Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: ДПЗК (Лекції)


Укладач: 

Старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права НАВС - В.В. Редькін

 

Тема 1. Державне (конституційне) право зарубіжних країн та його правова основа


План:

Вступ

1. Предмет та методи державного права зарубіжних країн

2. Конституційне (державне) право зарубіжних країн як галузь права, наука, навчальна дисципліна

3. Система галузі конституційного права

4. Суб'єкти конституційного права

5. Джерела конституційного права зарубіжних країн

6. Основні риси і особливості конституцій зарубіжних країн, їх класифікація

 

 

Вступ


Навчальний курс "Державне (конституційне) право зарубіжних країн” викладається у всіх юридичних вузах і являє собою систему знань про основи устрою суспільства, держави та правове становище людини в ній, основи організації та діяльності системи органів публічної влади тощо.

Метою даного курсу є набуття теоретичних знань і політичної практики щодо регулювання державно-правових відносин.

Система права кожної держави складається з великої кількості галузей серед яких конституційне право займає особливе, фундаментальне місце. Це зумовлено важливістю регулюємих нею суспільних відносин. Саме у конституційному праві проголошуються основоположні принципи які складають основу інших галузей права.

Вивчення особливостей розвитку державного права у зарубіжних країнах, здійснення порівняльного аналізу національних особливостей щодо форм правління, устрою, взаємовідносин держави та суспільства, побудови органів публічної влади дозволить не тільки розширити кругозір, але й дозволить усвідомити місце та роль держави та особи у світі.

Неможливо уявити демократичну державу, яка б не мала своєї конституції. Для більшості держав світу саме Конституція є найбільш універсальним актом, основним джерелом їх державного права, так-би мовити, «візитною карточкою» на міжнародній арені. Адже саме у ній закріплюються основи суспільного і державного устрою держави, визначаються напрямки їх розвитку, основи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, встановлюються конституційні гарантії здійснення прав і свобод людини і громадянина тощо.

Створення Основного закону має свою багатовікову історію і кожна держава пройшла свій власний шлях становлення конституціоналізму. При цьому, зміст, наповнення конституції у кожній державі залежали від багатьох факторів – часу і обставин її створення, юридичних, культурних і релігійних звичаїв. Прогресивні ідеї конституціоналізму як політичної системи, що спирається на конституцію, зародилися за умов феодалізму і були альтернативою необмеженому правлінню монархів. Появу перших конституцій спричинили буржуазні революції і повалення феодалізму. Вони були покликані юридично оформити перемогу буржуазії і закріпити основи нової соціально-економічної та політичної організації суспільства. З часів прийняття перших конституцій і до сьогодні зарубіжні конституції еволюціонували в бік демократизації конституційного матеріалу і ускладнення обсягу конституційного регулювання.

Необхідною передумовою забезпечення реальності конституційних приписів є правильне розуміння сутності конституції, її місця та ролі в житті суспільства й держави, знання її конкретних положень. В свою чергу, здійснення порівняльного аналізу конституцій різних держав дозволяє визначити спільні та відмінні їх риси, властивості, зв’язки правових явищ та використовувати отримані знання у засвоєнні багатьох юридичних дисциплін.

 

1. Предмет та методи державного права зарубіжних країн


Терміни "конституційне право” і "державне право”, як правило, вважаються синонімами. Бо підходячи формально, коло відносин, що регулює відповідна галузь права в тій чи іншій державі, приблизно однакове. Вибір терміну диктується національною традицією. Так, англо-саксонська і романська правові системи використовують термін "конституційне право”, а германська система – "державне право”.

При більш детальному розгляді питання можна помітити, що різниця в термінології відображає (не завжди, але досить часто) суттєву відмінність між відповідними поняттями. Так, в Великобританії, США, Франції до початку або на початку ХІХ століття встановився конституційний лад, мінімальними ознаками якого є судовий захист прав людини і розподіл влад. В Німеччині це відбулося пізніше. Але слід зауважити, що зараз і в Німеччині вживається термін "конституційне право”. Проте, для позначення навчальної дисципліни в німецьких юридичних вузах часто використовується термін "публічне право”, що охоплює й адміністративне право, й судове право, а також деякі інші галузі права. Державне право розглядається як основоположна частина публічного права. Один з підручників так і називається: "Державне право. Основний курс в публічному праві”.

Проте, на сьогодні в світі є група країн, в яких, не дивлячись на традиційне вживання терміну "конституційне право”, рух до конституційного ладу навіть не починався, тоді як, скажімо, в Швейцарії, хоча в її німецькомовній частині і використовується термін "державне право”, конституційний лад існує вже давно.

В літературі, однак, трапляється й інше розуміння відмінності між конституційним і державним правом, чим те, про яке говорилось вище. Так, німецький конституціоналіст К.Хессе вважає, що оскільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює також основи устрою недержавного життя (шлюб, власність та ін.), тому "конституційне” право більш об'ємніше, ніж право "державне”, котре по смислу й змісту означає лише право держави. З іншого боку, "конституційне” право обмежене в порівнянні з "державним” в тому плані, що "державне” право включає в себе, наприклад, адміністративне і процесуальне право.

Сьогодні лише порівняно невелика група країн користується терміном "державне право”, переважаюча ж їх більшість визначає основоположну галузь свого права терміном "конституційне право”. Тому в цілях полегшення тексту в лекції в подальшому, як правило, буде використовуватись саме цей останній термін.

Самостійність конституційного права в правовій системі будь-якої країни обумовлюється, перш за все, його особливим предметом регулювання.

Предметом регулювання конституційного права є суспільні відносини, які виникають між людиною, суспільством і державою, які визначають устрій держави і його функціонування.

Конституційне право – регулює суспільні відносини, що утворюють основу всього механізму (устрою) суспільства і держави та безпосередньо пов'язані зі здійсненням державної влади. Це відносини між особою, суспільством і державою та основоположні відносини, що визначають устрій держави та її функціонування.

Додатковою підставою відокремлення конституційного права від інших галузей права служить метод правового регулювання тобто сукупність прийомів засобів правового впливу на суспільні відносини.

Серед них слід виділити наступні:

1) метод зобов'язання (один з основних) – саме в такій формі проголошуються більшість норм конституційного права, які відносяться до організації влади: "Уряд повинен отримати довір'я палат парламенту” ( ст.94 Конституції Італії 1947 р.).

2) норми заборони: "Свобода думки і совісті не повинні порушуватись” (ст. 19 Конституції Японії 1946 р.).

3) метод дозволення – застосовується, як правило, для регулювання статусу людини і громадянина, але і також інколи в випадках при визначенні повноважень державних органів: "Кабінет може прийняти рішення про скликання надзвичайної сесії Парламенту” (ст.53 Конституції Японії).

В цілому конституційно-правовий метод регулювання суспільних відносин ґрунтується на владно-імперативних засадах. Це пояснюється природою тих суспільних відносин, що підпадають під вплив норм конституційного права. Відносини влади визначають зміст значної частини, якщо не більшості цих норм. В той же час велика їх частина в демократичних державах визначає зміст і гарантії прав людини, що означає відповідні обмеження для державної влади.


Категорія: ДПЗК (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter