Екологічне виховання підростаючого покоління

Екологічне виховання підростаючого покоління

Сучасні масштаби екологічних змін створюють
реальну загрозу для життя людей. Забруднення повітря, водоймищ, ерозія ґрунтів і
вирубування лісів у багатьох місцях досягли критичного рівня. Екологічна криза вимагає
інтенсивного екологічного виховання підростаючого покоління зокрема і населення
загалом.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність,
спрямована на розвиток екологічної культури особистості.

Система екологічного виховання передбачає
формування умінь аналізувати явища природи, бережливого ставлення до її багатств
як надзвичайно важливого середовища існування людини.

Основними завданнями екологічного виховання
є нагромадження в людини екологічних знань, виховання любові до природи, прагнення
берегти і примножувати її багатства та формування вмінь і навичок природоохоронної
діяльності.

Любов до природи слід виховувати з
раннього дитинства.

Першооснови екологічного мислення закладаються
в сім’ї, яка покликана прищепити дітям систему екологічних цінностей, норм поведінки
у природному середо вищі.

У тісному взаємозв’язку із сім’єю має
працювати і дитячий садок. Його завдання — через казки, міфи, ігри розвивати пізнавальні
здібності дітей, знайомити їх з елементарними зв’язками живої і неживої природи,
впливом людини на природне середовище, завдяки чому в дитини формуватиметься потреба
у спілкуванні з природою.

Розпочате в дошкільному віці екологічне
виховання триває на всіх етапах навчання у школі. Кожен із них має свою мету, завдання,
відповідну віковим особливостям школярів методику.

На першому етапі (молодші школярі)
школа забезпечує комплексне вивчення природи і розкриття учням її багатогранних
аспектів: естетичного, санітарно-гігієнічного, екологічного, економічного. Діти
мають зрозуміти також залежність якості життя і здоров’я від стану довкілля, прагнути
поліпшувати його.

На другому (5—7 класи) і третьому (8—9
класи) етапах учні накопичують знання про природні об’єкти, закономірності розвитку
та функціонування біологічних систем, аналізують і прогнозують нескладні екологічні
ситуації, закріплюють правила поведінки в навколишньому середовищі. Водночас поглиблюються
і збагачуються відомості про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної
кризи та усвідомлюється необхідність збереження природних комплексів (екосистем).

На четвертому етапі (10—12 класи) завершується
узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових
ситуацій. У навчальні плани включають інтегровані курси різних природничих, екологічних
дисциплін.

Шкільний етап екологічного виховання
є базою для подальшого поглиблення екологічної освіти та виховання у вузах. Студенти
повинні усвідомити цілісність природи Землі, єдність її процесів, зв’язок людини
з природою. Вони мають знати, що їхня фахова діяльність, поведінка щодо природи
повинні узгоджуватися з її законами. Лише за таких умов у майбутніх фахівців сформується
почуття відповідальності за долю природного оточення.

Екологічне виховання має сформувати екологічну культуру людини, для якої характерні
різнобічні, глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне); екологічний
стиль мислення, що передбачає відповідальне ставлення до природи та свого здоров’я;
наявність умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому
рівні).