Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

Розділ 6

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВА


6.1. Політична системасуспільства: поняття, структура, функції

Політична система суспільства це система об'єднань (організацій) людей, що виражають інтереси соціальних спільнот та реалізовують політичну владу або борються за її здійснення та утримання, зокрема за посередництвом держави.

Структура політичної системи:

1) інституційний блок суб'єкти політики: громадяни, партії, громадські організації та рухи, профспілки, держава;

2) нормативний блок система політичних і правових норм і принципів, що регулюють відносини між суб'єктами політичної системи. Вони містяться в законодавстві, у програмних і статутних документах партій, політичних деклараціях і договорах;

3) функціональний блок політичні відносини, політичний процес, політична діяльність, політичний режим, що визначає ступінь участі суб'єктів політичної системи у формуванні та функціонуванні політичної влади;

4) ідеологічний блок — політична ідеологія, політична свідомість і політична культура, політичні погляди;

5) комунікативний блок інтеграційні зв'язки міжусіма елементами політичної системи суспільства, а також між партіями, суспільством і державою, між політичною та іншими системами економічною, правовою тощо.

Функція політичної системи це дія, яка сприяє під­триманню досягнутого стану суспільства і подальшому його розвитку.

Основні функції політичної системи:

1) цілепокладальна. Полягає у визначенні цілей та завдань суспільства, виробленні програми його життєдіяльності;

2) організаторська. Полягає в мобілізації людських, матеріальних і духовних ресурсів для досягнення поставленої мети;

3) інтеграційна. Означає об'єднання громадян та їх колективів навколо загальних соціально-політичних цілей і цінностей панівної ідеології та культури, узгодження різноманітних інтересів держави і соціальних спільнот;

4)регулятивна. Полягає у встановленні «правил гри», тобто норм, на основі яких функціонує політична система та окремі її суб'єкти;

5) дистрибутивна. Передбачає розподіл матеріальних і духовних цінностей у суспільстві відповідно до інтересів збереження існуючої системи власності та влади;

6) ідеологічна. Означає формування політичної свідо­мості, залучення членів суспільства до політичної участі та діяльності.

При цьому основною функцією політичної системи ви­ступає владне опосередкування соціальних інтересів. Його необхідність пов'язана з розривом між безперервно зроста­ючими потребами різних соціальних спільнот і обмеженими ресурсами для їх повного або принаймні справедливого задоволення. Активна опосередкуюча діяльність політичної системи, перш за все, спрямована на те, щоб запобігати можливим конфліктам, «знімати» їх гостроту і використо­вувати «різницю потенціалів» політично виражених потреб для забезпечення динамічного суспільного розвитку.

Із погляду системного підходу, основна функція політич­ної системи має узагальнюючий, інтеграційний характер щодо функцій її складових компонентів, у тому числі — щодо функцій держави.

 


6.2. Типологія політичних систем

Існує безліч підходів до типології політичних систем. Найбільш поширені з них:

1) залежно від типу культурної диференціації та куль­турної секуляризованості суспільства (Габріель Алмонд, Пауелл) — примітивні, традиційні та сучасні. Примі­тивні політичні системи володіють мінімумом структурної диференціації (немає розподілу влади в державі, не розме­жовується суспільство та держава, церква не відокремлена від держави, відсутні партії). Панує «парафіяльна» політична культура, тобто політичні інтереси людей обмежують­ся місцем проживання. Традиційні системи мають розвинену диференційовану політичну структуру і характеризу­ються «культурою підпорядкування». Люди знають про існування політичної системи, але участі в ній не беруть. Традиційні системи поділяються на патримоніальні (по­літичні еліти, королівська сім'я), централізовані бюрократичні (Імперія Інків, Англія за Тюдорів тощо) і феодальні політичні системи. Сучасні політичні системи володіють і' розвиненими політичними структурами, і політичною ін­фраструктурою (перш за все засобами масової комунікації). При такій системі функціонує вже не «культура підпорядкування», а «культура участі». Громадяни можуть впливати на політичну систему за допомогою виборів, демон­страцій, мітингів, акцій громадянської непокори тощо

У свою чергу сучасні політичні системи Г.Алмонд роз­діляє за типом політичної культури. Політична система англо-американського типу (СІЛА, Англія, Канада, Ав­стралія) характеризується однорідністю культури. Полі­тичні цілі та засоби їх досягнення розділяють усі громадя­ни. Більшість населення над усе ставлять свободу особи­стості, масовий добробут і безпеку. Ця політична система чітко організована, стабільна. Для політичної системи континентально-європейського типу (Франція, Німеч­чина, Італія) характерна змішана політична культура, співіснування нових і старих культур; характерна наявність багатьох політичних партій із різною ідеологією та старими традиціями, що мають значний вплив на суспільство. Доіндустріальній політичній системі (численні країни Азії, '' Африки, Латинської Америки) також властива змішана політична культура, але вона дуже відрізняється від змі­шаної політичної культури західноєвропейських систем, оскільки може сполучати в собі найнесподіваніші проти­лежності: західні цінності, етнічні та релігійні традиції. Для цієї системи властивими є особистий авторитаризм, високий рівень насильства. Політична система ітарного типу (фашистська Італія, нацистська Німеччина, країни «світової системи соціалізму») характерна надмір­ною централізацією влади, високим ступенем насильства;

2) за характером взаємодії із середовищем відкриті та закриті (Норберт Вінер, Карл Поппер). Відкриті системи активно взаємодіють із зовнішнім середовищем, до певної міри перетворюючи її, і тим самим зберігають свою відносну стійкість. Відкрита політична система критично переробляє та засвоює цінності інших відкритих систем, вона рухома і динамічна. Закриті політичні системи системи без зворотного зв'язку і не приймають жодних віянь ззовні;

3) за типом легітимності політичної влади традиційні, легальні і харизматичні (Макс Вебер, Л.Саністебан). Традиційна політична система ґрунтується на вірі у священний характер відвіку існуючих норм. Традиційні політичні системи характеризуються відсутністю динаміки (давньо-східні, середньовічні суспільства). Легальнаполітична система ґрунтується на принципі законності. Ядром такої системи є конституційна держава (більшість сучасних держав Європи і Америки). Харизматичнаполітична система ґрунтується на особистості лідера, якому приписуються виняткові риси і якому поклоняються маси. Лідер повинен постійно доводити свою винятковість, здійснюючи незвичайні подвиги. Повторення невдач може привести до втрати ним становище виняткової особи. Тому харизматична влада є відносно нестабільною в порівнянні з традиційною та легальною (диктатура Юлія Цезаря в Стародавньому Римі, сталінський СРСР, нацистська Німеччина, фашистська Італія);

4) за змістом і формами управління ліберально-демократичні, комуністичні, традиційні, такі, що переживають становлення, авторитарно-консервативні (Жан Блондель). Ліберальні демократці відрізняються опорою на ліберальні цінності (свобода, конкуренція) в ухваленні державних рішень. Комуністичнісистеми характерні пріоритетом рівності соціальних благ і зневагою до ліберальних засобів її досягнення. Традиційні політичні системи управляються олігархіями з вельми нерівномірним розподілом соціальних і економічних благ. Політичні системи, що переживають становлення, характерні для країн, що розвиваються, з авторитарними засобами управління. Мета авторитарно-консервативних систем збереження соціальної і економічної нерівності, але більш дієвими засобами;

5) залежно від способів здійснення функцій політичної системи адміністративно-командні, змагальні та соціо-примирні системи (В.Є.Чиркін). Для адміністративно-командної системи характерні: бюрократичний центра­лізм; внутрішня і зовнішня безконтрольність; наявність єдиного центру ухвалення рішень, що не підлягають кри­тиці; відсутність зворотного зв'язку між владою і підвлад­ними. Яскравим прикладом таким систем був Радянський Союз (СРСР). Для змагальної системи властиві: протибор­ство різних політичних сил; наявність різних центрів ух­валення рішень; тиск на владу знизу з метою добитися найбільш вигідних для себе умов. Саме такими були полі­тичні системи більшості розвинених країн Заходу в XIX-XX ст. Соціопримирна система тільки починає складатися в умовах переходу людства від конфронтації до співпраці на основі визнання загальнолюдських цінностей. Для неї' характерні: пошук компромісу між правлячими групами та опозицією, ухвалення рішень на основі взаємних посту­пок і консенсусу.

 


6.3. Місце держави в політичній системі суспільства

Серед інститутів політичної системи найважливішим інститутом є держава. Місце і роль держави в політичній ісистемі суспільства визначаються такими основними мо­ментами:

1) держава організує таформалізує політичну систему. Конституційному регулюванню піддається або вся політична система, або, як мінімум, головний її елемент держава;

2) держава має у своєму розпорядженні розгалужену систему юридичних засобів, що впливають на найбільшзначущі суспільні відносини. Держава не тільки видає нормативно-правові та індивідуальні акти, а й забезпечує їх реалізацію. Інші суб'єкти політичної системи теж можуть мати у своєму розпорядженні юридичні важелі впливу (на­ приклад, політичні партії володіють правом контролювати виборчий процес). Проте такі засоби впливу виникають не із природи суб'єктів політики, а в результаті того, що держава наділила їх відповідними правами;

3) державна влада є центром, навколо якого обертається світ політичних явищ. Сучасна держава є одночасно й ареною політичної боротьби за владу, і метою цієї боротьби;

4) держава є політичною самоорганізацією всього суспільства. Якщо партії та громадські організації представляють інтереси окремих соціальних груп, то держава виражає загальний інтерес;

5) держава здійснює узгодження таінтеграцію різнорідних інтересів шляхом видання нормативно-правових актів, які встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки. Індивіди, соціальні групи, громадські організації у своїх взаєминах керуються цими правилами поведінки;

6) вплив держави на суспільство здійснюється за допомогою спеціального апарату управління: законодавчих, виконавчих, судових, контрольно-наглядових органів. Політичні партії та громадські організації також мають свої постійно діючі апарати, покликані забезпечувати їх нормальне функціонування. Проте на відміну від державного апарату вони не мають у своїй структурі органів легального примусу;

7) держава представляє суспільство на міжнародній арені, від його імені проводить зовнішню політику, є його офіційним представником у міжнародних справах.

Будучи ядром політичної системи, держава активно взаємодіє з іншими її суб'єктами: політичними партіями, громадськими організаціями, профспілками, церквою, засобами масової інформації, гарантує їх нормальну діяль­ність. Ці недержавні організації покликані виражати і за­хищати інтереси соціальних спільнот: класів, професійних, статевих та вікових, етнічних і національних груп. Вони формулюють вимоги цих спільнот, представляють їхні ін­тереси в органах державної влади.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter