Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Безпека життєдіяльності - Цапко В.Г.

4.2.3. Політичні небезпеки

Політичні небезпеки виникають як результат розвитку різних видів політичних конфліктів. В історії різних країн найбільш часто мають місце конфлікти на міжнаціональному і міждержавному рівнях, як результат духовного гноблення, політичного тероризму, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни.

Динаміка і тенденції розвитку конфліктів на будь-якій основі визначаються цілим рядом факторів: ступенем складності причин і умов, що їх викликали; силою емоційних переживань учасників; ступенем рішучості сторін добиватися досягнення своїх цілей; реальними можливостями задоволення претензій сторін; наявністю матеріальних, фінансових, організаційних засобів у сторін; готовністю учасників йти один одному назустріч; втручанням зовнішніх факторів та іншими. Суворо кажучи, не буває двох абсолютно однакових конфліктів. Однак, в будь-якому з них можна визначити ті чи інші типологічні риси.

Як і соціальні конфлікти так і політичні дії можна кваліфікувати за різними основами: за причинами, що їх народили; за складом конфліктуючих сторін — міжособові, внутрішньогрупові, міжгрупові, міжкласові, міжнаціональні, міжнародні; за динамікою розвитку — що гостро протікають, швидко розвиваються, загострюються, згасають, розростаються, хронічні; за формою дії сторін — з використанням насильства чи за його відсутності; за соціальними чи політичними цілями та їх наслідками.

Конфлікти, які розвиваються за напрямком перетворень соціально-політичних відносин, поділяють суспільство на непримиримі сторони, що борються одна з іншою до поразки однієї з них. В таких умовах більшість попередніх політичних інститутів буде порушена, а основним методом боротьби стає фізичне насильство з обох боків. Існує загроза (небезпека) розпаду і самого суспільства, в якому непримиримо зіштовхуються основні соціальні групи. Таке суспільство може зберігатися тільки в тому випадку, коли правляча політична група здатна знайти адекватні механізми регулювання існуючого конфлікту.

Як форма соціально-політичного конфлікту, війна супроводжує всю історію розвитку світового суспільства. Наша епоха теж не є виключенням, її обличчя визначається озброєними сутичками, в тому числі двома світовими війнами. Взагалі, за останні п'ять з половиною тисяч років в світі відбулось приблизно 14,5 тисяч великих і малих війн, в ході яких загинуло, померло від голоду та епідемій більш як 3,6 мільярда людей.

Аналіз будь-якої війни передбачає розглядання ряду питань, серед яких основними є:

— суттєвість війни як феномена політики;

— озброєні сили як фактор політики;

— типи військових конфліктів;

— політичні наслідки військових конфліктів;

— можливості запобігання війни і повного усунення її з життя суспільства.

Одночасно з виникненням політичних форм організації суспільного життя з'являються і спеціалізовані органи для ведення війни — озброєні загони людей. їх функцією стає боротьба як проти зовнішнього ворога, так і проти внутрішніх угруповань, що роблять спробу скинути існуючу владу. Через деякий час ці органи спеціалізуються, утворюючи важливіші частини державного апарату. Найбільш універсальна їх назва — армія чи озброєні сили. В існуванні держави армія розглядається як орган, що призначений для проведення політики засобами озброєного насильства.

Спираючись на здібності армії до ведення війни, держава використовує її як інструмент зовнішньої і внутрішньої політики. В зв'язку з цим закономірно постає питання про співвідношення між громадянською і військовою частинами керуючої політичної групи держави.

Домінування громадянської над військовою частиною не завжди забезпечується автоматично. Для цього вимагається наявність ряду умов, серед яких обов'язково є такі.

1. Очевидність легітимності існуючої системи влади і, перш за все, визнання її як законну самими військовими;

2. Достатнє забезпечення державою як корпоративних інтересів самої армії, так і інтересів національної оборони;

3. Рівень виховання командних кадрів армії в дусі визнання функціонального розподілу ролей між громадським і військовим апаратами.

Армія як частина держапарату є важливішим інструментом політики. В цьому зв'язку представляється за необхідне участь армії в політиці. Але, з іншого боку, перевага "військових" над "громадянською" частиною у владі держави приносить автоматично напруженість в стосунках з іншими державами, а також між національностями в багатонаціональній державі. Тому забезпечення рівноваги між "військовими" і "громадянськими" угрупованнями у владі є одним з найважливіших напрямків досягнення злагоди в суспільстві країни.

Крім визначених складових державної політики щодо запобігання виникнення конфліктних ситуацій є:

— управління конфліктними ситуаціями;

— відбудова гнучкої державної політики на рівні країна — регіони;

— адресна допомога тим, хто потребує захисту і підтримки;

— участь у міжнародних утвореннях, що допомагають запобігати національним негараздам;

— формування фондів, що підтримують державну політику в сфері запобігання і подолання конфліктних ситуацій.

На теперішній час країна в своїй економічній діяльності переходить до нового багатоукладного господарства. Тому нові форми діяльності, за якими працює значна кількість населення, також потребують створення відповідного захисту. Забезпечення безпеки економічної діяльності потребує:

— чіткого законодавства;

— встановлення відповідних механізмів реалізації цього законодавства;

— використання досвіду наслідків "роботи" цього законодавства для забезпечення його удосконалення;

— створення відповідної інфраструктури для її функціонування і реалізації державної політики "на місцях".

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Безпека життєдіяльності - Цапко В.Г.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter