Об’єкти інформаційної безпеки України

Об’єкти інформаційної безпеки України

ЗУ «Про основи національної безпеки»
виділено три об’єкти національної та, відповід­но, інформаційної безпеки, до
яких належать:

1. людина і громадянин – їхні
   конституційні права і свободи;
2. суспільство – його духовні,
   морально-етичні, культурні, істо­ричні. інтелектуальні та матеріальні цінності,
   інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;
3. держава – її конституційний лад,
   суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість.

Інституціональний механізм
інформаційної безпеки

Політика
інформаційної безпеки реалізується як системою інсти­тутів публічної влади, так
і інститутами громадянського суспільства, до компетенції яких стосується
вирішення питань щодо створення безпечних умов функціонування і розвитку
інформаційної сфери.

Інституціональний
механізм інформаційної безпеки – це ієрархічна сукупність органів різних гілок влади
та різних рівнів, які в межах своєї компетенції вирішують конкретні
завдання з форму­вання та реалізації політики інформаційної безпеки.

Склад
механізму інформаційної безпеки визначається нормами ст. 4 Закону України “Про основи національної безпеки
України“:

• Президент України;
• Верховна Рада України;
• Кабінет Міністрів України;
• Рада національної безпеки і оборони
  України;
• міністерства та інші центральні
  органи виконавчої влади;
• Національний банк України;
• суди загальної юрисдикції;
• прокуратура України;
• місцеві державні адміністрації та
  органи місцевого самовря­дування:
• Збройні Сили України, Служба безпеки
  України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування,
  утворені відповідно до законів України.

Співвідношення
компетенції центральних органів державної вла­ди щодо захисту інформаційної
безпеки можна визначити на основі аналізу конституційних положень, якими
регулюються їх повноважен­ня в інформаційній сфері та сфері національної
безпеки.

Останнім
часом, після зміни конституційної моде­лі розподілу влади у бік
парламентсько-президентської республіки, не­безпечна колізія між повноваженнями
Кабінету міністрів України та Президента України саме у сфері захисту
національної безпеки. Це зумовлено існуючим концептуальним підходом до
національної без­пеки, за якого до цієї сфери можна віднести майже будь-які
питання державного життя.

Через це
виникає ситуація, в якій формується два центри виконав­чої влади: один
представлений Кабінетом Міністрів, який діє як ви­щий орган у системі органів
виконавчої влади, другий – Президент і Рада національної безпеки і оборони
України (РНБО), які діють як ор­ган, що здійснює керівництво системою захисту
національної безпе­ки. Через це неодноразово виникали протистояння з приводу
повно­важень та компетенцій між цими двома центрами. Тому, безумовно, потрібно
вирішити цю проблему.

Характеризуючи
функції державних органів, безпосередньо орі­єнтованих на вирішення питань
інформаційної безпеки, слід зверну­ти увагу на значні зміни у функціях та
статусі Ради національної без­пеки і оборони України (РНБО). Згідно зі ст. 107
Конституції Украї­ни, РНБО – це “координаційний орган з питань національної
безпеки і оборони при Президентові України”.

Відповідні
повноваження конкретизовано і в Законі “Про Раду національної безпеки і
оборони України”. Так, до основних функцій РНБО віднесено (ст. 3):

• внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і
  зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;
• координація та здійснення контролю
  за діяльністю органів ви­конавчої влади у сфері національної безпеки і оборони
  у мир­ний час;
• координація та здійснення контролю
  за діяльністю органів ви­конавчої влади у сфері національної безпеки і оборони
  в умо­вах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кри­зових
  ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Важливі
завдання інформаційної безпеки, безперечно, виконує Служ­ба безпеки України,яка, згідно з нормами ст. 1 Закону “Про службу без­пеки України” визначається
як “державний правоохоронний орган спе­ціального призначення, який
забезпечує державну безпеку України”.

Створена
у в 2006 р. Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації
України, яка є державним органом, що призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної сис­теми
урядового зв’язку. Національної системи конфіденційного зв’язку, захисту
державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах,
криптографічного та технічного захисту інформації.