Підготовка та підписання Лісабонської угоди 2007 р.


Підготовка та підписання Лісабонської угоди 2007 р. в контексті розвитку європейської інтеграції


Наступним кроком на шляху розвитку європейської міждержавної інтеграції стала підготовка та укладення Лісабонського договору. Так, 13 грудня 2007 року Лісабонська угода була укладена. Після належних ратифікаційних процедур, вона набрала чинність 1 грудня 2009 року.

Так, Лісабонська угода врахувала перспективи поглиблення європейської інтеграції.

Замість існуючих установчих договорів залишилось лише два:

1) Договір про Європейський Союз (ДЄС);

2) Договір про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), замінив та значною мірою доповним Договір про заснування Європейського співтовариства).

Реформування охопило всі сфери діяльності ЄС. Був ліквідований поліструктурний характер ЄС, він отримав свою правосуб’єктність (ст. 47 ДЄС). Ліквідовувалась трьохопорна структура. Так, питання, які раніше відносились до І, ІІ та ІІІ опори, відійшли повністю до компетенції інститутів ЄС. Була значно посилена інституційна структура ЄС. Європейська рада отримала статус інституту ЄС. Була введена посада голови Європейської ради. Кандидатура на цю посаду вибиралася на 2,5 роки з правом балотуватися на другий термін. Була введена посада Верховного представника з зовнішніх справ та політиці безпеки. Верховний представник з зовнішніх справ та політиці безпеки автоматично ставав віце-президентом Європейської комісії. Також він приймав участь у засіданнях Європейської ради. Кількість депутатів у Європейському Парламенті була збільшена до 751. Європейський Парламент отримав право затверджувати кандидатуру на посаду голови Європейської комісії.

Основним способом ухвалення законодавчих рішень стає процедура сумісного прийняття рішення, але в редакції Лісабонського договору вона отримала назву – «звичайна законодавча процедура». Щодо голосування в Раді ЄС, треба зауважити, що Лісабонський договір, містив таке саме положення, яке було передбачено Конституційним договором та передбачав ухвалення рішення кваліфікованою більшістю голосів. Так, для того щоб рішення було ухвалено, його повинні були підтримати 55% від членів Ради, не менш 15, та які представляють не менше 65% населення ЄС.

Важливим здобутком Лісабонської реформи стало положення ст. 6 ДЄС, згідно якогоХартія ЄС про основні свободи отримала таку саму силу, що й установчі договори. Тобто, вона стала джерелом первинного права. Юрисдикція Суду ЄС зараз розповсюджена на всі сфери, за винятком простору свободи, безпеки та юстиції та в сфері зовнішньої політики, безпеки, та оборонної політики (ст.24 п. 1 ДЄС)

Також, варто звернути увагу, що як в ДЄС так і редакції ДФЄС відсутня жодна згадка про примат права ЄС над правом держав-членів. Натомість, у декларації № 17 до Лісабонського договору, держави-члени підтвердили свою відданість принципу верховенства права ЄС, що був вироблений в рамках практики Суду ЄС, починаючи зі справи Коста.

Аналізуючи цей договір, ряд вчених приходить до висновку, що на відміну від Договору про Конституцію для Європи, Лісабонський договір не має стратегічного характеру, та символізує повернення до попередньої практики поетапної, рутинної еволюції ЄС. Отже, ухваливши Лісабонський договір, держави-члени відмовились від просування Союза у бік укріплення наднаціональної «федералістської» моделі. Це підтверджується відсутністю згадки про прапор, гімн, та девіз ЄС, які були присутні в Конституційному договорі. Отже, Лісабонський договір перетворився в традиційний для ЄС документ.


Статистика
0  
Всього матеріалів 4382
0  
Всього коментарів 15
1  
Користувачів 125
Наші партнери
Оновлення new
  • Подання доказів у цивільному процесі
  • Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в
  • Підстави звільнення від доказування у цивільному процесі
  • Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або
  • Обов’язок доказування і подання доказів у цивільному процесі
  • Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК
  • Достатність доказів у цивільному процесі
  • Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета
  • Допустимість доказів у цивільному процесі
  • У Конституції України містяться певні норми, що гарантують отримання доказів з дотриманням законодавства України. Так, стаття 31 Конституції
Інформація
Голосування
Якою пошуковою системою Ви користуєтесь ?