігається профільність, технологічна єдність та цілісність майнового комплексу та технології.

Особливістю приватизації майна в АПК є також способи її проведення. С/г підприємства не можуть бути продані на аукціоні або за конкурсом, а також іншим способом, що передбачає конкуренцію покупців.

Право на пільгове придбання акцій за номінальною вартістю мають працівники підприємств, що приватизується та працівники інших с/г підприємств. До працівників підприємств, що приватизуються прирівнюються особи, що вийшли на пенсію з цих підприємств, звільнені за скороченням штатів і не працевлаштувалися до моменту приватизації на інші підприємства, особи, що мають право згідно із законодавством повернутися на попереднє місце роботи на це підприємство, інваліди, звільнені за станом здоров’я у зв’язку з каліцтвом чи професійним захворюванням.

Недержавним сільськогосподарським підприємствам передається безоплатно 51 відсоток акцій підприємств, що приватизуються, включаючи розміщення приватизаційних майнових сертифікатів, а також власних коштів і компенсаційних сертифікатів працівників відповідних сільськогосподарських підприємств та прирівняних до них осіб через довірчі товариства, створені в колективах товаровиробників.

Акції, які не були викуплені на пільгових умовах протягом одного року з дня початку їх продажу, реалізуються на загальних підставах відповідно до законодавства України.

Таким чином Закон передбачає, що обов’язковою умовою приватизації нес\г підприємств є те, що серед працівників цих підприємств і серед с/г виробників має бути розміщена більша частина акцій (більше 51%). Це робиться для того, щоб на загальних зборах акціонерів більшість голосів належала колективу підприємства, що приватизувалося і працівникам с/г підприємств, які мають безпосередні с/г зв’язки.

При приватизації майна державних с/г підприємств (радгоспів) працівникам та прирівняним до них особам безоплатно надається частка державного майна (акції), розмір якої визначається як добуток вартості майна, що припадає на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства по області на кількість працівників підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб.

Розподіл безоплатно переданого майна (акцій) між працівниками здійснюється відповідно до трудової участі за рішенням загальних зборів. Приватизація частки державного майна, що залишилася після безоплатної його передачі, здійснюється за приватизаційні майнові сертифікати.

Якщо після цього частина майна залишилася не викупленою, то орган приватизації за згодою загальних зборів передає їм залишки майна для придбання за власні кошти на виплат до 5 років.

У разі відсутності згоди загальних зборів на придбання частки майна на виплат орган приватизації приймає рішення про перетворення цього підприємства у ВАТ із наданням права на придбання майна на пільгових умовах за приватизаційні майнові сертифікати членам сімей трудового колективу даного підприємства, які проживають разом з ними, та особи, зайняті у соціальній сфері на селі. Частина державного майна, що залишилася, приватизується на загальних підставах (відкритий продаж).

У випадку приватизації майна підприємств харчової, переробної, комбікормової промисловості, а також сервісних, торгівельних та інших с/г підприємств АПК, які виконують роботи та надають послуги с/г товаровиробникам, передбачається збереження їх виробничої спеціалізації протягом не менше 10 років.


Категорія: Аграрне право України (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter