Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Безпека життєдіяльності людини - Лапін В.М.

1.3. Мета, завдання, структура та зміст дисципліни "Безпека життєдіяльності"

Метою дисципліни є теоретична і практична підготовка майбутніх фахівців з опанування знань, умінь і навичок створювати безпечні умови життя і діяльності у середовищі перебування, осягнення світоглядних принципів гармонійних стосунків людини з технікою, природою та суспільством.

Завдання полягає у чіткому розумінні небезпечних і шкідливих чинників у ситуаціях, що виникають у навколишньому середовищі, їх ідентифікація, пошук і обґрунтування оптимальних безпечних умов життя людини.

Об'єктом вивчення є людина у всіх аспектах її діяльності (фізіологічному, духовному, суспільному).

Предметом вивчення є аналіз негативного впливу різного роду небезпек на життя та здоров'я людини, а також методів, засобів і заходів захисту від них.

Кількість і складність проблем з БЖД вимагають певної структуризації розділів цієї дисципліни, послідовності викладу і вивчення її відповідно до внутрішньої логіки. У методологічних роботах автори це називають архітектонікою, композицією, структурою.

На наш погляд, структура і зміст дисципліни повинні охоплювати вивчення:

— теоретичних основ БЖД;

— взаємодії людини і навколишнього середовища;

— небезпек і їх впливу на життєдіяльність людини;

— забезпечення безпечної життєдіяльності людини.

Для глибшого розуміння поняття "безпека життєдіяльності" розглянемо його структуру та характерні ознаки.

1.4. Структура життєдіяльності та її характерні ознаки

Структура Життєдіяльності включає у свій склад людину (населення), природне, штучне середовище життя і соціальну сферу діяльності людей, належить до категорії складних глобальних структур системи: "середовище — людина — діяльність.

Саме поняття "життєдіяльність" складається з двох понять:

Життя — одна із форм існування матерії, яка закономірно виникає і протікає при визначених умовах навколишнього середовища. Характерними ознаками її є: обмін речовинами та енергією, здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції складу і функцій, пристосування до середовища. Термін "життя" притаманний людині і деякою мірою передбачає діяльність.

Діяльність — специфічна форма активної взаємодії людини з навколишнім середовищем, зміст якої становить доцільна зміна та перетворення його компонентів з метою забезпечення своїх різноманітних потреб (матеріальних, культурних, духовних тощо).

Синонімом слова "діяльність" є поняття "праця". Тому "діяльність" включає: мету діяльності, засоби, процес взаємодії "людина — техніка", результат.

Діяльність людей не можлива без засобів виробництва — найважливішого компонента штучного середовища життя.

Життя і діяльність взаємопов'язані, взаємозалежні і взаємно обумовлюють одне одного. Основою життєдіяльності є наявність умов для навколишнього середовища: природного — сонячного світла, повітря, води, ґрунту, біосфери; штучного середовища життя — житлові та виробничі будівлі, споруди, транспортні та повітряні комунікації, системи забезпечення енергоресурсами, продуктами харчування і багато іншого, що створено розумом і руками людини для забезпечення життєдіяльності. Отже, як життя, так і діяльність людей поза умовами середовища життя не можливі.

До систем, які забезпечують життєдіяльність, можна віднести правові норми захисту особистості, право на працю, відпочинок, освіту, медичне обслуговування, захист навколишнього середовища, здоров'я і життя, забезпечення правопорядку, оборони, соціальних прав, життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій. Системи захисту прагнуть не допустити впливу уражаючих факторів небезпечних ситуацій на життя і здоров'я людей.

Як бачимо, життєдіяльність — це складна система, яка здатна забезпечувати і підтримувати певні параметри умов життя і видів діяльності.

До чинників, які забезпечують життєдіяльність, необхідно віднести екологічні, фізіологічні, медичні, виробничо-побутові, культурно-мистецькі, правові та ін. Завдяки їм забезпечується і підтримується повноцінне життя і діяльність людей.

Характерні ознаки життєдіяльності:

— життєдіяльність — це складна система взаємопов'язаних компонентів середовища, основу якої становлять природні чинники життя, люди, засоби праці, результати праці. Взаємодія і взаємозв'язок між компонентами здійснюється за допомогою діяльності як специфічної форми праці;

— ця система суворо впорядкована за ціллю, місцем, часом і характером завдань, що вирішуються; де ціль — максимальне задоволення всіх потреб і забезпечення прогресу у розвитку суспільства; місце — життя і діяльність людей у певних населених пунктах, регіонах, на континентах; час — тривалість робочого дня, робота у денний і нічний час, сезонна робота; характер завдань, що вирішуються, — потреби суспільства;

— взаємозв'язок і взаємозалежність від природного і матеріального середовища життя;

— життєдіяльність суттєво впливає на навколишнє середовище, поступово погіршуючи параметри Його компонентів, створюючи умови для виникнення небезпек;

— система безперервного динамічного розвитку й удосконалення. Наприклад, зростання чисельності населення Землі, саморегуляція й самоврядування, гнучке пристосування до змін умов навколишнього середовища й умови діяльності;

— методологічно притаманна окремій особі, групі людей, суспільству, державі, населенню Землі;

— чутлива до впливу різного роду небезпек (природних, техногенних, соціально-політичних, екологічних та ін.);

— спроможна у відповідних небезпечних ситуаціях захищати свої життєві інтереси.

Таким чином, ці ознаки показують, що при певних умовах виникнення різного роду небезпек (стихійні лиха, аварії, катастрофи, військові конфлікти тощо) можуть виникати не тільки порушення функціональної структури життєдіяльності, але і повне або часткове її роззброєння, обмеження дій за цілями і задачами, послаблення зв'язків з компонентами навколишнього середовища і ряд інших негативних наслідків. Забезпечення життєдіяльності в цих умовах належить до категорій специфічних завдань, а умови називаються небезпечними ситуаціями, що більш детально буде розглянуто в другому розділі посібника.

Варто зазначити, що БЖД як наукова галузь знань про безпеку людини багато чого успадкувала від наукових дисциплін, які вже багато років викладаються у ВНЗ і пройшли перевірку часом. Це, зокрема, філософія, психологія, соціологія, екологія, охорона праці, цивільна оборона, фізіологія людини, ергономіка, від яких БЖД успадкувала значну частину спеціальної термінології, ряд теоретичних засад тощо (рис. 1.2). Тому БЖД треба розглядати як інтегральну науку широкого профілю, в якій людина визначається як головна складова системи "людина — навколишнє середовище". Проте, першооснови нової наукової дисципліни суттєво відрізняються від першооснов охорони праці, цивільної оборони. 

1.3. Мета, завдання, структура та зміст дисципліни "Безпека життєдіяльності"

Рис. 1.2. Взаємозв'язок БЖД з іншими науковими дисциплінами

Для кращого розуміння проблем безпеки життєдіяльності наведемо визначення основних термінів і понять дисципліни БЖД.

Безпека — відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди.

Небезпека (небезпечні умови) — явище, процес, об'єкт, суб'єкт, властивість або їх сукупність, які здатні за певних умов спричинити небажані наслідки.

Безпека життєдіяльності людини — відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання шкоди організму людини в будь-яких умовах її існування.

Ризик — усвідомлена можливість виникнення події з певними небажаними наслідками. Термін "ризик" вживається з доповненням (чого?), наприклад, ризик отруєння тощо.

Небезпечна ситуація — певна сукупність небезпек(и) та умов існування, яка обов'язково призводить до небажаного наслідку, якщо не вжити превентивних заходів. Небезпечна ситуація — процес реалізації небезпеки.

Аварійна ситуація — різновид небезпечної ситуації, що об'єктивно вимагає термінових і правильних превентивних заходів.

Індивідуальне поле діяльності — простір, в якому відбувається діяльність певної особи з метою задоволення потреб.

Шкідливий чинник — певний вид негативного впливу під час дії небезпечної ситуації. Види шкідливих чинників, для людини зокрема, — це умови існування, відмінні від нормальних: тиск, температура, фізико-хімічний склад атмосфери або їжі, рівень електромагнітного випромінювання, психологічний подразник тощо.

Уражаючий чинник — певний вид негативного впливу під час дії аварійної ситуації.

Зовнішній захист (людини) — комплекс заходів і засобів, метою якого є збереження життя та дієздатності певної особи й який може бути реалізованим без її активної участі.

Середовище життя людей (навколишнє середовище) включає у свій склад природне, штучне і соціальне середовище життя і суспільну діяльність людини.

Параметри середовища — забезпечення комфортних умов проживання людей.

Штучне середовище — все те, що створено виробничою діяльністю людини для забезпечення життя (будівлі, споруди, транспортні та повітряні комунікації, системи енергопостачання тощо).

Біосфера — це сфера життя, оболонка Землі, яку утворюють живі організми. Включає в себе нижню частину атмосфери, всю гідросферу та верхню частину літосфери.

Атмосфера — повітряна оболонка Землі, яка оточує планету з усіх боків і рухається разом з нею. Поступово переходить у космічний простір. Повітря атмосфери — це суміш газів з домішками рідких і твердих речовин. Повітря (до висоти 100 км) складається з 78 % азоту, 21 % кисню, 1 % інертних газів.

Гідросфера — це водяна оболонка нашої планети; її утворюють океани, моря, води континентів та льодовикових покривів, підземні води, водяна пара в атмосфері. Загальний об'єм природних вод становить близько 1,39 млрд. км. Води вкривають 71 % поверхні планети (361 млн. км). Але прісної води на Землі лише 2 % від її загальної кількості. Добова норма споживання води людиною — 1,5 л. Люди Землі споживають щодобово води на харчові продукти близько 9 млн. тонн.

Екологія — це наука про взаємодію організмів між собою і навколишнім середовищем. Є науковою основою раціонального природокористування й охорони живих організмів. Соціальна екологія вивчає закономірності взаємодії суспільства і навколишнього середовища.

Людина — вищий ступінь розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності та культури. Визначальною особливістю людини є розробка і створення нею знарядь виробництва і використання їх для впливу на навколишнє середовище.

Населення — сукупність людей на Землі, які живуть на певній території та в єдиному географічному середовищі. Населення — суб'єкт виробництва і всіх виробничих відносин. В Україні проживає близько 47 млн. осіб. З них переважна більшість проживає в містах, решта — в сільській місцевості.

Їжа — сукупність неорганічних і органічних речовин, які одержує живий організм із навколишнього середовища, вона використовується для побудови і відновлення тканин, підтримання життєдіяльності і поновлення втраченої енергії. Добова кількість їжі на одну людину називається харчовим раціоном. Він залежить від багатьох факторів: віку, статі, характеру праці, клімату тощо.

Споживання може бути індивідуальним і колективним. Виробництво і споживання взаємопов'язані й обумовлюють одне одного. Особисте споживання — це використання населенням споживацьких благ для задоволення потреб в їжі, одязі, житлі, освіті, культурі тощо.

Норми споживання — це сукупність різних параметрів вжитку, при яких життєдіяльність людини не може опинитися в умовах дискомфорту.

Норма права — форма виявлення права, санкціоноване державою обов'язкове правило загального характеру (закон, указ, постанови) в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Сукупність норм права, які регулюють однорідні відносини, утворюють галузь права (громадянське, кримінальне, господарське тощо).

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Безпека життєдіяльності людини - Лапін В.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter