Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: ДПЗК (Лекції)


Укладач: 

Старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права НАВС - В.В. Редькін

 

4. Суб'єкти конституційного права


Суб'єкти конституційно-правових відносин – це особи, спільноти людей, органи, організації тощо, які згідно з приписами конституційно-правових норм є носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб'єктами конституційного права повинні володіти правоздатністю і дієздатністю.

Суб'єкт конституційного права – це потенційний носій прав і обов'язків, передбачених нормами галузі.

Суб'єкти конституційного права поділяються на дві великі групи:

1) фізичні особи;

2) суспільні утворення (юридичні особи).

До першої групи суб'єктів відносяться:

Громадяни – на відміну від депутатів і виборців, громадяни мають не спеціальну, а загальну політичну (конституційну) правоздатність. Обсяг конституційної правоздатності громадян є вихідним і звичайно ширшим, ніж у інших категорій населення.

Іноземці й особи без громадянства ("не громадяни”) – вони теж наділені певними правами і несуть обов'язки.

Депутати загальнонаціональних представницьких органів – їх конституційна правосуб'єктність має особливий характер і пов'язана з компетенцією відповідного органу. Депутати – не посадові особи, вони репрезентують представницький орган і водночас є його складовою частиною.

Виділяють також групи депутатів, що мають право:

а) утворювати парламентські фракції;

б) звертатись з запитом до уряду;

в) групової депутатської законодавчої ініціативи.

Виборці – мають спеціальну правоздатність (в Італії, наприклад, групи виборців є суб'єктами права законодавчої ініціативи).

До другої групи суб'єктів належать:

Держава – в суспільних відносинах, що регулюються нормами конституційного права, державі належить особлива роль. Вона виступає в якості регулятора суспільних відносин, перш за все як носій правотворчої влади. Як правило, сама держава не стає однією з сторін цих відносин. Вона встановлює яким повинно бути правовідношення між суб'єктами права і забезпечує виконання прав і обов'язків, що визначають зміст вказаного припису. Інколи держава виступає в якості учасника певних суспільних відносин (наприклад: у відносинах федеративної держави з суб'єктами федерації; правовідносини, пов'язані з громадянством; відносини у сфері судочинства). Держава діє або через державні органи, або через референдум.

Органи держави як суб'єкти конституційного права наділяються певною компетенцією згідно з покладеними на них завданнями (видання законів, контроль за діяльністю інших органів, виконання законів). В цих відносинах органи держави виступають як:

- носії владних повноважень, або

- підпорядковані суб'єкти, а інколи

- рівноправні учасники договірних відносин.

Територіальні спільноти – реалізують свої права або через свої органи, або безпосередньо шляхом референдуму.

Політичні партії – порівняно недавно стали наділятись правосуб'єктністю (інституціоналізуватись). Їх правовий статус визначається:

а) в конституціях (Франція);

б) в законах про політичні партії (Німеччина, Болгарія);

в) в інших законах (Мексика – закон про вибори).

Правосуб'єктність профспілок визначається конституціями (ст.39 Італія, ст.28 Японія) і/або звичайними законами.

Церква (в деяких країнах) – у Великобританії монарх – глава церкви і призначає духовних лордів у палату лордів; церква наділяється правом законодавчої ініціативи з питань її діяльності.


Усі вищезазначені суб’єкти є учасниками конституційно-правових відносин.

Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами і обов'язками згідно з приписами конституційно-правових норм.

Конституційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру – суб'єкт, об'єкт і зміст.

Об'єкт конституційно-правового відношення – це явище, матеріальна чи нематеріальна (духовна) реальність, з приводу якої виникає суспільний стосунок, що регулюється конституційно-правовою нормою. До об’єктів можна віднести територію, владу, майно.

Зміст конституційно-правових відносин характеризується складною структурою. Умовно в конституційно-правовому відношенні вирізняють юридичний (суб'єктивні права та юридичні обов'язки) і матеріальний (фактична поведінка суб'єктів) зміст.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов'язують виникнення, зміну або припинення конституційно-правових відносин. Юридичні факти формулюються у гіпотезах конституційно-правових норм і залежно від їх зв'язку з індивідуальною волею суб'єкта поділяються на дві групи: події та дії.

Події – це юридичні факти, що не залежать від волі суб'єктів (наприклад, досягнення громадянином вісімнадцятирічного є підставою виникнення правовідносин з реалізації активного виборчого права).

Дії – це юридичні факти, що залежать від волі та свідомості суб'єктів конституційно-правових відносин. Під кутом зору законності дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірні дії зумовлюють виникнення у суб'єктів прав та обов'язків, передбачених конституційно-правовими нормами. При цьому правомірні дії також поділяються на дві групи: юридичні акти і юридичні вчинки. Юридичні акти – правомірні дії, що здійснюються суб'єктами з метою вступу їх у певні конституційно-правові відносини, а юридичні вчинки – правомірні дії, що безпосередньо не спрямовані на виникнення, припинення або зміну конституційно-правових відносин, але тягнуть за собою такі наслідки. Неправомірні дії – юридичні факти, що суперечать вимогам конституційно-правових норм. Вони можуть стати підставою для притягнення відповідних посадових осіб та органів публічної влади до відповідальності.


Дії й акти суб'єктів можуть створювати підстави для виникнення і припинення конституційно-правових відносин, а також до конституційно-правової відповідальності і застосування санкцій.

Конституційно-правова (конституційна) відповідальність як форма юридичної відповідальності має особливості, пов'язані насамперед з характером конституційно-правового регулювання. Однак існують особливості і більш загального характеру.

Юридична відповідальність у цілому має два аспекти:

  • негативний;
  • позитивний.

Негативний аспект відповідальності пов'язаний з тим, що державний примус застосовується з приводу вчинення правопорушення.

Позитивний аспект зумовлений загальними ознаками права, і відповідальність пов’язується з усіма без винятку моментами його дії, а не тільки з правопорушенням і застосуванням санкцій.

Отже юридична відповідальність виникає не тільки у зв’язку з дією охоронних, а й установчих норм. Обмеженість ролі і значення охоронних норм у системі конституційного права аж ніяк не свідчить про відсутність юридичної відповідальності.

Існує і власне конституційно-правова відповідальність з притаманним тільки їй механізмом колом суб'єктів і санкціями. Така відповідальність звичайно пов’язана з діями безпосередньо політичного характеру і має відповідну природу. Поняття конституційно-правової відповідальності вужче, ніж поняття відповідальності за порушення норм конституційного права. Водночас ця форма юридичної відповідальності не пов'язана лише з порушенням конституційно-правових норм. Підставами для притягнення до конституційно-правової відповідальності можуть бути порушення норм інших галузей права зокрема кримінального.

Конституційно-правова відповідальність може існувати і за умов, коли норми права взагалі не порушуються, але мають місце дії, які розцінюються як негативні у політичному плані. Прикладом може служити політична відповідальність уряду. Конституційно-правовій відповідальності підлягають усі суб'єкти відповідної галузі, крім держави в цілому. Найчастіше таку відповідальність несуть органи державної влади.

Одним з основних різновидів конституційно-правової відповідальності є відповідальність суб'єктів (носіїв) виконавчої влади і насамперед уряду та його членів. Така відповідальність має дві конкретні форми. Це власне політична відповідальність уряду перед парламентом і відповідальність у порядку так званого імпічменту або в рамках подібних до нього процедур.

Існують і інші різновиди конституційно-правової відповідальності, Наприклад, відповідальність депутатів перед представницьким органом відповідальність у структурі державного механізму за ієрархією органі влади, відповідальність, що випливає із статусу громадянства, тощо.

Конституційно-правовій відповідальності властиві такі специфічні санкції:

1) усунення з посади і примусова відставка;

2) дострокове припинення повноважень депутата за рішенням представницького органу, а також дисциплінарні санкції, передбачені парламентськими регламентами:

3) скасування і припинення дії актів;

4) позбавлення громадянства:

5) по вбавлення державних нагород тощо.


Категорія: ДПЗК (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter