Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)


Співробітництво України і Європейського Союзу: історико-правова характеристика


Після здобуття Україною незалежності у 1991 році, постала необхідність визначити пріорітети власної зовнішньої та внутрішньої політики.

Крім того, в Законі України «Про правонаступництво» було закріплено, що Україна визнає свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України, якщо вони не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7). Тобто, дія угода про торгівлю і співробітництво між ЄС і СРСР повністю поширювалися на Україну як республіку колишнього радянського Союзу, що було підтверджено спільною заявою за підсумками зустрічі президента України Л.М.Кравчука та голови Комісії ЄС Ж. Делора. Вони наголосили на чинності угод, та висловили намір укласти угоду нового покоління про партнерство та співробітництво, яка повинна була сприяти розвитку відносин між сторонами у ширшому колі сфер, ніж було визначено в угоді між ЄС та СРСР.

В квітні 1992 року, Європейська комісія (ЄК) прийняла рішення про необхідність переговорів з Україною, Білорусією, Росією та Казахстаном щодо підписанння угоди про співробітництво.

В березні 1993 року, розпочались офіційні перемовини з Україною, які завершилися 14 червня 1994 року підписанням Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) в Люксембурзі Президентом України, Президентом Європейської Комісії, та представниками держав-членів ЄС. Тим самим, було закладено економіку-правову основу у взаємодіях України з ЄС.

Важливе положення, з точки зору подальших перспектив розвитку співробітництва між Україною та ЄС, містилось у ст. 4 цього документу. Зокрема, було передбачено, що у разі просування України на шляху економічних реформ, мали розпочатися перемовини щодо створення зони вільної торгівлі. Варто зазначити, що таке саме положення містилось і в інших УПС, які було укладено з державами-членами СНД. При історико-правовому аналізі цього положення, можна побачити, що воно мало еволюціоний характер (evolutionary clause), та передбачало, що у залежності від успіху країни на шляху економічного та правового реформування, рівень співробітництва між ЄС та цією країною, міг бути значно розширений. Отже, із включенням цього положення, ЄС заохочував Україну до більш активних дій на шляху інституційних та структурних реформ

Першочерговими сферами адаптації законодавства України до законодавства ЄС, були визначені такі: закон про митницю, закон про компанії, закон про банківську праву, бухгалтерський облік компаній і подітки, інтелектуальна власність, охорона праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорона здоров’я та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, закони та інструкції стосовно ядерної енергії та транспорт (ст. 51(2)).

Вищезазначена угода також виділяла приоритетні сфери економічного співробітництва. До них були віднесені, зокрема такі: промислова кооперація, заохочення та захист інвестицій, державні поставки, зближення полытики стандартизації в гірничовидобувній та сировинній галузях, науці та техніці, освіті та навчанні, АПК і сільському господарстві, енергетиці, цивіьній ядерній галузі, галузі охорони навколишнього середовища, транспорті, космосі, телекомунікаціях, фінансових послугах, «відмиванні» грошей, валютній політиці, регіональному розвитку, соціальній кооперації, туризмі, малому та середньому підприємництві, засобах інформації та зв’язку, захисту прав споживачів, митній справі, співробітництві в галузі статистики, економіці та боротьби з наркотичним бізнесом (ст. 52 (3)).

Вже 10 листопада 1994 року, ця угода була ратифікована Верховною Радою України. Слід зазначити, що ця угода набула чинності 01 березня 1998 року, після її ратифікації всіма-членами ЄС. Того ж року, було створено Комітет Україна-ЄС. Перше його засідання відбулося 05 листопада 1998 року у Брюсселі і відкрило новий етап взаємин, які повинні були перейти у стадію практичної імплементації положень Угоди про партнерство та співробітництво, та стати черговим кроком у процесі зміцнення основи дійсного партнерства з ЄС, та реалізації євроінтеграційних прагнень України.

До того ж, наблизити Україну до ЄС повинно було ухвалення низки нових документів. Так, у грудні 1999 р., було схвалено Спільну стратегію ЄС щодо України, а у вересні 2000 р. Указом Президента України було схвалено Програму інтеграції України до Європейського Союзу.

Крім того, 31 травня 2002 року, Президент України в своєму щорічному зверненні до парламенту «Про внутрішній та зовнішній стан України» під назвою «Європейський вибір», виклав наступні цілі:

  • в 2003-2004 рр. Україна повинна була підписати угоду з ЄС про асоційоване членство та провести перемовини про зону вільної торгівлі;
  • в 2004-2007 рр. Україна повинна була виконати усі необхідні процедури для набрання чинності угоди про асоційоване членство та стати ним;
  • в 2005-2007 р. Україна повинна була створити Митний Союз з ЄС;
  • в 2007-2011 рр. слід було виконати умови, необхідня для вступу в ЄС;

Слід зазначити, що переговори між Україною та Європейським Союзом щодо укладання нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво розпочались у березні 2007 р. У вересні 2008 р., у Парижі, на саміті Україна - ЄС, сторони досягли домовленості, що нова посилена угода буде називатися Угодою про асоціацію.

Вже 24 листопада 2009 року набув чинності Порядок денний ассоціації Україна – ЄС. Він замінював попередній План дій Україна – ЄС і був новим інструментом, що повинен був визначити ключові реформи, яким Україна мала приділити увагу протягом наступних років задля можливості повною мірою скористатися перевагами інтенсифікованої співпраці та поліпшення доступу до ринків, передбачених Угодою про асоціацію між Україною та ЄС.

Так, цей документ визначив низку пріоритетів для співробітництва. Серед усіх напрямків, найбільш важливими були такі:

політичний діалог;

економічне співробітництво;

торгівля;

конкуренція;

- співробітництво у сфері енергетики, включаючи ядерні питання

Слід зазначити, що протягом 2007-2012 рр. відбулись 21 раунд переговорів щодо Угоди про асоціацію та 18 раундів переговорів щодо розділу Угоди про створеня поглибленної та всеохоплючої зони вільної торгівлі.

19 грудня 2011 р., на саміті Україна – ЄС було оголошено про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Вже за декілька місяців, 20 березня 2012 р., на рівні переговорних делегацій відбулось парафування Угоди про асоціацію, а 19 липня 2012 р. Парафовано розділ Угоди щодо створення зони вільної торгівлі. З кінця 2012 р. до середини 2013 р. Здійснювався офіційний переклад проекту Угоди українською і мовами держав-членів ЄС. За рік, 15 травня 2013 р. Колегія Європейської Комісії прийняла рішення рекомендувати Раді ЄС підписати Угоду, а також дозволити її тимчасове застосування до завершення процедур ратифікації державами -членами ЄС.

9 серпня 2013 р. проект Угоди був оприлюднений на Урядовому порталі.

За пропозицією Сторони ЄС було уточнено назву Угоди, і за згодою Української Сторони угода отримала остаточну офіційну назву - «Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами – членами, з іншої сторони».

Доцільно зазначити, що підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відбулося в два етапи. Так, 21 березня 2014 р. під час Позачергового Саміту Україна – ЄС було підписано політичну частину Угоди та Заключний акт Саміту, які від імені України підписав Прем’єр-міністр А. Яценюк. Зокрема, підписані Преамбула, стаття 1, Розділи І «Загальні принципи», ІІ «Політичний діалог та реформи, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері зовнішньої та безпекової політики» і VII «Інституційні, загальні та прикінцеві положення» Угоди. На Саміті українською стороною також була зроблена заява про зобов’язання України, які випливають зі ст. 8 Угоди про асоціацію стосовно ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р., що будуть виконані після внесення відповідних змін до Конституції України.

За півроку, 27 червня 2014 р. в ході засідання Ради ЄС Президентом України П. Порошенком та керівництвом Європейського Союзу і главами держав та урядів 28 держав – членів ЄС була підписана економічна частина Угоди – Розділи III «Юстиція, свобода та безпека», IV «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею», V «Економічне та галузеве співробітництво» та VI «Фінансове співробітництво та положення щодо боротьби із шахрайством»,які разом з рештою тексту Угоди становлять єдиний документ.

16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Ця угода визначає якісно новий формат відносин між Україною та ЄС на принципах «політичної асоціації та економічної інтеграції» і слугує стратегічним орієнтиром системних соціально-економічних реформ в Україні.

Підсумовуючи, варто зазначити, що розвиток відносин між Україною та Європейським Союзом пройшов декілька етапів. Враховуючи той факт, що Україна має важливе економічне та політичне значення для розвитку Європейського континенту, ЄС з самого початку взяв курс на встановлення прагматичних відносин з Україною, які передбачали поступове розширення та поглиблення взаємодії з одночасним втіленням Україною необхідних інституціональних, економічних, та правових реформ, які б наблизили її до відповідних стандартів ЄС. Наразі, між Україною та ЄС була укладена Угода про асоціацію, яка передбачає економічну інтеграцію України до єдиного внутрішнього ринку ЄС та політичну асоціацію. Причому, виходячи із тексту угоди, можна побачити, що хоча вона прямо не вказує на можливість політичної інтеграції України до ЄС, тим не менш, непрямим чином обумовлює таку можливість.


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter