Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: ДПЗК (Лекції)


Укладач: 

Старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права НАВС - В.В. Редькін

 

3. Система галузі конституційного права


Конституційне право є складною системою, яка включає багато частин і елементів, що взаємодіють між собою, і в свою чергу характеризують його внутрішню будову. Основні частини і елементи системи конституційного права – це загальні принципи, його інститути, і норми.

Загальні принципи конституційного праваце виражені в змісті даної галузі права основні засади (вихідні положення), згідно з якими воно будується як система правових норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин.

Загальні принципи складають каркас системи конституційного права і надають їй єдину спрямованість. Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми і втілюються в цих нормах і в правозастосовчій діяльності органів влади.

В конституційному праві виділяють:

- по-перше, загальні принципи, що декларуються конституціями: народний суверенітет (ст.3 Конституції Франції), народне представництво (преамбула Конституції Японії), розподіл влад (ст.20 Основного закону ФРН 1949 р.), невідчужувані права (ст.1 Основного закону Німеччини ) і т.д. Ці принципи не формулюють конкретних прав і обов'язків і не завжди забезпечуються правовими санкціями, однак мають визначальне значення для багатьох конституційно-правових норм.

- по-друге, це принципи, котрі мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо можуть застосовуватись у державній діяльності: незалежність депутатів від виборців (ст.27 Конституції Франції), судовий захист конституційних прав (ст.53 Іспанської конституції 1978 р.), невідповідальність глави держави (ст.56 Конституції Іспанії) і т.д.

В країнах, де в конституціях проголошено соціалістичні ідеї в якості основи суспільного розвитку, поряд з загальновизнаними демократичними принципами (рівноправність, народне представництво та ін.) іноді конституційно проголошуються такі нові загальні принципи, які по суті перекреслюють попередні: керівна роль марксистсько-ленінської партії, соціалістичний інтернаціоналізм, від кожного – по здібностям, кожному – по праці і т.д. ( ст.ст.5, 12, 19 Конституції Куби). Вони нерідко являють собою не що інше, як ідеологічні міфи, реалізувати котрі неможливо ні юридичними, ні політичними засобами. Наприклад, розподілення по праці поза ринковою системою господарювання неможливе із-за відсутності критерію, на основі якого можна було б кількісно порівняти різнорідну працю (наприклад, лікаря і шахтаря). Принцип керівної ролі однієї партії підриває принципи народного суверенітету та народного представництва і взагалі несумісний з будь-яким принципом демократії.

Конституційно-правові інститутице певна система конституційно-правових норм, що регулюють однорідні та взаємопов'язані суспільні відносини, і утворюють відносно самостійну групу. (Наприклад: правовий статус особи, форма правління, виборче право та ін.).

В свою чергу вони класифікуються на:

1) загальні конституційно-правові інститути – мають комплексний характер і регулюють великі сфери суспільних відносин. (Наприклад: "Основи правового статусу людини і громадянина”);

2) головні конституційно-правові інститути – в межах загальних інститутів об'єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. (Наприклад: "Основи правового статусу людини і громадянина”, "Громадянство”, "Основні права й свободи людини і громадянина”, "Правовий статус іноземців” і т.д.);

3) початкові конституційно-правові інститути – в межах головних інститутів, об'єднують декілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. (Наприклад: "Громадянство”"Втрата громадянства” і т.д.).

Конституційно-правові нормице загальнообов'язкові правила поведінки, що встановлюються чи санкціонуються державою з метою охорони і регулювання певних суспільних відносин, що здійснюються через конкретні права і обов'язки та забезпечуються примусовою силою держави.

Конституційно-правова норма – це правило поведінки учасників державно-політичних відносин владарювання, яке встановлене або санкціоноване державою, забезпечене її авторитетом і за певних умов – примусом. У конституційно-правових нормах виявляється державна воля, що опосередковує суспільну волю і передусім волю правлячих кіл.


Конституційно-правова норма, як і інші правові норми, має внутрішню структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

- гіпотеза – складова частина норми права, що визначає умови, за наявністю яких суб'єкти права повинні здійснювати свої права і обов'язки, визначені в диспозиції даної норми;

- диспозиція – складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно якого дозволяється, забороняється або рекомендується проведення певних дій;

- санкція – складова частина норми права, яка на випадок її невиконання визначає заходи щодо відновлення порушеного права та покарання правопорушника.

Наприклад, в ст.16 Конституції Франції вони виражені в такій формі: ”Коли ... незалежність Нації, цілісність її території чи виконання її міжнародних зобов'язань виявляються під серйозною і безпосередньою загрозою, а нормальне функціонування органів державної влади, створених відповідно до Конституції, порушено [гіпотеза], Президент Республіки вживає заходів, що диктуються обставинами... [диспозиція і санкція]”.

Подібне вираження всіх структурних елементів норми права в одній статті закону дуже рідко зустрічається в конституційному праві. В більшості випадків, конституційно-правова норма виражається повністю в двох або більше статтях закону, тобто має багатостатейну форму вираження.

Наприклад, положення ст.34 Конституції Франції: "Закони приймаються Парламентом” набуває характеру цілісного нормативного припису в сукупності зі ст.39, яка встановлює право законодавчої ініціативи, ст.40-47, яка визначає процедуру проходження законопроекту, і ст.10, що передбачає право вето Президента Республіки.

Нерідко санкції за порушення декількох норм конституційного права містяться в окремій нормі, або навіть в нормах не конституційного права, а кримінального чи адміністративного.

Слід також мати на увазі, що деякі положення конституції не забезпечені санкціями взагалі. Наприклад, ст.27 Конституції Японії "Всі мають право на працю” – ні в Конституції, ні в інших законах не визначені ні умови здійснення цього права (відсутня гіпотеза), ні санкції за порушення.


Особливості конституційно-правових норм:

1) регулюють особливий зміст суспільних відносин;

2) особливе коло джерел, в яких вони виражаються;

3) мають вищу юридичну силу по відношенню до інших норм;

4) більшість конституційно-правових норм – це норми загальнорегулятивного характеру;

5) особлива структура норми.


Класифікація конституційно-правових норм

1) За функціональною направленістю:

установчіза своєю суттю це не є конкретні правила поведінки. Вони, як правило, фіксують самих суб'єктів конституційного права, насамперед вищі державні органи. Наприклад: ст.55 Конституції Італії: "Парламент складається з палати депутатів і сенату Республіки”.

регулятивні – спрямовані безпосередньо на регулювання державно-політичних відносин владарювання. На їх основі суб'єкти відносин наділяються правами і обов'язками. Наприклад: ст.1 Конституції США: "Віце-президент США є головою Сенату, але може голосувати лише в тому випадку коли голоси розділяються нарівно”.

охоронні - пов'язані з встановленням юридичних заборон.

2) За способом впливу на суб'єкти права:

уповноважуючиі ("Парламент здійснює законодавчу владу в державі”);

зобов'язуючі ("У випадку дострокового припинення повноважень Президента – його обов'язки здійснює прем'єр-міністр”);

заборонні ("Функції члена уряду несумісні з депутатським мандатом”).

3) За характером регулювання суспільних відносин:

матеріальнібезпосередній вплив на суспільні відносини (Наприклад: визначають структуру і порядок організації органів державної влади);

процесуальні – форма в якій реалізується матеріальна норма (Наприклад: "Рішення Парламенту приймаються на його засіданнях, шляхом голосування”).

4) За дією в часі:

постійні їх більшість: у них невизначений термін дії;

тимчасові – містяться, як правило, в перехідних положеннях;

виключні (исключительные) – встановлюються на випадок надзвичайного стану. Такі норми призупиняють на цей час дію деяких постійних норм і передбачають можливість тимчасового правового регулювання.


Категорія: ДПЗК (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter