Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави та права зарубіжних країн (Лекції)


Укладач: 

доцент кафедри історії держави та права, к.ю.н., доцент - О.І. Анатольєва

 

2. Характеристика суспільного та державного ладу країн Стародавнього Сходу


Стародавнім Сходом називають країни Азії та Північно-Східної Африки, в яких декілька тисяч років тому виникли перші в історії людства держави і право. Це, передусім, Єгипет, Межиріч­чя, Вавилон, Ассирія, Сирія, Фінікія, Ізраїльсько-іудейське цар­ство, Перське царство, Індія та Китай.

Природні умови, зокрема теплий клімат, наявність великих рі­чок (Ніл - у Єгипті, Тигр і Євфрат - у Вавилоні, Інд і Ганг - в Індії) сприяли розвиткові землеробства. Сезонні розливи річок добре зво­ложували землю, але нерівномірно. Єдиною можливістю отримання постійних врожаїв, а отже, й виживання населення, була побудова та утримання зрошувальних систем (каналів і дамб). Належна організація цих складних робіт вимагала поєднання зусиль усього насе­лення під єдиним керівництвом, яке й перебрала держава.

Ще одним фактором, який активізував формування держав у Стародавньому Сході, стали війни. Їх активно вели всі стародавні народи з метою захоплення нових територій. Для утримання у по­корі завойованих народів, примусу їх до праці на користь завойов­ників потрібен був постійно діючий апарат влади, що спирався на різноманітні знаряддя примусу (армію, поліцію тощо). Таким міг бути лише апарат держави.

Становище людини в суспільстві визначалося розмірами її зе­мельних володінь. Верховним власником землі був цар, який уособлював державу. Царський земельний фонд формувався пере­дусім із захоплених у війнах земель. Крім царів, верхівку суспіль­ства складала аристократія (нащадки родоплемінної знаті), вищі військові та цивільні чиновники, служителі релігійних культів, які також володіли землями та рабами, отриманими як військова здо­бич або царські дарування.

Основним виробником був селянин. Селяни сплачували дер­жаві натуральні податки (продуктами), виконували громадські роботи, зокрема риття каналів, ремонт дамб, будівництво палаців та ін., а також служили у війську. Усім державам Стародавнього Сходу було властиве збереження такого залишку первіснообщин­ного ладу, як сільська община.

Загалом, сільська община була перехідною формою від первіс­ного колективного господарства і колективної власності на землю до індивідуального господарства і приватної власності на землю, властивих державі. Вона поєднала в собі обидві форми господа­рювання - первісну і державну: кожна окрема родина володіла власною земельною ділянкою, але більшість земель залишалась у колективній власності общини. Нерідко общинники спільно об­робляли общинну землю, віддаючи отриманий врожай у вигляді податків.

Отже, оскільки на територіях Стародавнього Сходу першою умовою землеробства було штучне зрошення землі, а спорудження і підтримка зрошувальних систем вимагали колективної праці, сільська община зберігалась і після утворення держави. Управлін­ня общинами здійснювали загальні збори общинників і ради ста­рійшин.

За економічним становищем общинники були неоднорідні. Відбувалося масове розорення селян, які за борги були змушені продавати себе чи родичів у рабство.

Раб уважався майном і не мав жодних прав. Водночас, хоча країни Стародавнього Сходу і були рабовласницькими, рабство в них було патріархальним (домашнім). Тобто, праця рабів вико­ристовувалася переважно в домашньому господарстві. Раб, з точки зору права, ще не став річчю, якою власник міг би розпоряджатися необмежено. Раби, з дозволу своїх власників, могли навіть мати сім'ї, майно. Кількість рабів була відносно невеликою.

Раби поділялися на державних (палацевих), колективних (хра­мових та общинних) і приватних. Головним джерелом рабства був воєнний полон. Рабами ставали також діти рабів. Окрему групу ра­бів складали неплатоспроможні боржники - громадяни, які не змог­ли виплатити борг у встановлений термін. Боргове рабство було дуже поширеним. Нерідко рабів купували на спеціальних ринках. Віддання у рабство могло також бути покаранням за злочин.


Державний лад країн Стародавнього Сходу.

Організація управління в державах Стародавнього Сходу була майже ідентичною. Більшість із них були монархіями.

Особливою формою правління, і водночас політичним режи­мом була східна деспотія. Її характерними рисами вважаються практично необмежена влада монарха, особа і влада якого обож­нюються; наявність численного централізованого чиновницького апарату; відсутність прав і свобод громадян.

Сильна централізована влада потрібна була, щоб організовува­ти населення на будівництво та обслуговування зрошувальних споруд. Зміцненню влади сприяло обожнювання правителів, оголо­шення їх посередниками між богом і людьми, носіями божої волі. Втім, стародавнім царям доводилося рахуватися з інтересами жре­цької, військової та служивої знаті. За допомоги великого бюро­кратичного апарату рабовласницька держава підтримувала гро­мадський порядок, утримувала в покорі пригноблені класи.

Основними відомствами управління у державах Стародав­нього Сходу були: 1) відомство публічних робіт, яке керувало бу­дівництвом та утриманням зрошувальних систем, доріг; 2) вій­ськове - забезпечувало ведення війн і постачання рабів-іноземців; 3) фінансове - фінансувало армію, апарат управління, громадські роботи.

Суд у країнах Стародавнього Сходу не був відділений від ад­міністрації. Це означало, що голова держави й чиновники одночасно виконували як адміністративні функції, так і судові. Вищу судову владу мав цар. Він міг особисто вирішувати найважливіші справи, розглядав скарги на рішення нижчих судів, мав право помилування. Більшість судів були колегіальними. Існували спеціальні суди - царські, храмові.

Армії в країнах Стародавнього Сходу спочатку будувалися за принципом народного ополчення. У період розквіту держав ядро армії складали професійні воїни. Під час походів до професійної армії додавалось ополчення.

Поліція. Спершу у країнах Стародавнього Сходу не було централізованої поліції, а поліцейські функції в разі потреби вико­нувала армія. Згодом виникли спеціалізовані постійні загони, які охороняли канали, зерносховища, храми, приміщення, де утриму­валися державні раби.


Категорія: Історія держави та права зарубіжних країн (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter