Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

2.2. Влада як соціальний інститут

Не менш складним є визначення поняття «влада». Ан­глійський соціолог Родерік Мартін писав: «Влада, як і любов, це слово, що постійно використовується в повсяк­денному мовленні, інтуїтивно сприймається та рідко визна­чається». Влада існує здавна в безлічі видів, проявів і модифікацій. У своїх головних значеннях влада це:

1) здатність, право і можливість тих або інших осіб, органів, установ, систем розпоряджатися ким-небудь, чим-небудь; впливати вирішальним чином на долі, поведінку та діяльність конкретних людей, їхні спільноти та інститути за допомогою різного роду засобів права, авторитету, волі, примусу;

2) державне, політичне, економічне, духовне та інше панування над людьми;

3) система відповідних державних або інших управлінських органів;

4) особи, органи, установи, яким надано відповідних державних, адміністративних та інших повноважень;

5) монарх, диктатор, полководець, який одноосібно розпоряджається долею та життям багатьох людей.

Влада може існувати та функціонувати лише в межах суспільного відношення, тобто такого відношення, яке існує між людьми (індивідами, їхніми колективами, соціальни­ми спільнотами). Не може бути відношення влади між людиною та річчю або між людиною та твариною (навіть якщо тварина знаходиться у власності господаря, і він може розпорядитися її долею).

Здійснення влади завжди є інтелектуально-вольовим процесом, коли владний імпульс, що виходить від владно­го суб'єкта, перш ніж визначити волю та поведінку під­владного, повинен бути усвідомлений останнім, сприйнятий його свідомістю.

Суспільні відносини, в межах яких існує та реалізуєть­ся влада, є різновидом суспільних відносин і мають назву владних відносин. Владні відносини завжди є двосторонні­ми відносинами, один із учасників яких є владним суб'єк­том, а інший підвладним. Виходячи з загальносоціальної точки зору, обидва вони є саме суб'єктами, тобто людьми (соціальними спільнотами), наділеними свідомістю та во­лею, проте в конкретному владному відношенні поведінка підвладного суб'єкта виступає як об'єкт впливу владного суб'єкта.

Влада як суспільне відношення має такі структурні (складові) елементи:

1) суб'єкти владний і підвладний. Владний суб'єкт є безпосереднім носієм влади. Ним може бути індивід, орга­нізація, партія, соціальна спільнота, держава. Для виник­нення владних відносин суб'єкту необхідні певні якості, перш за все, воля до влади, тобто бажання володарювати.

Окрім волі до влади, суб'єкт влади зобов'язаний бути ком­петентним, знати сутність справи, стан і настрій підвладних, уміти використовувати ресурси, користуватися авторитетом (повагою з боку підлеглих). Звичайно, різні суб'єкти влади наділені цими властивостями в неоднаковій мірі.

Підвладним суб'єктом можуть бути люди та їхні об'єд­нання. Влада не може бути однобічною, вона передбачає підкорення підвладних індивідів. Мотиви підкорення мо­жуть бути різними: страх перед покаранням; традиція по­кірності; особиста зацікавленість у виконанні розпоряд­жень; авторитет влади у підвладних. Підкорення владі не єдиний спосіб реагування людей на владні накази. Внаслідок відсутності мотивів для підкорення наділений владою суб'єкт може зустріти опір (від мирної непокори до збройної бороть­би) з боку підвладних;

2) об'єкт — поведінка окремих індивідів або їхньої сукупності, до яких звернені накази суб'єкта влади;

3) засоби впливу суб'єкта влади на підвладних індивідів. Найбільш поширені з них: примус (зокрема насильство), переконання (зокрема заохочення та рекомендація),керівництво, контроль, особистий приклад. Для сучасного громадянського суспільства та правової держави характерним є пріоритет ненасильницьких засобів впливу на людську поведінку. Примусові засоби використовуються лише тоді, коли владні розпорядження не виконуються добровільно.

Влада є невід'ємною ознакою суспільства на всіх етапах його розвитку (тому некоректним є словосполучення, що зустрічається в літературі, «соціальна влада», бо влада за­вжди соціальна). Існують десятки видів влади: політична, економічна, сімейна, церковна влада, влада (правління) права і закону, влада партії, влада громадської думки, влада ЗМІ, влада міжнародного співтовариства тощо.

Найбільш важливим розділенням влади є розділення на політичну та неполітичну.

Політичною є влада, здатна виступити засобом реалі­зації та захисту інтересів великих соціальних спільнот (класів, станів, народу тощо). Різновидами політичної вла­ди є: влада однієї соціальної спільноти над іншою (напри­клад, панування одного класу над іншим); державна влада; партійна влада, а також влада інших політичних організа­цій і рухів, влада політичних лідерів; влада місцевого само­врядування. Хоча існує точка зору, що влада державна і влада політична це одне й те ж явище (проф. М.Й.Бай-тін), але така позиція навряд чи обґрунтована вже внаслі­док того, що політичний світ хоч і «обертається» навколо державної влади, але нею не вичерпується.

Влада усередині тієї або іншої соціальної спільноти (су­спільства, колективу, організації тощо) залежно від спосо­бу організації і владарювання може бути демократичною або недемократичною. Причому цей поділ торкається не тільки політичної влади, а й усякої іншої, пов'язаної з управлінням колективами, оскільки демократія може бути й неполітичною.

Політична влада в суспільстві (і перш за все це стосуєть­ся державної влади) може бути легальною (законною) і тіньовою (прихованою, невидимою, нелегальною). Носія­ми останньої можуть бути неформальні групи у правлячій еліті, політичні секти, мафіозні організації тощо.

Серед неполітичних різновидів влади можна виділити владу сімейну (батьківську владу, владні відносини по­дружжя) як найбільш важливу та найдавнішу.

З погляду генетичної зумовленості, залежності в розвит­ку явищ державна влада є первинною щодо держави. Саме потреба суспільства (на певному етапі його розвитку) у вла­ді з властивостями, притаманними державній владі, і зумо­вили появу держави. Держава виступає як носій державної влади, як та сила, на яку ця влада спирається, тому вона повинна бути побудована так, щоб мати можливість про­дукувати владу з особливими властивостями (ознаками), тобто ту владу, яку й прийнято іменувати державною.

 


 

2.3. Влада і соціальні норми в первісному суспільстві

Найбільш ранньою формою об'єднання людей було первісне стадо. В межах стада відбувалося біологічне формування людини і зароджувалося суспільство. На зміну йому прийшла родова громада група осіб, об'єд­наних загальним походженням, загальною господарською діяльністю, загальним місцем мешкання і поховання, за­гальними ритуалами. Родова громада складалася з кровних родичів і приймаків (дружин і чоловіків, узятих з інших громад) і налічувала кілька десятків людей. Розпо­діл праці здійснювався за вікостатевими ознаками; всі результати трудової діяльності розподілялися порівну між членами громади.

Розростання роду приводило до відособлення від ньо­го нових родових колективів. їх об'єднання складало пле­м'я тип етнічної спільноти та соціальної організації первісного суспільства. Для племені характерні кровні зв'язки між окремими його частинами (родами), спільність території, окремих елементів господарства (наприклад, полювання), самосвідомості, звичаїв і культів, елементів управління.

Відносини між родовими громадами були нерегулярни­ми і, як правило, не виходили за рамки розмежування господарської території та обміну надлишковими продук­тами.

У родовій громаді виникали різноманітні, хоч і примі­тивні, суспільні відносини, можливі були конфлікти. Ко­ординація відносин і врегулювання конфліктів вимагали керівних основ, влади.

Вищою владою в родовій громаді були збори всіх дорос­лих членів громади. Його ухвали (наприклад, рішення про зміну місця мешкання, про вигнання за межі громади співчлена, що завинив перед іншими) були обов'язковими для всіх. У родовій громаді міг з'явитися одноосібний лідер (умовно його називають старійшиною). Він не обов'язково був старшим за віком. Лідером міг стати головний носій знань, життєвого досвіду, або ж найбільш удачливий мис­ливець, організатор полювання. Фахівці в галузі етнографії та правової антропології особливо указують на щедрість як найпривабливішу для родичів якість лідера.

Дуже схожим було становище вождя племені з тією лише різницею, що він застосовував свою владу набагато рідше: лише в тих випадках, коли потрібно було вирішити конфлікт між общинами чи вжити заходів до самозахисту від племені-суперника. Старійшина і вождь не претенду­вали на привілеї, їхня влада базувалася виключно на осо­бистому авторитеті та сприймалася як похідна від влади колективу.

Влада, таким чином, не була відокремлена від людей, не було розмежування на володарюючих і підвладних осіб. Зрозуміло, не було в первісному суспільстві ні властивогодержаві апарату влади, ні податків, ні чітко визначеної території, на яку поширюється влада родової громади.

Відносини між членами громади регулювалися за допо­могою соціальних норм (правил поведінки). Головними джерелами правил поведінки були міфи, традиції, звичаї, ритуали, обряди. Вони регулювали роботу, побут, сімейні відносини, відтворення населення і рішення конфліктів. Соціальні норми додержавного суспільства не можуть бути зараховані ні до категорії правових, ні до категорії мораль­них норм. Услід за російським етнографом А.І. Першицемїх називають мононормами. Мононорми правила пове­дінки, що об'єднують зародки права, моралі, релігії. При­кладом мононорми є табу заборона певної дії (наприклад, полювання на конкретний вид тварин). Дія табу забезпечу­валася не тільки страхом перед покаранням, а й страхом перед гнівом богів, засудженням або висміюванням з боку громади.

Найбільш поширеним видоммононорм були звичаї історично сформовані правила поведінки людей, які стали нормами унаслідок багаторазового застосування впродовж тривалого часу.

Ознаки мононорм:

1) вони складалися стихійно, існували виключно у свідомості людей і передавалися з покоління в покоління усно;

2) основним засобом регулювання була заборона;

3) характерною була відсутність суб'єктивних прав, виникнення лише зародків позитивних обов'язків. Права та обов'язки члена родової громади складали одне ціле;

4) виконання мононорм забезпечувалися всім колективом громади, а не спеціальним апаратом примусу, який був відсутній в первісному суспільстві.

Тривалий час мононорми розглядалися виключно як знака первісного суспільства, але останнім часом учені визнають існування мононормі в сучасному суспільстві. Наприклад, заборона вбивства або крадіжки забезпечуєть­ся і моральним, і правовим, і релігійним виливом, існує у свідомості людей незалежно від формально-юридичного її формулювання, що й ріднить її з мононормами.

 

Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter