Історія формування категорій національна безпека та національні інтереси


Історія формування категорій національна безпека та національні інтереси


У загальному вигляді інформаційна безпека виступає складовою або підсистемою такої категорії, як "національна безпека ”. Це поняття має велику кількість вимірів та аспектів. Помітні розбіжності в бачен­ні сутності та змісті національної безпеки у фахівців-правників на відміну від військових.

Категорія «національна безпека» виникла як зовнішньополітич­на і є цілком американським винаходом. Вперше на державному рів­ні це поняття було використано в 1904 р. в посланні тодішнього пре­зидента США Теодора Рузвельта конгресу США, в якому він обгрун­товував приєднання зони Панамського каналу інтересами національ­ної безпеки.

Відтоді національна безпека стала об'єктом досліджень у сфері спочатку політичної науки, а згодом, коли цей термін із політичного лексикону перейшов у нормативно-правові акти, – і юридичної нау­ки. Ще одним певною мірою відокремленим напрямом розроблен­ня проблем національної безпеки можна вважати так звані "страте­гічні дослідження", тобто відповідний аналіз зовнішньо- та внутріш­ньополітичної ситуації з урахуванням широкого спектра об'єктивних суб'єктивних чинників, які здійснюють спеціальні установи на замов­лення центральних органів державної влади і результати якого вико­ристовуються, останніми для прийняття політичних рішень.

Щодо "чистої" американської концепції національної безпеки, то вона грунтується на теорії "національних інтересів", і саме звідси бере початок відповідна модель співвідношення, в якій національна безпека розглядається як частина національних інтере­сів. Така модель нині набула широкого визнання. Вперше її запропо­нував американець У. Липпман. Дослідниками цієї проблеми були та­кож Б. Броуді. М. Гальперін, Г. Кан. Г. Кіссінджср, Г. Ласвел, Г. Моргентау.

Однією із особливостей американської школи слід назвати розро­блення двох принципових підходів, один із яких пов'язує національ­ну безпеку з могутністю держави, що і створює ресурс захисту безпе­ки, а другий ставить на перше місце міжнародну співпрацю як ство­рення умов гарантування національної безпеки.

Розглядаючи історію введення в політичний і правовий обіг категорій "національна безпека" та "національні інтереси", можна зазначити певний негативний аспект їх застосування. Від початку ці поняття стали використовувати для обгрунтування принципово протиправних і ан­тидемократичних дій. Тобто йдеться про певні неузгодженості правотворчого і правозастосовного аспектів цих категорій. Вони перетворилися на зручний інструмент спочатку міжнародної, а згодом і внутрішньої політики. Виникнення їх саме в міжнародній сфері також має своє пояснення. На початку XX ст. міжнародне право вже склалося в чітку систему, яка значною мі­рою обмежувала дії держав, і, отже, потрібно було знайти виправдан­ня порушенню цих обмежень. А обгрунтування зневаги до норм між­народного права необхідністю захисту національної безпеки виявило­ся цілком дієздатним. На жаль, така сама доля спіткала й застосування категорії національної безпеки у внутрішній сфері, яку, також, почали використовувати в США як привід для обмеження громадянських сво­бод. Прикладом став Закон про контроль за комуністами 1950 р., згідно з яким кожна організація, визнана комуністичною, відразу оголошувалася незаконною і втрачала будь-які права.

В СРСР подібна термінологія не використовувалася, а перші роз­робки в цій сфері з'явилися в 1990 р. зі створенням Фонду національ­ної та міжнародної безпеки. Можливо, це можна пояснити тим, що СРСР мав власні, мето­ди пояснення своїх, часто протиправних, дій.

Процес захисту державою своїх інтересів та безпеки безпосеред­ньо пов’язаний із проведенням державної політики, в межах якої і здійснюються конкретні заходи їх реалізації. Зокрема, існує думка про те, що "національна безпека - це державна політика, скерована на створення внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих для збе­реження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей: це стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспіль­ства та кожного його члена".

Проте будь-якій інтерпретації поняття «безпека» та «небезпека» пов'язані з умовами існування певного об'єкта, що характеризується, відповідно, відсутністю або наявністю реальної чи потенційної загро­зи. А політика, яка є певною системою заходів відповідної спрямова­ності, виступає як інструмент, що змінює або намагається змінити в той чи інший бік умови існування об'єкта, повертаючи вектори роз­витку в бік зменшення чи збільшення загрози.

Загалом політика національної безпеки держави спрямована на зменшення й уникнення наявних та можливих загроз нормальному розвиткові держави відповідно до її цілей і є частиною національних інтересів країни.

Характеризуючи поняття національних інтересів, потрібно усвідомлювати, що інтерес взагалі - це «об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети».

Отже, якщо поняття національної безпеки виражає стан захищеності держави, її громадян від різних загроз, то поняття національних інтересів - зміст головних цінностей, цілей і прагнень суспільства й держави на конкретно-історичному етапі розвитку.

Наці­ональні інтереси - це "інтегральний вираз інтересів усіх членів сус­пільства, що реалізуються через політичну систему відповідної дер­жави. як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства в цілому”.


Статистика
4  
Всього матеріалів 4338
0  
Всього коментарів 8
1  
Користувачів 59
Наші партнери
Оновлення new
  • Неприпустимість зловживання процесуальними правами
  • Зловживання процесуальними правами завдає шкоди як інтересам правосуддя, так і правам осіб, які беруть участь у цивільній справі і вчиняються з
  • Склад учасників справи та їх права та обов’язки
  • Всіх учасників цивільних процесуальних правовідносин (крім суду) ЦПК України поділяє на дві групи: 1) учасники справи, та 2) інші учасники судового
  • Наслідки відводу суду (судді)
  • У разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який здійснюється
  • Порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу
  • Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд,
  • Заяви про самовідводи та відводи
  • З нижче наведених підстав суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов’язані заявити самовідвід або може бути заявлено
Інформація
Голосування
Чи доводилося Вам стикатися з випадками корупцiї у ВНЗ?