Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

4.4. Поняття і види форм державного режиму

Форма правління і форма державного устрою дають уявлення про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність інституту держави, дійсний стан демо­кратії знаходять вираз у понятті державного режиму.

Форма державного режиму сукупність прийомів, методів, форм та способів здійснення державної влади.

Державний режим є функціональною характеристикою влади, яка ніколи прямо не визначається в конституціях держав (незважаючи на вельми поширені вказівки на їхній демократичний характер), проте завжди безпосереднім чином відображається на змісті конституції.

Державний режим найбільш рухомий, мінливий еле­мент форми держави. Характер державного режиму визна­чається не тільки правовими нормами, а й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної та правової культури населення. Проте визначальним чинником слу­жить характер державної влади.

Існує безліч класифікацій державного режиму. За ха­рактером органів, що визначають політику держави, роз­різняють цивільні та військові режими. Залежно від вза­ємин між державою і церквою розрізняють світські та теократичні режими. Але найбільш поширеною є класи­фікація, заснована на рівні захисту прав і свобод громадян та ступеня допуску населення до управління державою. За цими ознаками розрізняють:

1) демократичний режим, для якого характерні: реальність політичних прав і свобод громадян; політичний та ідеологічний плюралізм; формування органів влади шляхом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність і влади, і опозиції в строго конституційних рамках;

2) авторитарний режим. Його характерними ознаками є: обмеження об'єму політичних прав і свобод; обмежений політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад, дозволяється існування тільки двох партій); фактична, а деколи і формальна відсутність розподілу влади; недемократичний характер виборів (відсутність реальної можливості вибору). Відмінною рисою авторитаризму є сильна виконавча влада, як правило, заснована на особі лідера. Авторитарний режим може бути заснований на праві, моральних засадах, але його не можна все ж таки віднести до режимів, де населення бере участь в управлінні, а влада здійснюється найбільш ефективним способом. Яскравий приклад тому режим Наполеона за часів Першої імперії у Франції;

3) тоталітарний режим. Його характерні риси: прин­ципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріоритет партії або держави в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона на існування опозиції; наявність загальнообов'язкової державної ідео­логії; формальність і декоративний характер виборів; прин­ципова відмова від розподілу влади; вождізм, точніше, сакралізація (обожнювання) лідера, який підноситься як наймудріший, непогрішимий, найсправедливіший, який невпинно думає про благо народу. При тоталітаризмі вста­новлюється повний (тотальний) контроль над усіма сфера­ми життя суспільства. Держава прагне буквально «злити» суспільство з собою, повністю його одержавити. Приклада­ми тоталітарного режиму є нацистська Німеччина, фашист­ська Італія, сталінський Радянський Союз, маоїстський Китай.

Іноді в окремі групи виділяють деспотичний і ліберальний режими, хоча ці типи режимів мають швидше історичний, ніж актуальний характер.

Для ліберального режиму характерні: визнання автономії (незалежності) людини від держави, захист природ­них прав людини, причому пріоритет надається особистим правам перед соціальними, конституційне обмеження втру­чання держави до сфери економічних відносин, розподіл державної влади, верховенство закону.

У сучасній державній практиці ліберальний режим збі­гається з демократичним. Відмінність між ними полягає перш за все в рівні забезпеченості соціальних прав трудя­щих. Ліберальний режим, як правило, покладає це завдан­ня не на державу, а на установи громадянського суспільства (наприклад, доброчинні організації, недержавні пенсійні фонди і тощо).

Для деспотичного режиму характерні: ніким і нічим не обмежена влада правителя над усіма членами суспільства, його цілковите свавілля, крайня централізація влади і безправність підданих. Класичні деспотії — стародавні (Вави­лон, Ассирія, Єгипет) і середньовічні (Османська імперія, імперія Великих Моголів) держави.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter