Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Актуальні проб. теорії держави та права (Лекції)

 

Тема 2. Аспекти співвідношення держави та політичної системи суспільства

 

План:

 

1. Політична система суспільства та її трансформація в епоху глобалізації

2. Характеристика елементів політичної системи суспільства

 

 

1. Політична система суспільства та її трансформація в епоху глобалізації


Глобалізація (від анг. Global – світовий, всесвітній) – загальноцивілізаційний процес, який справляє величезний вплив на політичну сферу людського буття. Вищеозначений термін у 60-х рр. ХХ ст. запровадили в науку відомі теоретики Римського клубу Е. Ласло, Д. Медуз, М. Месарович, А. Печчеї та інші. Вони ж вважаються і засновниками концепції глобалізму, яка сьогодні перетворилася на метатеорію. Завершеного, загальновизнаного визначення терміна "глобалізація” досі ще не вироблено. Загалом у визначенні даного поняття намітились чотири основні підходи: тлумачення глобалізації як процес зміцнення зв’язків між найвіддаленішими куточками планети; як процес поширення по всій планеті єдиних, спільних для всього людства технологій, культури, ідей, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки тощо; як виникнення спільних для світового співтовариства проблем (економічних, політичних, військових, екологічних); як процес зростання вселюдських інтересів у всіх сферах людського буття, породжуваних поглибленням взаємозв’язків і взаємозалежності країн і народів.

Глобалізація поділяється на фінансово-економічну, політичну, технологічну, культурну та ідеологічну. Особливе місце займає політична глобалізація, яка повинна забезпечити поширення в усьому світі таких політичних цінностей, як поділ влади, парламентаризм, політичний плюралізм, багатопартійність, повагу до міжнародного права, пріоритет прав людини, тощо.

Вирішальну роль в процесі глобалізації відіграє політична система суспільства, яка є цілісною, упорядкованою множиною елементів, взаємодія яких сприяє розвиткові цивілізаційного процесу. Для того, щоб дослідити правові аспекти політичної системи суспільства, її структуру, необхідно дати відповідь на запитання: що є політика? Визначення цього фундаментального поняття лежить в основі дослідження змісту політичної системи та її сутнісних характеристик.

Політика – це частина життєдіяльності людей, яка пов’язана з головними для життя і діяльності особи, держави та суспільства, інтересами, в основі яких лежать потреби народів, націй, соціальних груп, держави й інших соціальних суб’єктів. Відомо, що чистої політики, не пов’язаної з іншими сферами життєдіяльності людей, не буває. У широкому розумінні політика охоплює економічну, соціальну, культурну, ідеологічну, духовну та інші сфери життєдіяльності особи. З розвитком суспільства у межах суспільно-економічної формації проходить і розвиток політики, оформлення її в цілісну політичну систему. У сучасній політологічній науці політика як явище багатогранне, визначається по-різному:

- сфера облаштування суспільного життя з метою забезпечення порядку і безпеки громадян;

- сфера життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов’язкових для всього суспільства рішень;

- організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб.

Окрім наведеного, визначення "політика”, можливі ще й інші варіанти її розуміння:

- спосіб практичної діяльності партій, класів, держав і як система засобів, за допомогою яких виявляються та захищаються інтереси суб’єктів політики;

- особливий вид діяльності людей, пов’язаний з організацією всього процесу соціального життя;

- галузь взаємовідносин народів, національностей, партій, об’єднань громадян, держав та інших спільностей;

- свідома і цілеспрямована діяльність політичних суб’єктів, що стосуються відносин між державами і народами.

Інколи, термін "політика” вживають у широкому значенні, розуміючи при цьому не лише власне політику, а й економічну політику, соціальну політику, ідеологічну політику тощо.

На підставі вищезазначеного, можна стверджувати, що політична система суспільства у сучасній теорії держави та права визначається як об’єктивна єдність різних соціальних інститутів, взаємних зв’язків певного характеру.

Отже, поняття "політична система суспільства” в юридичній літературі визначається по-різному, але всі точки зору з цього приводу можна звести до двох основних напрямів: широке і вузьке розуміння політичної системи як суспільного явища.

Політична система суспільства (вузьке розуміння) – це сукупність суб’єктів, що беруть участь у реалізації політичної влади, тобто в управлінні справами суспільства.

Політична система суспільства (широке розуміння) – це сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, пов’язаних з відносинами, що виникають з приводу здійснення політичної влади. Отже, такий підхід до розуміння політичної системи охоплює всю систему функціонуючих в суспільстві інститутів, організацій, установ, громадян (осіб), а також механізми керівництва і управління, за допомогою яких здійснюється політична влада.

Політична система суспільства характеризується властивими їй ознаками, які відрізняють її від економічної, соціальної, правової та інших систем суспільства. До них належать:

- забезпечення формування та здійснення політичної влади;

- постійна взаємодія з іншими системами суспільства (соціальна, економічна, культурна тощо);

- є найбільш інституціоналізованою системою;

- прагнення до стабільності та динамізму.

Залежно від зазначених ознак, історично складається певний тип політичної системи тієї чи іншої держави. Найрізноманітніші політичні системи можна класифікувати за принциповими, основними ознаками. Як визначає Горлач М. І., існує три основні моделі політичних систем:

- командна;

- змагальна;

- соціо-примирлива.

Кожна з моделей політичної системи може мати багато модифікацій і не існує в абсолютно "чистому” вигляді. Типи політичних систем неоднаково виявляли себе у конкретному часовому періоді й історичному просторі, тому проблема ефективності їхнього функціонування завжди буде актуальною. Говорити про історичну життєздатність зазначених вище типів політичних систем у сучасному світі можна, виходячи з певних індикаторів ефективності. Основним показниками ефективності політичної системи є загальнолюдські цінності: суспільний прогрес, демократія, права й свободи людини, соціальна справедливість, людський вимір політики, всебічний розвиток особи. Зазначені цінності визначають ефективність функціонування політичної системи.

Моделі політичної системи, залежно від особливостей політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів, запропонована Г.Алмонд, поділяються на чотири типи:

- англо-американський – Канада, США, Великобританія, Австралія;

- континентально-європейський тип – Франція, Німеччина;

- доіндустріальний (частково індустріальний) – Руанда (Африка) і Беліз (Латинська Америка);

- тоталітарний тип – Китай, Північна Корея, В’єтнам, Куба.

Поширеною є типологія французького політолога Ж. Блонделя, який вирізняє п’ять типів політичних систем:

- ліберальні демократії;

- радикально-авторитарні (комуністичні системи);

- традиційні (збереження наявних соціальних відносин);

- популістські (властиві країнам третього світу);

- авторитарно-консервативні.

В основу типології російського вченого К. Гаджієва покладено такі ознаки:

- природа політичної системи, характер політичного режиму (демократія, авторитаризм, тоталітаризм);

- форми державно-адміністративного устрою (унітарна держава, федерація, конфедерація);

- співвідношення різних гілок влади (монархія, республіка та їх різновиди).

Усі названі типології є умовними. Насправді не існує класичного типу політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, є результатом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж політична система суспільства – своєрідне утворення, особливості якого визначаються історичними, економічними, культурними та іншими умовами.

Пропонується у науковій літературі наступна класифікація функцій політичної системи:

- інтегративна – об’єднання всіх соціальних сил для вирішення політичних завдань;

- мотивувальна – створення мотивів політичної діяльності, використання заохочувальних засобів, що спонукають до участі у політичному житті суспільства;

- контрольна – нагляд за здійсненням політичних завдань, за поведінкою суб’єктів політичної системи, корегування їх дій, оцінка їх діяльності;

- репресивна – здійснення примусових заходів відносно окремих соціальних суб’єктів щодо додержання встановленого правом режиму державно-політичного життя, застосування засобів юридичної та політичної відповідальності;

- стабілізаційна – забезпечення розвитку суспільних відносин згідно основних ідей політичного режиму, що встановлені переважаючою частиною населення.

Поняття "політична система” відтворює політичну діяльність, підкреслює системний характер політичного життя. Політична система дозволяє розкрити цілісність, динамізм і структуру політичного життя, його якісні характеристики, що визначаються, насамперед, місцем і роллю самої політики у суспільстві.

Індикаторами ефективності політичної системи є загальнолюдські цінності (суспільний прогрес, демократія, політичні права й свободи людини, соціальна справедливість, людський вимір політики, всебічний розвиток особи). Звичайно, кількість таких індикаторів можна розширити або ж розкласти їх на складові. Але всі вони визначають ефективність функціонування політичної системи в умовах глобалізації.

У процесі трансформації політичної та економічної систем в Україні триває пошук ефективної моделі розвитку економіки. Очевидно, що нова економічна система не може бути «чистим» капіталізмом, який переважав усередині XIX ст. Тим більше що в розвинених країнах домінують змішані суспільства. У них взаємодіють ринок як засіб підвищення ефективності економіки і система коригування ринку як засіб досягнення оптимально справедливого розподілу доходів через структуру соціального законодавства.

Модель економічного розвитку України передбачає поетапне здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом поєднання регулюючого впливу державних органів на економіку і запровадження ринкових відносин. Ключовим чинником у створенні економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності, є держава, яка, не втручаючись у діяльність приватних підприємств, управляє ринком і підтримує його, стримує негативні тенденції через відповідні юридичні важелі – програми оподаткування, монетарну політику. Держава покликана дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.

Здійснюючи стратегію виходу з економічної кризи, важливо брати до уваги, що перехід суспільства від тоталітарного устрою до демократичного не відбувається за кілька років. Економіка України потребує суттєвих структурних змін, а це неможливо без формування механізму відтворення цілісної національної економіки (за роки незалежності так і не вдалося його сформувати). Тому потрібні всебічно обґрунтована концепція економічних реформ, відповідні управлінські структури, професійно підготовлені кадри, які б досконало володіли механізмами перетворення сучасної економіки. У ситуації, коли першочерговим завданням є розв’язання проблем модернізації економіки і прискорення темпів розвитку країни, існує спокуса встановити авторитарний режим.

Та застосування авторитарних методів управління матиме лише тимчасовий успіх. А формування соціально орієнтованої економіки неможливе без утвердження демократичної, соціальної, правової держави

З огляду на реалії й особливості суспільного життя в Україні, становлення та розвиток її політичної системи характеризуватимуть такі параметри:

- подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації;

- побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами;

- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

- розвиток політичної свідомості та політичної культури суспільства й особистості як на загальнодержавному, так і на побутовому рівні;

- забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації загалом і кожного етносу зокрема, формування та підвищення національної свідомості й самосвідомості, національної культури;

- удосконалення діяльності ЗМІ, підвищення їх ролі в регулюванні політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості та політичної культури суспільства і кожного громадянина;

- своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього та міжнародного становища України (постійна самоадаптація).

Гармонізація політичної системи українського суспільства разом з ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян

 

 

 

2. Характеристика елементів політичної системи суспільства


Для подальшого поглибленого вивчення такого соціального явища як політична система слід розглянути елементний склад системи, тобто вивчити її внутрішню організацію. Сукупність елементів дає можливість зрозуміти, яким чином організована цілісність політичної системи.

Елементами політичної системи суспільства (виходячи із широко розуміння цього терміну) є:

1) суб’єкти (носії) політики;

2) політичні норми та принципи;

3) політичні відносини (стосунки);

4) політична культура, політична свідомість (політична ідеологія та психологія);

5) політична діяльність.

При системному вивченні цих елементів ми можемо зробити висновок, що вони передбачають існування і функціонування п’яти основних аспектів політичної системи:

1) інституціональної (організації, установи);

2) регулятивної (норми та принципи);

3) функціональної (політичні функції, політичний процес та режим);

4) ідеологічної (політичні погляди, політична свідомість та культура);

5) комунікативної (зв’язки, що об’єднують зазначені компоненти політичної системи).

Розглянемо названі компоненти більш детально.

1. До суб’єктів політичної системи належать:

Народ, населення певної частини території держави, класи, нації, соціальні прошарки вважаються суб’єктами політичної системи тоді, коли вони беруть участь у вирішенні питань, що мають суспільне значення (участь у загальнодержавних і місцевих референдумах), утворюють громадські об’єднання, що мають політичну спрямованість.

Держава функціонує як елемент політичної системи суспільства через механізм держави.

Об’єднання громадян – це добровільні громадські формування, створені на основі єдності інтересів їх членів для спільної реалізації і захисту своїх прав і свобод. У сучасних демократичних державах, до яких належить і Україна, створюється і функціонує значна кількість об’єднань громадян. Але, слід мати на увазі, що до політичної системи суспільства входять лише ті з них, які:

а) мають на меті забезпечити своїм членам участь в управлінні суспільними справами, тобто головною метою їх створення є участь у політичній діяльності.

До даного блоку можна віднести політичні партії як зареєстроване згідно із законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має за мету сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. Порядок утворення і діяльності політичних партій в Україні регламентується Законом України "Про політичні партії в Україні ” від 5 квітня 2001 року;

б) створюються не для участі у політичній діяльності, а для забезпечення інших соціальних (інтелектуальних, економічних, побутових тощо) потреб та інтересів громадян, але, відповідно до законодавства, можуть брати участь у політичній діяльності для досягнення своїх неполітичних цілей.

Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” встановлює, що професійна спілка (профспілка) – це добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною.

Порядок утворення і функціонування об’єднань громадян регулюється Законом України "Про об’єднання громадян” (далі – Закон). Відповідно до даного Закону, об’єднання громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Розрізняють такі види громадських об’єднань:

- за порядком утворення та формами діяльності: громадські організації, органи громадської самодіяльності, політичні партії, громадські рухи;

- за критеріями членства: з фіксованим членством, з нефіксованим членством;

- за внутрішньою структурою:централізовані та децентралізовані;

- за соціальною сферою діяльності:політичні, економічні, наукові, екологічні, творчі, національно-культурні, вікові та ін.;

- за територією діяльності:місцеві, загальнодержавні, міждержавні, міжнародні;

- за соціально-правовим статусом:легальні, нелегальні;

- за соціальною спрямованістю:прогресивні, консервативні, реакційні.

Політична людина – це особа (індивід), що є громадянином певної держави і бере участь у політичному житті суспільства. Для оцінки громадянина як "політичної людини” зовсім не обов’язково, щоб він займався політичною діяльністю активно, професійно, тобто був депутатом, посадовою особою, партійним лідером тощо. Для цього достатньо того, що громадянин раз у кілька років брав участь у виборах як виборець і тим самим приймав участь в управлінні суспільством.

Необхідно зазначити, що в деяких вітчизняних працях, присвячених проблемам політичної системи суспільства, до суб’єктів політичної системи України відносять трудові колективи, тобто економічні об’єднання всіх працівників для спільної праці на державних, громадських, приватних підприємствах, в установах, організаціях і кооперативних об’єднаннях. Таке положення було закріплене в нормах останньої радянської Конституції (1978 р.), яка визначала трудовий колектив як суб’єкт політичної системи і наділяла його широкими повноваженнями у сфері політичних відносин.

У сучасних умовах ситуація суттєво змінилася. Чинна Конституція України не тільки не говорить про трудові колективи як про учасників політичних відносин, а й взагалі про них не згадує. Частина 3 статті 37 Конституції України зазначає, що не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установ і організаціях. Конституційна заборона створення організаційних структур політичних партій у трудових колективах фактично виключає їх з політичної діяльності й орієнтує виключно на відповідну службову та виробничу діяльність. Враховуючи це, а також те, що чинне законодавство не наділяє трудові колективи правом висувати кандидатів у депутати, вимагати від них звіти, говорити про них як про суб’єктів політичної системи України немає достатніх підстав.

2. Політичні принципи та норми, під якими розуміють основоположні ідеї та конкретні правила, що регулюють політичні відносини між народами, націями, соціальними групами, партіями та іншими учасниками політичних відносин. Складниками політичних норм є відповідні норми права, норми політичних партій і громадських організації (корпоративні норми), політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя.

Політичні норми, з одного боку, регламентують необхідну поведінку суб’єктів у тих чи інших межах відповідно до конкретної політичної ситуації. А з іншого – є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ.

Крім цього, політичні норми передбачають політичну відповідальність. Специфіка цього виду відповідальності полягає в тому, що вона наступає не тільки за протиправні дії, але й за політичні прорахунки, нерішучість, політичну неуважність, необачність тощо. Така відповідальність виступає у вигляді критики, осуду, позбавлення довіри, відклик обранця. До політичних санкцій, які відображаються у правових нормах, відносяться: припинення та заборона політичної діяльності, відмова у реєстрації, попередження, штраф, заходи юридичної відповідальності (в залежності від ступеня суспільної небезпеки діяння та розміру завданих збитків).

3. Політичні відносинице врегульовані політичними нормами стосунки між суб’єктами політики, в результаті яких ці суб’єкти набувають і реалізують права і обов’язки.

Для характеристики зв’язків, що встановилися між різними суб’єктами політики використовують такі параметри:

- політичні функції (як напрям взаємодії).

До політичних функцій належать:

а) політичне цілевизначення;

б) владнополітична інтеграція суспільства;

в) регулювання соціально-політичної діяльності;

г) забезпечення цілісного впливу управління на суспільні процеси;

- політичний процес (як зміст діяльності) – це діяльність усіх суб’єктів політичних відносин, що спрямована на формування, функціонування або зміну політичної системи суспільства. Основними формами прояву політичного процесу є прийняття і виконання політичних рішень, організація і здійснення контролю за діяльністю та розвитком політичної системи в цілому та її елементів;

- політичний режим (як умови, обставини діяльності) – це політична обстановка в суспільстві, що реально складається і характеризується участю народу, націй, соціальних прошарків і груп, громадян у політичних відносинах, методами здійснення політичної влади.

4. Політична культураце рівень втілення в реальну поведінку суб’єктів політики принципів і норм, що регламентують політичні відносини у суспільстві. Основу поняття "політична культура” становить політична свідомість, яка поділяється на політичну ідеологію та політичну психологію.

Політична свідомість – це опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб’єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності.

Структура політичної свідомості складна й суперечлива. Згідно з функціональним принципом класифікації, у ній можна виділити такі аспекти:

- політико-психологічний (почуття, настрої, наміри, мотиви, установки, переконання, воля тощо);

- політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна, реформістська, радикальна).

Політична ідеологія – це систематизований вираз поглядів держави, соціальних прошарків і груп, усього населення країни на політичну організацію суспільства, форму держави, відносини між різними політичними суб’єктами, їх роль у житті суспільства, відносини з іншими державами і націями. Складниками політичної ідеології є відповідні ідеї, теорії, концепції, доктрини тощо.

Політична психологія – це узагальнена система почуттів, звичок, потреб, емоцій, настроїв та уявлень людей щодо стану та перспектив розвитку політичного життя суспільства.

5. Політична діяльність – елемент політичної системи, що пов’язує і забезпечує взаємодію усіх компонентів, а також реалізує завдання і функції політичної системи. Це також певна сукупність послідовних дій суб’єктів політики, що мають політичне значення.

Прикладами можуть бути: керування політичною організацією, підготовка програми або статуту партії, участь у пікетуванні або демонстрації, участь у зборах або переговорах, агітаційна чи політпросвітницька робота тощо.

На основі викладеного можна дійти висновку про те, що політична система суспільства – це система матеріальних і нематеріальних елементів, які функціонують і взаємодіють у сфері управління справами суспільства, тобто при здійсненні політичної влади.

 

Категорія: Актуальні проб. теорії держави та права (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter