Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави та права зарубіжних країн (Лекції)


Укладач: 

доцент кафедри історії держави та права, к.ю.н., доцент - О.І. Анатольєва

 

Тема 3. Держава та право Нового часу


План:

1. Держава та право Великої Британії (XVII-XIX ст.).

2. Держава та право США ( XVIII–XIX ст.).

3. Держава та право Франції (XVIII–XIX ст.)

4. Держава та право Німеччини в XIX ст.

5. Державно-правовий розвиток Російської імперії в ХІХ – на поч. ХХ ст.


 

1. Держава та право Великої Британії (XVII-XIX ст.)


Буржуазна революція в Англії, її особливості та етапи.

Англійська революція XVII ст. була першою визначною бур­жуазною революцією, яка проголосила принципи буржуазного суспільства і держави, встановила новий соціально-політичний лад в одній з найбільших країн Європи.

Незважаючи на те, що Англія в ХVІ-ХVІІ ст.ст. була ще типово аграрною країною, капіталізм у ній розвивався набагато інтенсив­ніше, ніж в інших європейських країнах (за винятком Нідерлан­дів, які в капіталістичному аспекті були більш розвиненою краї­ною, ніж Англія). Але розвиток промисловості й торгівлі всіляко стримувався феодально-абсолютистським ладом.

В Англії, на відміну від Франції, буржуазія виступила проти монархії, феодального дворянства і панівної церкви разом із новим дворянством, тоді, як у французькій революції XVIII ст. буржуазія в боротьбі проти монархії, дворянства і церкви об'єдналася з народом. Англійське дворянство обуржуазилося і не бу­ло абсолютно феодальним. Звідси і збіг його інтересів з інтереса­ми буржуазії.

Потрібно відзначити ще одну особливість англійської буржуаз­ної революції: релігійну забарвленість буржуазної ідеології. Анг­лійська революція була останньою революцією, яка відбулася «під релігійним прапором».

Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної революції стало шотландське повстання 1637-1638 рр., що спалах­нуло в результаті спроби англійського абсолютизму посилити конт­роль над Шотландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за собою війну Шотландії з Англією. Війна була вкрай непопулярною в Англії, вся королівська опозиція була на боці Шотландії.

Перший етап революції. Навесні 1640 р. Карл І Стюарт з ме­тою одержання грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, який не тільки відмовився надати короні нові субсидії, а й зажадав покарати найбільш ненависних вищих королівських чиновників, знищити надзвичайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки безпарламентського правління. Тоді Карл І розпустив парламент, що призвело до ряду ма­сових виступів (особливо в Лондоні). Почалася глибока політична криза, і до осені 1640 р. становище короля стало критичним.

Король знову скликав парламент, який почав свою роботу в 1640 р. і функціонував до квітня 1653 р. Цей парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, відіграв знач­ну роль у революції, ставши, власне, органом буржуазії та її союз­ників - нового дворянства - у боротьбі з абсолютистським ладом.

Довгий парламент був підтриманий більшістю народу Англії та розпочав наступ проти існуючого ладу. Незабаром король змуше­ний був санкціонувати закон, відповідно до якого парламент не міг бути розпущений інакше як за власною постановою.

Так було завдано низки ударів по абсолютизму, і буржуа­зія домоглась обмеження королівської влади. Одночасно ліквіду­вали Зоряну палату і Високу комісію. На тому етапі було скасова­но абсолютну монархію і встановлено обмежену конституційну монархію.

До кінця 1641 р. у Довгому парламенті було чимало членів, які вважали продовження боротьби з королем небезпечним для себе. Особливо це проявилося в обговоренні Великої ремонстрації, яку було прийнято лише незначною більшістю голосів у листо­паді 1641 р. У цьому парламентському акті, значному за обсягом (204 статті), докладно перелічувались усі зловживання королів­ської влади в період правління Карла І. Водночас Велика ремонстрація містила ряд важливих положень, що визначали розвиток Англії в капіталістичному напрямку: статті про свободу торгівлі та підприємницьку діяльність, про потребу встановлення в країні пресвітеріанської церкви, про створення відповідального перед пар­ламентом уряду. Ударом по абсолютизму була ст. 197 Великої ремонстрації, відповідно до якої на вищі державні посади могли бути призначені лише особи, які користувалися довірою парламенту.

Скориставшись розколом у парламенті, Карл І вчинив спробу перевороту, після чого в січні 1642 р. залишив Лондон і разом із роялістами почав готувати збройну боротьбу з парламентом за від­новлення старих порядків. Громадянська війна стала неминучою. До 1645 р. перевага була не на боці парламенту. Але після реоргані­зації армії, яку провів Олівер Кромвель, до березня 1646 р. перша громадянська війна завершилася перемогою над роялістами.

Перемога надзвичайно підняла авторитет армії. Водночас Дов­гий парламент почав розходитися з армією в питаннях політики. Цей конфлікт проявився у боротьбі між пресвітеріанами та індепендентами.

Пресвітеріани виражали інтереси великої торгово-фінансової буржуазії та верхів дворянства. Вони виступали за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем і негайне закін­чення революції.

Індепенденти спиралися на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство (джентрі). Вони були прихильниками енергій­ного ведення війни, радикальної церковної реформи, а також де­яких політичних і соціальних реформ, що й забезпечило їм спершу підтримку з боку не лише дрібної буржуазії, заможного і серед­нього селянства (йоменів), але навіть частини сільської та міської бідноти.

Якщо пресвітеріани представляли більшість у парламенті, то індепенденти мали підтримку армії на чолі з О. Кромвелем. Проте й у самій армії зростало невдоволення солдатів із загалу селян і ремісників, які нічого не отримали від революції.

Конфлікт між парламентом і армією ускладнився суперечнос­тями між дворянсько-буржуазним керівництвом армії та солдат­ською масою, що привело до виникнення левелерівського руху, очолюваного Джоном Лільберном.

Левелери - «урівнювачі» були пов'язані із середнім селян­ством і міською дрібною буржуазією. Основні їхні вимоги: демокра­тизація виборчої системи; щорічні перевибори парламенту; демо­кратизація суду; рівність усіх перед законом; повна свобода торгівлі і промисловості; пропорційне оподаткування та ін.

Левелери виступали за встановлення демократичної республіки. Саме вони сформували ідею народного суверенітету, яку згодом підхопили діячі французької та американської революцій. Сутність цієї ідеї полягає в тому, що джерелом будь-якої влади може бути тільки народ. Проте навіть левелери не були прихильниками май­нової рівності і твердо стояли за збереження приватної власності.

Після закінчення революції пресвітеріани вступили у змову з Карлом І, не бажаючи подальшого розвитку революції.

В результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647 р. здобули перемогу над пресвітеріанами у Довгому парламен­ті й створили в палаті общин індепендентську більшість.

На початку весни 1648 р. в Англії знову спалахнула громадян­ська війна. Короля заарештували. Проти нього було порушено кримінальну справу, і за вироком Верховного суду 30 січня 1649 р. Карла І Стюарта стратили.

Другий етап революції. Першим кроком до встановлення в Англії республіки була постанова палати общин від 17 березня 1649 р. про ліквідацію палати лордів - верхньої палати парламенту.

Це було вперше в історії англійської держави, коли в законодав­чий спосіб було ліквідовано палату лордів - опору реакції.

Акт від 19 березня 1649 р. скасував королівську владу «як мар­ну, тяжку і небезпечну для свободи, безпеки та інтересів англій­ської нації».

Палата общин спеціальним актом проголосила себе верховною владою в країні. Ці законодавчі акти фактично встановили в Анг­лії республіканську форму правління. У травні 1649 р. вийшла спе­ціальна постанова парламенту, яка проголосила Англію республікою.

Панівними класами у цій республіці стали буржуазія і нове дворянство, які перемогли в перебігу революції.

В індепендентській республіці було створено ряд нових уста­нов, серед яких передусім слід назвати Державну раду - найви­щий орган виконавчої влади. Складалася ця рада з офіцерів верхів­ки армії на чолі з Кромвелем, обиралася палатою общин строком на один рік та була їй підзвітною.

Специфічною особливістю республіки, проголошеної в 1649 р., стало те, що в ній не набули розвитку принципи буржуазної демо­кратії та буржуазний парламентаризм. Довгий парламент, або, точ­ніше, його залишки, після «чистки Прайда» продовжував існувати у вигляді палати общин, яка юридично мала владу над Державною Радою, а фактично - не мала.

Загалом перед англійською республікою стояло складне зав­дання - розв'язати суперечності між імущими класами, які здобули перемогу в революції, і невдоволеними дрібнобуржуазними колами та народом. Країна переживала глибоку фінансову кризу. В Ірландії та Шотландії під керівництвом монархістів відбувалися повстання; спалахнуло повстання і в американських південних колоніях.

Новий індепендентський уряд дуже обережно ставився до ве­ликої буржуазії, яка його фінансувала. Тому він аж ніяк не квапився з проведенням заходів щодо соціального захисту населення. Знову посилився рух левелерів. В армії зростало незадоволення, спала­хували заколоти через несплату утримання. Заколоти суворо придушувалися генералами О. Кромвеля.

Виникає іще один радикальний рух - дигерів («копальників») або, як вони самі себе називали, «щирих левелерів». Цей рух спирався на сільську бідноту і незаможні міські низи. Їх ідеолог Джерард Вінстенлі розробив утопічну програму ліквідації приватної власності, передання землі в суспільне користування та її розподілу між усіма на засадах рівності, припинення експлуата­ції. При цьому здійснити цю програму розраховував мирним спо­собом.

Загалом селяни з острахом ставилися до цієї програми, оскіль­ки вона була викликом усій «приватновласницькій» Англії.

У період індепендентської республіки фактично було здійснене нове завоювання «Зеленого острова» - Ірландії. У 1652 р. армія Кромвеля «вогнем і мечем» підкорила Ірландію Англії.

У 1650 і 1651 рр. було видано два важливі закони на підтримку англійської торгівлі, які забороняли торгувати з англійськими ко­лоніями без дозволу уряду Англії (зокрема, відомий Навігаційний акт 1651 р., відповідно до якого неєвропейські товари дозволялося вивозити в англійські володіння лише на англійських кораблях або на кораблях тієї країни, де вони вироблялися).

Третій етап революції. 20 квітня 1653 р. Кромвель розігнав залишки Довгого парламенту (усього 50 депутатів). Ця подія була початком установлення військової диктатури.

Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 16 грудня 1653 р. під назвою «Знаряддя управління», розроб­леною радою вищих офіцерів. За цією конституцією очолював державу довічний лорд-протектор англійської республіки, який повинен був правити країною разом з парламентом.

16 грудня 1653 р. перший лорд-протектор - О. Кромвель - при­сягнув на вірність Конституції.

Новий виборчий закон перерозподілив виборчі округи з вели­кою перевагою графств над колишніми містами. При цьому вста­новлювався високий майновий ценз - 20 фунтів стерлінгів.

Парламент повинен був обиратися кожні три роки. Виконавча влада доручалася протекторові, лише формально обмеженому Дер­жавною радою і незалежному від парламенту. У 1654 р. було скликано перший парламент, обраний на основі нової конституції. Але тільки-но він спробував дещо обмежити владу лорда-протектора, Кромвель розпустив його і став правити одноосібно.

Режим правління О. Кромвеля як військового диктатора нара­жався на опір і справа (монархісти не втрачали надії на реставра­цію монархії), і зліва - демократи виступали проти деспотизму Кромвеля.


Утвердження конституційної монархії в Англії.

У 1658 р. Кромвель помер. Лордом-протектором став його син Річард. Він був слабким політиком, і влада фактично перейшла до рук вищого офіцерства, яке вже втратило підтримку народу. Поси­лилися консервативні настрої в лавах буржуазії та нового дворян­ства. Вони почали шукати союзу з колишнім дворянством і мріяли про монархію.

У 1660 р. зібрався парламент. Він відновив палату лордів, ко­лишню конституційну монархію і проголосив Карла II Стюарта (сина) англійським королем. При цьому Стюарти зобов'язали­ся залишити чинними всі завоювання революції. Однак невдовзі Карл II вчинив жорстокий терор проти діячів революції і республіки (навіть мертвих було піддано повішенню). Він також негайно від­новив англійську церкву - опору абсолютизму.

Було здійснено не дуже вдалі спроби відібрати землю й майно, які раніше належали аристократії, але під час революції перейшли до буржуазії та нового дворянства. З основними соціальними завою­ваннями революції нічого не можна було вдіяти. Тому уряд змушений був пристосовуватися до капіталістичного шляху розвитку країни.

Аграрна політика цілком стала визначатися інтересами мілордів та орендарів. Копігольд (селянська земля, утримувана на умовах спад­кової оренди) спеціальним законом 1677 р. перетворилася в коротко­строкову оренду, внаслідок чого копігольдери втратили свої земель­ні ділянки, які перейшли до рук мілордів і капіталістів-фермерів.

Карл II повернув застарілу виборчу систему з її «гнилими міс­течками» (малолюдними виборчими округами, які ще за середньо­віччя здобули право на представництво в парламенті), що забезпе­чувало більшість у парламенті великих землевласників.

Парламент в умовах наростання конфлікту між короною і кла­сами, які здобули перемогу в революції, знову став центром полі­тичної опозиції. Боротьба в парламенті проявилась у формі проти­дії двох партій - вігів і торі.

Вігами стали називатися противники короля, захисники інте­ресів буржуазії та нового дворянства. Торі виражали інтереси зем­левласницької аристократії та підтримували короля.

26 травня 1679 р. віги спромоглися провести Хабеас корпус акт («Акт про краще забезпечення свободи підданого і про поперед­ження ув'язнень за морями»), який регламентував порядок звіль­нення з в'язниці під заставу.

У 1688 р. стався династійний переворот, підготовлений вігами і частиною торі. Ще в червні 1688 р. англійський парламент звер­нувся до Вільгельма Оранського - штатгольдера Голландії та чо­ловіка Марії - дочки Якова (брата Карла II), з пропозицією зайняти англійський престол. У листопаді 1688 р. Вільгельм і Марія при­були до Лондона, а 13 лютого були проголошені королем і короле­вою. Цей двірцевий переворот, який в англійській історіографії дістав назву славної революції, був завершенням буржуазної ре­волюції в Англії. Так було остаточно ліквідовано англійський абсо­лютизм і встановлено конституційну монархію.

Після славної революції парламент прийняв ряд законодавчих актів, які містили важливі конституційні положення. Так, 13 лютого 1688 р. було затверджено Декларацію прав, перетворену незаба­ром у знаменитий Білль про права, який став першим з англійсь­ких конституційних законів цього періоду. Загалом в Англії немає єдиної писаної конституції. Умовно під англійською конституцією слід розуміти сукупність конституційних законів і неписаних угод-прецедентів, вироблених практичною діяльністю парламенту і ка­бінету міністрів. Білль про права істотно обмежував королівську владу на користь парламенту, а саме:

король не міг без згоди парламенту призупиняти закони;

королю заборонялося призначати і збирати податки без до­зволу парламенту;

король не мав права збирати і утримувати армію без дозволу парламенту;

вибори в парламент мали бути вільними;

свобода слова, обговорень і прийняття актів у парламенті не повинні обмежуватися і піддаватися контролеві в якомусь іншому суді або місці, крім парламенту;

парламент повинен скликатися досить часто.

Білль про права встановлював відповідальність міністрів перед судом. Королівські витрати приймалися лише на один рік і щороку повинні були підтверджуватися парламентом. Ця обставина стави­ла короля в залежність від парламенту.

Водночас деякі важливі конституційні аспекти відображення не знайшли. Так, не було і згадки про виборче право. Тобто, зали­шалося чинним старе «дореволюційне» виборче право. Зокрема, в інтересах аристократії було збережено «гнилі містечка».

Подальші основи конституції були закладені Актом про спадкування престолу 1701 р. Відповідно до цього документа, через бездітність Вільгельма і Марії, спадкоємицею англійського пре­столу було проголошено молодшу дочку Якова ІІ - Анну, а після її смерті корона переходила до бічної лінії Стюартів - князів Ганно­веру. Встановлюючи порядок спадкування престолу, Акт 1701 р. водночас дещо обмежив права монарха. Дійсними вважалися лише акти, підписані, крім короля, членом Таємної ради, який вносив законопроект на розгляд парламенту. Отже, зросла політична роль міністрів, які, своєю чергою, могли бути притягнуті парламентом до відповідальності. Загалом цей правовий акт започаткував прин­цип відповідальності Кабінету міністрів перед парламентом. Крім того, він зробив судову владу незалежною від короля і підпоряд­кованою парламентові.

Відтоді в Англії остаточно утвердилася конституційна, обмеже­на парламентом, монархія.


Формування англосаксонської системи права

Новий історичний тип права виник і формувався відповідно до класичних законів еволюції буржуазного суспільства. Розвиток буржуазної революції, її завершеність (у Франції) та незаверше­ність (в Англії) у сукупності з іншими чинниками привели до утворення двох різних правових систем: правової системи країн континентальної Європи та англосаксонської правової системи, прототипом якої є загальне право Англії.

Континентальна правова система чітко розмежовує право ма­теріальне і процесуальне. Основним джерелом права визнається закон. Тут широко подано кодифікацію галузей права.

Основним джерелом англосаксонської системи права є судовий прецедент, що вважається обов'язковим для судових інстанцій. Зазначимо, що створюючи право, суди створюють не загальні, а казуїстичні норми, тобто правила для вирішення конкретної спра­ви. Головними чинниками правотворчості були юриспруденція та судова практика.

У XIX ст. в Англії завдяки здійсненню принципу поділу влади формування права перейшло до рук законодавців. Водночас у краї­нах континентальної Європи через процес старіння кодифікацій виявилася тенденція до розвитку суддівського права. Тож розход­ження між двома системами права дещо зменшилося.


Категорія: Історія держави та права зарубіжних країн (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter