Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Конфліктологія (Лекції)


Тема 3. Особистісні конфлікти та їх прояви управоохоронній діяльності


План:

1. Причини та різновиди особистісних конфліктів працівників ОВС

2. Передумови виникнення особистісних конфліктів та можливості їх подолання

 

 


1. Причини та різновиди особистісних конфліктів працівників ОВС


Особистісний конфлікт (конфлікт особистості) – протистояння двох тенденцій (мотивів, цілей, інтересів, потреб тощо) у душі людини, яке сприймається і емоційно переживається як значима для неї психологічна проблема, що потребує свого розв’язання і викликає внутрішню психологічну роботу, спрямовану на його подолання.

Особистісні конфлікти працівників ОВС відбуваються за загальними психологічними закономірностями існування особистості та її внутрішнього світу. Але, як вже зазначалося раніше, системі органів внутрішніх справ притаманні і специфічні конфліктоутворювальні чинники, пов’язані саме з цією системою, особливою діяльністю та особливими міжособистісними відносинами, які складаються в процесі цієї діяльності.

Подолання особистісних конфліктів у працівників органів внутрішніх справ у сучасних умовах правоохоронної діяльності є одним із найбільш важливих завдань системи, оскільки з цим пов’язане психологічне здоров’я працівників ОВС, а значить, і успіх зазначеної діяльності. Справитися з цим завданням можливо тільки за умов, по-перше, дійсного бажання цього і прийняття з цією метою реальних кроків з боку МВС України як відповідної керуючої системи, а по-друге, – об’єктивного знання причин і механізмів утворення та розвитку таких конфліктів.

Цільові дослідження, які вже проведені і зараз проводяться в Національній академії внутрішніх справ України, дозволяють систематизувати як загальні, так і специфічні психологічні чинники особистісного характеру, притаманні правоохоронній діяльності ОВС.

Так, до переліку загальних чинників слід віднести:

1) протистояння системи правоохоронної діяльності ОВС і системи правопорушування з гострими протиріччями і протидіями в цьому протистоянні;

2)правова регламентація правоохоронної діяльності – вимога щодо суворого дотримання законів на кожній її ланці (зрозуміло, що психічний стан працівника ОВС, який діє в рамках, жорстко обмежених правовим полем, завжди напружений, тим більше, що в сучасному законодавстві виявляються значні протиріччя, прогалини тощо);

3) наявність владних повноважень, тобто прав та обов’язків щодо застосування влади від імені закону.

Відчуття підвищеної відповідальності за прийняття владних рішень також надає оперативно-службовій діяльності напруженого характеру і може викликати переживання, а то й нервові стреси. Можливе також надмірне застосування владних повноважень, зловживання службовим станом або ж нерішучі дії, пов’язані із сумнівами, побоюваннями відносно власної відповідальності за прийняті рішення;

4) наявність небезпеки в практичній діяльності, особливо на оперативних ланках, причому не тільки чинників фізичного впливу (загроза для життя чи здоров’я), але й психічного, що може мати небажані особистісні психологічні наслідки;

5) наявність постійного ризику в роботі. Практика свідчить, що "вдалий” ризик заохочується керівництвом, а "невдалий” – визнається невиправданим і тягне за собою відповідальність. Працівникам відомо, що невдала ініціатива карана, а безініціативність – ні, і це негативно впливає на прагнення працювати;

6) різноманітність службових ситуацій, неможливість чіткого планування й прогнозування результатів, що зумовлюється складною, багатофакторною природою злочинності. Неочевидність ситуацій (тобто того, що "лежить на поверхні” і може не відображати суті явища) потребує складних інтелектуальних зусиль, а малопрогнозована зміна видів діяльності, одночасне вирішення декількох завдань, у тому числі й таких, що формально знаходяться поза межами компетенції працівника, може створювати передумови для розвитку стану фрустрації;

7) високі вимоги щодо навичок професійного спілкування – у тому числі вміння прогнозувати можливі варіанти поведінки співрозмовника, володіння індивідуальними "техніками” спілкування, вміння "дистанціюватись від ситуації”, не "вийти з ролі” тощо.

Цей перелік стосується чинників, об’єктивно притаманних діяльності ОВС і детермінованих саме системою правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ. Тому й подолання їх деструктивного впливу на особистість передбачає заходи, спрямовані, перш за все, на вдосконалення самої системи.

Але особистісні конфлікти в ОВС значною мірою є похідними від конфліктів спілкування, взаємодії в процесі здійснення оперативно-службової діяльності, а тому вони стають мов би продовженням службових конфліктів. Їх можна поділити на мотиваційні, когнітивні та рольові.

Мотиваційні конфлікти. Найбільш впливовою в психології є концепція, згідно з якою конфлікти визначаються не внутрішніми процесами самої психіки (наприклад, як у фрейдизмі), а спричиняються одночасною актуалізацією суперечливих чи несумісних мотивів (боротьба мотивів). Особі необхідно здійснити вибір між рівною мірою привабливими, але взаємовиключними альтернативами. Наведемо приклад, який приписується французькому філософу Жану Бурідану (XIV ст.) і увійшов у класичну психологію під назвою "Буріданів осел”: осел, розташований на рівній відстані від двох однакових в’язок сіна, помирає з голоду, бо не може обрати ту чи іншу в’язку. В переносному розумінні вислів застосовується відносно людини, яка коливається в виборі між двома рівнозначними можливостями.

Прикладом мотиваційного конфлікту може слугувати ситуація, яка визначається службовою необхідністю затримати громадянина за нанесення тяжких тілесних пошкоджень хулігану, який щойно образив брудними словами жінку, та особисте переконання цього працівника в справедливості таких дій з боку людини, що порушила закон.

Когнітивні конфлікти - зіткнення несумісних уявлень. Людина від природи прагне до погодженості й урівноваженості внутрішньої системи уявлень, переконань, цінностей та відчуває значний душевний дискомфорт у разі виникнення відповідних суперечностей. Найбільш глибоко цей різновид конфліктів досліджено в межах теорії "когнітивного дисонансу”. Головна її ідея полягає в тому, що особа одночасно є носієм двох знань (когніцій) відносно того чи іншого свого вчинку, які за своєю суттю є неузгодженими, тобто суперечливими. Як приклад, можна навести ситуацію з пристрастю людини до паління. Вона знає, що палити шкідливо, але продовжує це робити. Оте, існує протиріччя (дисонанс) двох когніцій: "знаю, що палити шкідливо” і "знаю, що палю”. Вийти з цього становища (або послабити дисонанс) можливо в разі зміни однієї з зазначених когніцій: покинувши палити, людина отримує нове знання – "я не палю”, яке повністю відповідає знанню – "палити шкідливо”, або ж, продовжуючи палити, переконує себе в тому, що паління не така вже й шкідлива пристрасть, а відмова від неї заважає зняттю стресу, що ще гірше і т.ін.

Достатньо розповсюдженими в житті особи є необхідність прийняття тих чи інших важливих рішень, коли вона переживає стан "умовляння” чи "впевнення” себе в правильності прийнятого рішення з допомогою додаткових аргументів, повторювання доводів тощо. Чим сильнішим для людини є когнітивний дисонанс, тим більше вона буде прагнути до його послаблення.

У професійній діяльності різновидами когнітивного конфлікту слід вважати:

- конфлікт "десемантизації” – зіткнення теоретичних знань і реалій правоохоронної діяльності;

- конфлікт "Я-ідентифікації” – зіткнення суб’єктивних уявлень про себе з оцінкою ефективності професійних дій.

Прикладом когнітивного конфлікту може бути ситуація, пов’язана з застосуванням фізичного впливу щодо злочинця: зрозуміло, що така дія несумісна зі статусом працівника міліції, але багато хто глибоко в душі переконаний в протилежному.

Рольові конфлікти – особистісна реакція на проблеми, які стосуються діяльності або взаємин; несумісність одночасного існування різних рольових позицій особистості з погляду на один і той самий предмет. Традиційно розрізняють три основних види рольових конфліктів: перший –"Я – роль”, де протиріччя виникає між вимогами ролі і можливостями особистості (наприклад, запропонована висока посада, але є сумніви щодо можливості справитися з відповідними функціональними обов’язками); другий – міжрольовий конфлікт, у якому несумісними є різні рольові позиції особистості (наприклад, керівник повинен бути однаково вимогливим до будь якого підлеглого працівника, але серед цих підлеглих є близький родич чи друг, і службові вимоги до них можуть погіршити взаємини) або ж вимоги, що надходять від різних ролей (наприклад, зіткнення ролі працівника ОВС і ролі батька в сім’ї, ролі працівника ОВС і ролі родича засудженого та ін.); третій – імітаційно-поведінковий конфлікт, що зумовлюється відмінностями навчально-рольової та професійно-рольової поведінки.

Значною мірою особистісні конфлікти працівників ОВС є наслідком порушень і викривлень міжособистісних відносин вертикального (висхідного чи низхідного) та горизонтального типу. Тут також у конфлікт втручаються хвилювання, переживання, незадоволення певними очікуваннями та ін.


Категорія: Конфліктологія (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter