Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Інформаційне право (Шпаргалки)


Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів


Прискорення розвитку українського сегмента Інтернет було покладено в основу Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів, затвердженої розпорядженням Ка­бінету Міністрів України. За цією Концепцією, національними елек­тронними інформаційними ресурсами (національні ресурси) є ресурси незалежно від їх змісту, форми, часу та місця створення, форми влас­ності, призначені для задоволення потреб громадянина, суспільства, держави. За формою власності національні ресурси поділяються на державні, комунальні та приватні.

З метою запровадження єдиної системи обліку електронних інформаційних ресурсів держави в Україні створено Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів (Національний реєстр).

Національний реєстр - це інформаційно-телекомунікаційна сис­тема, призначена для реєстрації, обліку, накопичення, оброблення і зберігання відомостей про склад, зміст, розміщення, умови доступу до електронних інформаційних ресурсів та задоволення потреб юри­дичних і фізичних осіб в інформаційних послугах.

Замовником і утримувачем Національного реєстру є Міністерство транспорту та зв'язку України, а його адміністратором - уповноваже­на Мінтрансзвязку юридична особа. Сам Національний реєстр скла­дається з еталонного, робочого, страхового та інформаційного фондів, до яких обов'язково включаються е-ресурси органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб пу­блічного права, доступ до яких здійснюється через телекомунікацій­ні мережі загального користування.

Власник е-ресурсу зобов'язанні зареєструвати ресурс протягом 30 днів після надання користувачам доступу до нього і несе відповідальність за достовірність поданих у заяві відомостей згідно із законодавством.

Включення до Національного реєстру е-ресурсів приватної фор­ми власності здійснюється на добровільних засадах.

Певні суперечки викликав прийнятий Міністерством транспорту та зв'язку "Порядок проведення державної реєстрації електронних інформаційних ресурсів, правила якого поширюються як на державні так і на приватні е-ресурси. Насамперед через те, що, як вже зазнача­лося вище, світова практика намагається оминати додаткові реєстра­ційні схеми та запровадження цензури в Інтернет.

Натомість п. 3. З зазначеного Порядку визначає вимоги, недодержання яких є підставою для відмови в реєстрації або припинення реєстрації е-ресурсу в Національному реєстрі. Так, до Національного ре­єстру не включаються с-ресурси, які містять:

відомості, що становлять державну таємницю;

інформацію з обмеженим доступом;

закликів до захоплення державної влади, насильницької зміни конституційного ладу, порушення територіальної цілісності і недоторканності України;

інформації, що містить пропаганду тероризму, війни, геноциду або культу насильства і жорстокості;

інформації, яка містить ненормативну лексику;

Державну реєстрацію е-ресурсів здійснює Державний департа­мент з питань зв'язку та інформатизації для чого у його складі ство­рено спеціальну Комісію з ухвалення рішень про державну реєстра­цію електронних інформаційних ресурсів. У разі прийняття Комісією рішення про державну реєстрацію е-ресурсу, а також за умови вне­сення власником е-ресурсу становленої оплати, власнику видається Свідоцтво про реєстрацію електронного інформаційного ресурсу вста­новленого зразка. Це свідоцтво є підставою для включення е-ресурсу до Національного реєстру.

Дати однозначну оцінку такого підходу до формування систе­ми національних електронних ресурсі досить важко. З одного боку, ведення Національного реєстру сприятиме впорядкуванню системи е-ресурсів та спрощенню доступу до неї, з другого - за оцінками ба­гатьох фахівців, запровадження додаткових реєстраційних схем може призвести до того, що частина е-ресурсів просто буде переміщена за кордон, за межі дії українського законодавства. Відповідно прибут­ки від надання послуг по хостингу та адміністрування будуть отри­мувати іноземні провайдери.

Загалом же, характеризуючи стан правового регулювання функціонування Інтернет, слід зазначити, що останніми роками було створе­но досить значну нормативно-правову базу. Але, на жаль, вона несе в собі традиційні для нашої правової системи спроби запроваджен­ня надмірного державного контролю і не завжди сприймає відповідні міжнародно-правові стандарти і досвід. Разом із тим, ще потребують врегулювання питання електронної комерції, надання інформаційних послуг, укладання цивільно-правових угод за допомогою Інтернет, за­безпечення таємниці кореспонденції та інформаційної безпеки тощо.


Категорія: Інформаційне право (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter